Чи знають наші діти значення слова «смирення»? Як часто вживаємо назву цієї чесноти в сімейних діалогах?
Бо про це «немодне, непопулярне й несучасне» слово навчальні заклади, соцмережі, ЗМІ, зазвичай, мовчать… Адже зростання у цій чесноті вимагає від нас змін, оновлення, переосмислення, перепрошення, покори, сповільнення, роздумів, нових рішень. У той час, коли темп життя та егоцентризм, популярний в сучасному світі, не мають в своїй картинці місця для пазлика-смирення. Точніше, не мав… До початку пандемії. Тепер картина-пазл оновлюється, «маршрут перераховується», і стежок до Бога стає більше. Деякі люди, сім’ї, батьки, діти тепер таки роблять свій перший крок смирення – крок до щасливого життя. Яке неможливе без Бога.
То як про смирення маємо говорити у наших сім’ях, школах, спільнотах? Із нашими дітьми, молоддю. Стежки яких тільки творяться й розчищаються, часто невпевнено шукаючи свій напрям.
Мабуть, із ними, такими категоричними в своїх максималістських судженнях, легше говорити про те, чим смирення не є.
- Смирення не є очікуванням схвалення, визнання, популярності, прослави. Не є залежністю від думок тисячі людей, часто зовсім нам незнайомих. Людей, які коментарями у соцмережах чи лайками до тих чи інших постів, можуть впливати на твої думки, рішення, потреби, цінності. Бути смиренним – це дивитися на себе очима Бога. Відчувати Його погляд на наших рішеннях, думках, словах, вчинках. Бути смиренним – це дозволити вести себе за руку не рекламі торгових центрів і фальшивій популярності, а Богові. Це відчувати неймовірну свободу від спокус і «моди» цього світу, виконуючи волю свого люблячого Творця. Це свобода в дуеті з відповідальністю. Це зрілість!
Бути смиренним – це дивитися на себе очима Бога. Відчувати Його погляд на наших рішеннях, думках, словах, вчинках. … Це свобода в дуеті з відповідальністю. Це зрілість!
2. Смирення не є мандрівкою без маршруту. Бо, живучи смиренно, завжди бачимо кінцеву мету, до якої прямуємо.
Ціль ця схожа на вершину гори. Підіймаємося, не зважаючи на погоду, лавини, перепади температур й вітри, що часом зносять. На верхівці «живуть» наші цінності, які не є важливішими за потреби, що так популярно зараз негайно реалізовувати! Цінності на тій вершині, мов сонце чи зорі, які світитимуть, незалежно від моди, історичної епохи чи нашого настрою. Тож, така мандрівка, із поглядом на вершину цінностей, і є нашим щоденним соціальним служінням, даруванням себе ближнім. Смиренням…
3. Смирення – не порожній «колосок», що пнеться вгору. Бо це повний «колос», багатий любов’ю, відданістю, терпеливістю, покорою. Який гнеться додолу від своєї повноти. Покірно схиляючи голову, він ділиться своїми зернятами з іншими. І цей «колосок» наповнюється лише зсередини назовні, по іншому – ніяк. Жоден одяг, look, популярні фрази, розваги, компанії не наповнять зсередини так, як це зробить молитва, тиша, покаяння, любов…
Смиренна людина готова запропонувати допомогу, і жити так, щоб зробити іншого щасливим. Бо тільки так виглядає справжня любов. Яка просто не існує без смирення.
4. Смирення – це не «здатися» й «програти». Не слабкість! Смирення – особлива сила, відвага, мужність. Здатність визнати свої слабкості, незнання, гріхи, помилки. Бо тільки дуже сильна людина може визнати себе слабкою. Смирення схоже на кулю-атракціон, у якій пропонують покататися на морських хвилях літніх курортів. Там наче на воді, але вона тебе не торкається. Так само і зі смиренням. Наче живеш серед людей зі зовсім не корисними для тебе цінностями (чи відсутністю цих цінностей), але «виходиш сухим», залишаєшся зі своїм найдорожчим неземним скарбом. Збереженим у серці, оповитим смиренням.
5. Смирення – це не статус «білої ворони». Це не про «залишитися єдиним не таким, як усі», самотнім й нещасним. Бо смирення – це ніколи не самотність, а особлива близькість з Господом. Ця чеснота схожа на місток, посередині якого зустрічаємося з Батьком-Творцем, можемо подивитися чесно Йому в очі і відчути Його обійми. Смирення – важливий дар від люблячого Тата. Бо ж маємо можливість цілковито довірити й віддати Йому свої думки, слова і вчинки. Віддати для того, щоб Він торкнувся до них, благословив, удосконалив, змінив, помножив. «А проте, не чого хочу Я, але чого Ти» (Мк.14.36)
6. Смирення не є відмовою чи забуттям про себе. Це любити себе по-справжньому. Любити, безмежно дякуючи Тому, Хто тебе створив. Приймати зовнішність, не намагаючись її щоденно змінити за допомогою косметологів, пластичних хірургів чи дизайнерів. Любити свої уміння, старання, таланти. Дозволяти собі помилятися й виправляти помилки. Дозволяти не вміти чогось, не бути популярним і першим у всіх на світі сферах. Бо смирення – це особливий мир між людиною і її Творцем, тихі і світлі усмішки їх обох у час молитви, служіння чи покаяння. Тільки смиренна людина має цілковиту владу над своїм «его», мужньо, невтомно і щоденно перемагає гординю, яка, порівняно з океаном смирення, є лише слабкою піщинкою. Переможеною смиренням.
Смирення – особлива сила, відвага, мужність. Здатність визнати свої слабкості, незнання, гріхи, помилки. Бо тільки дуже сильна людина може визнати себе слабкою.
7. Смирення – це не «заховатися від світу»! Воно є неоціненним скарбом всесвітньо відомих лідерів, незамінною умовою їхнього успіху, здатністю вести інших за собою. Смиренна людина здатна не лише слухати, але й чути інших, дослухатися до них, підтримувати, надихати, йти пліч-о-пліч. Слухаючи інших і себе, прислухатися до Божого голосу. І ця здатність почути голос Творця, допомагає їй бути мудрим лідером і не «загубитися» в світі. Смиренна людина говорить і живе з правдою. Завжди. Бо брехня та смирення несумісні між собою. Втім, розуміння того, що не усім і завжди маю висловлювати свою думку, також є ознакою того, що носимо у серці смирення. Бо за нас говорять наші вчинки, і не завжди маємо висловлювати своє бачення, якщо нас про це не просять.
8. Смирення не є чеснотою, пов’язаною з тривогою чи невідомістю.. Бо це завжди безпека. Смиренна людина йде стежками, що ведуть до Бога. Від Бога веде гординя («Дай мені, батьку, належну частину маєтку» Лк.15,12). Тому вибір за кожним із нас: або від, або до. Будучи смиренними, маємо безліч нагод потрапити на безпечний Божий шлях. І ще. На стежках смирення не падаємо. З’являється сила йти вперед: непохитно, без втоми. Сила підіймати інших на їхніх стежках гордині, й переносити на руках на стежки смирення. Завжди можемо вибрати безпечний шлях – стежками смирення. І, навіть зійшовши на стежки гордині, повернутися в обійми Милосердного Батька.
9. Смирення не є бідністю. А лиш багатством, яке примножується й збагачує нас та інших. Епідемія гордості та антисмирення привела до економічної кризи і тотального душевного зубожіння нашого світу. Але тепер вона позаду. Людство зрозуміло, на скільки бідним і слабким є без Бога. Якщо більшість стежок зараз заростуть бур’яном, а в обіймах Господа опиняться багато «блудних» синів, душевна бідність буде вилікувана. Багатством смирення.
10. Смирення – це не зневіра у себе. Так, світ часто каже, що вірить у нас, що ми з усім впораємося і все зможемо. Але це оманлива віра. Бо маємо жити з вірою в Того, Хто нас сотворив і Хто щоденно дбає про наші вдихи й видихи, кроки, рішення, дії. Тому популярні фрази «Вір у себе», «Ти впораєшся самостійно! Ти сильний!» таки варто час від часу перекладати мовою смирення. Бо ж «Нема нічого більш неприродного для християнської душі, як гордість» /свт. Іоан Золотоустий/.
У домі «збудованому на скелі», поставленому на фундаменті віри, надії й любові, смирення є дверима. Входом, кроком до любові, молитви, щастя. Через ці двері у наш дім життя також входять ближні. І Господь входить з ними. Очищаючи серця від гордості. Так важливо дбати про наявність дверей смирення!
Пандемія «вдарила» по наших розвагах, витратах, «втечі» від себе у шум і модний світ. Тепер маємо нагоду частіше заглянути в свої серця, перевіривши у них наявність смирення. Тепер це не так важко, «як тяжко багатим увійти в Царство Боже» (Лк.18,24)
Тож, вірмо, що настав кінець епідемії антисмирення. Бо ми відчули, як сильно скучили за Богом, справжністю, тишею, простим спілкуванням. Навіть якщо це лякає і є незвичним для нас, усе ж віддаємо тепер значно більше часу ретельному «миттю й дезінфекції» наших сердець.
Учімось дбати про імунітет до гордині, обмов, самодостатності й вічної зайнятості своїм життям! Таким крихким у світі і таким дорогим й сильним в Божих руках.
Смирення робить наш дух та розум здоровими, тож, оздоровлюючи себе, оздоровлюємо усе суспільство. Світ на стежці до Бога!
Наталія Сиротич,
PhD, психолог, фахівець з волонтерства Благодійного фонду «Карітас-Київ»,
член Асоціації дитячих та сімейних психологів України та Української Асоціації Християнської психології
За матеріалами “Наш Собор”
