Різдво Христове

майстра празничних ікон з с.Поляна на Старосамбірщині

Соломія Тимо,

мистецтвознавець, викладач ФБФ УКУ,

керівник Іконописної школи УКУ «Радруж»

25 грудня 2019 р. Б.

 Пророцтво

Все тло ікони невипадково займає велика гора. Це образ зі сну царя Навуходоносора, який вдається пояснити лише пророку істинного Бога Даниїлу (див. Дан 2). Від гори без дотику людських рук відірветься камінь, який поцілить у найслабше місце металевого боввана-ідола – у його глиняні ноги. І цей бовван, що символізував чотири великих царства світу, їхню пиху, багатство і марнославство, тобто, всі світські спокуси і розкоші, завалиться. А камінь, який вдарив у боввана, стане великою горою й заповнить усю землю (Дан 2,35). Лише на іконі Різдва Христового можна побачити сповнення цього пророцтва.

Після народження Месії це пророцтво почали трактувати як прообраз безмужнього зачаття: Богородиця-гора, від якої нерукосічно відірветься камінь-Христос. Народжується Хтось непримітний і сильно умалений, Хто, однак, є «каменем», що стане «горою», яка тепер починає символізувати Царство Боже, що переможе всі царства цього світу. Багаторівневість смислів у різних частинах ікони є звичним явищем. Адже ікона повинна нам сказати про величні події історії нашого спасіння якомога більше і повніше. Майстер з Поляни малює гору зеленою, щоб підкреслити життєдайний характер Царства Христового. У світ приходить його Творець і Вседержитель, який опікується гармонією, красою і цілісністю творіння. Символіка каменю у представленні Новонародженого має ще декілька значень. Адже Христос – це «наріжний камінь», який відкинули будівничі (Мк. 12, 10). Він зображений по центру, поміж двома народами (ізраїльським і поганським), яких наче «зв’язує» в одну будівлю, якою є Церква. Поган символізують волхви, а ізраїльтян – пастухи. Також це камінь спотикання, камінь «для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі» (Лк. 2, 34).

Композиція усіх класичних ікон Різдва характерна також тим, що ділиться на три частини: верхню, центральну і нижню. Кожна частина має свою яскраво виражену тематику. Також є поділ на праву і ліву частину композиції. Розміщення осіб по правиці від Христа і Марії акцентує їхню більшу вагу і значення. Так розміщені волхви (по центру) і ангели, які славлять Бога (вгорі), та святий праведний Йосип (внизу).

Ікона Різдва Христового (сер. XVI ст.) з колекції Національного музею у Кракові

Богородиця

Постать Богородиці завжди у центрі ікони Різдва. Марія є найбільшою з усіх, хто зображений, бо вона є першою «горою» з пророцтва Даниїла. Яскравий колір червоної верети, на якій вона спочиває, підсилює важливість і центральність постаті Богородиці. Марія підперла рукою щоку. Цей жест нагадує жест скорботної Богородиці під хрестом. Ми знаємо, що вже через 40 днів Симеон пророкуватиме, що їй «самій меч прошиє душу» (Лк 2.35). Вражає, що вона не дивиться на свого новонародженого Первістка! Так східна іконографія намагається передати богословську глибину події: у світ прийшов, як звичне немовля, Той, на чию славу не можуть дивитись херувими і серафими, закриваючи свої обличчя крилами. Спосіб стверджувати щось через заперечення називається апофатичним. Він є характерним для святоотцівського висловлювання про незбагненного Бога. Східний іконопис теж його часто застосовує.

Христос

Постать Христа на іконі є найменшою серед людських постатей. Бо він є «зерниною», яка «падає» у глибоку землю, що її символізує печера. Він і найменше «гірчичне зерно», з якого виростає Царство Боже (Мт 13.31-32; Мк 4.30-32; Лк 13.18-19), і «пшеничне», про яке говорить учням перед страстями, які називає «годиною для прослави Сина Чоловічого» (Йо 12.23): «коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо 12.24).

Ясла і печера

Дитя лежить у яслах, які нагадують саркофаг. Це глибока і важлива символіка: народжується Той, хто задля нас прийме смерть. Ісус лежить сповитий, але Його пеленки провіщають погребальні пелени, які потім стануть плащаницею. Ясла поміщені в печеру, у чорну глибину землі: Ісус приходить на землю, щоб увійти ще глибше – до Аду, де смерть «сховала» першого Адама.

І всі ці символи – маленький камінь, кинуте в землю зерно, ясла-саркофаг, сходження до Аду – переплетені, щоб максимально відобразити повноту і спасительну силу таїнства Воплочення.

 Віл і осел

У найранніших християнських зображеннях Різдва часто малювали лише ясла з Немовлям, зірку і вола з ослом. Ці тварини мають декілька символічних значень. Найперше – вони справді могли бути під час народження Ісуса. Згідно з протоєвангелієм Якова, під час подорожі до Вифлеєма вагітна Марія їхала на осляті (розділ XVII). Тварини могли бути у печері пастухів, де, згідно з переданням, народжувала Марія. По-друге, присутність тварин біля ясел є сповненням давнього пророцтва. Бог із жалем звертався до свого народу: «Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє» (Іс 1.3). Це пророцтво стосувалося певної історичної ситуації Ізраїля, але, як більшість біблійних пророцтв, має також універсальне значення. Тому третя, актуальна для нас, причина зображення вола і осла біля ясел – це пригадування нам, що часто маємо кам’яне, заскорузле серце і не відчуваємо Божої присутності. Натомість тварини і природа загалом завжди усвідомлюють і відчувають присутність Бога.

Мудреці і пастухи

Віл і осел також є символічними прообразами двох народів. Віл – чиста тварина, символізує Ізраїль, який представлений в особах пастухів. Осел – нечиста тварина, символізує поганський народ, представлений в особах мудреців (на іконі він зображений правіше від Немовляти). Зазвичай групи пастухів і волхвів зображені по обидва боки печери, щоб закцентувати на ідеї поєднання в одну Христову Церкву кардинально різних народів. Численні вівці на іконі символізують, що народжується Добрий Пастир, який самовіддано буде «пасти» тепер уже єдиний народ-«стадо».

Дари волхвів

У дарах волхвів чітко простежується ідентичність Христа. Мудреці приносять Ісусові золото – як Цареві, ладан – як Первосвященику і мирро – як Пророкові, що також помре за наші гріхи і буде миром намащений. Три волхви зображені як юнак, зрілий муж і старець, тобто, представляють усі етапи життя людини. І що є рідкісним для цілого корпусу східних ікон, а притаманне автору ікон з с. Поляна, це розміщення наймолодшого – першим, який вказує чи то на зорю, чи то на Немовля, а найстаршого – останнім. Саме так виглядає наше життя: від юності до старості.

 

Ми завершили «читати» центральну частину ікони, яка представляє найважливіші смисли події – її «квінтесенцію». Верхня частина розповідає про участь Бога і ангелів у події, а нижня – про людський «фундамент» історії спасіння.

Зірка

У центрі верхньої частини композиції завжди розміщена частина кола, т. зв. сегмент неба, який символізує відкрите небо та активну присутність Божества у події. З сегменту виходить промінь, якій потім ділиться на три – це звичний знаково-символічний образ Триєдиного Бога. У промені є зоря, яка буде знаком для волхвів, так як для пастухів знаком були ясла. Але зоря також є символом Христа, прихід якого на землю звіщає світанок дня Божого Царства, що тепер є у зародку, а засяє вповні після Другого Пришестя. Про це читаємо у книзі Чисел: «сходить зоря від Якова» (Чис 24.17) і у останній главі книги Одкровення:  «Я… зоря ясна і досвітня!»  (Од 22.16). Промінь з зорею розташований на центральній вертикальній осі ікони. Гора наче розсікається тим променем. Хоча скеля символізує Боже царство, але в ній є печера, яка символізує інший світ – темряву, в яку входить персоніфіковане Божественне Світло, яке стане «Світлом для світу» (Йо 8.12) і «Світлом правдивим», що «просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Йо 1.9; див. також Йо 1.5-13)

Ангели

Окрім сегменту неба з променем і зорею, у верхній частині ікони зображено трьох ангелів – двох праворуч і одного ліворуч. Ті, що праворуч, – віддають честь Богові, споглядаючи зорю, а той, що ліворуч, – звіщає пастушку народження Бога. Погляд пастуха, як і інших осіб, не є спрямований на щось конкретне, а ніби скерований на споглядання таїнства у його цілості. До такого споглядання нас готує і запрошує східна ікона.

Йосиф

Внизу бачимо Йосифа, який сидить на підвищенні, підперши голову рукою. Він теж внутрішнім зором споглядає подію і виглядає дещо зажуреним. Перед Йосипом стоїть старий пастух: таке розміщення двох постатей ймовірно вказує на діалог між ними. Розмова свідчить про ділення двох чоловіків чимось важливим, але (з огляду на жест Йосифа) таким, що викликає стурбованість і заклопотаність. Попри велику радість, є також значні випробування. Таїнство Воплочення з точки зору його учасників, зокрема Йосифа, відбулося з численними труднощами, які випали на долю всієї родини: роди в печері, перебування з щойно народженою дитиною та породілею (а Протоєвангеліє Якова згадує також інших членів родини) поза домом, переслідування владою, втеча на чужину, де не знаєш мови, де немає Храму, де, врешті, не відомо, чи буде кусень хліба і як на нього заробити. Ця стурбованість Йосифа тісно пов’язана зі змістом сцени поруч: Син Божий, воплочуючись, приймає усі обмеження, труднощі і випробування, що з ними нероздільне людське буття після гріхопадіння. І про це нагадує сцена Його обмивання. Дві сцени доповнюють і підсилюють одна одну. Вони розміщені у підніжжі гори, що є символом Царства Божого. Ці сцени говорять про людську складову великих діл Божого промислу. Опираючись на «непривабливу» людську недосконалість, гора зноситься до сегменту небес.

Омивання немовляти

Іноді цю сцену пояснюють як прообраз Хрещення. Але насправді нею показано, що Ісус, як і будь-яка новонароджена дитина після пологів, повинен був бути обмитий із рідин, в яких народився. А це означає, що Христос узяв людську природу повністю, взяв увесь тягар людської фізіології. Його народження відбулося так само, як наше. Тому сцена обмивання немовлятка, яке здійснюють баба повитуха і дівиця, яка вливає воду до купелі, найперше свідчить про істинне Боговтілення: не уявне, ідеальне і позбавлене людського виміру, а повне, глибоке, з усіма наслідками. І для нас це є джерелом утіхи. Коли маємо труднощі чи випробування, пам’ятаймо, що їх також мали Христос, Марія і Йосиф.