Життя блаженної Олімпії Біди

Необхідні матеріали: текст про життя блаженної Олімпії Біди, аркуш А3, ручки, фломастери – для кожної групи.

1. Катехит ділить учасників на групи і дає кожній текст про блаженну Олімпію Біду, аркуш А3, ручки, фломастери.

2. Учні у групах читають і аналізують події з життя блаженної.

3. Учасники малюють ці події на аркуші А3 так, щоб посередині було ім’я або зображення блаженної Олімпії, а довкола – різні події з її життя.

4. Групи по черзі представляють свої напрацювання.

“Ми – Христові, а Христос – наш. За віру, за справу Божу ми терпимо, а що може бути краще за це… Ідім сміло Його слідами. І не тоді, коли нам добре, але тоді, коли гірко, скажімо: Богу слава за все” (Із листа блаженної Олімпії (Ольги) Біди)

Ці рядки сестра Олімпія писала із сибірського заслання, де вона опинилася разом із іншими монахинями. Чи ж думала колись юна Ольга, дівчина зі звичайної галицької родини, вступаючи до монашого згромадження св. Йосифа, що їй доведеться зазнати гонінь і переслідувань за віру Христову? Не знаємо цього, але, попри юний вік, намір Ольги посвятити своє життя Богові був твердим і осмисленим. Основною рисою монашої спільноти сестер йосифіток була праця з дітьми, і з перших днів свого перебування в монастирі сестра Олімпія присвячує себе цій праці. Після шести років ревного служіння стає настоятелькою чернечого дому у містечку Хирів, що на Львівщині. Сестри йосифітки були серцем цього галицького містечка, до них горнулися діти і молодь, яких вони катехизували, а також старші, яким завжди давали пораду в різних родинних обставинах.

Як настоятелька, с. Олімпія навчала покладатися на волю Бога, доручаючи Йому у важкий час своє життя. У своїх спогадах сестри згадують, що сестра Олімпія була дуже добра, приємна на вигляд і дуже жертвенна, завжди трохи усміхнена, скромна, тиха. Вона ніколи не вступала в жодні суперечки.

Втім, для каральних радянських органів лагідні й безборонні сестри стають мішенню для знущань. Енкаведисти стежать за черницями, навідуються до їхнього монастиря, вимагають від сестер, аби ті відреклися від Бога, насміхаються над ними. Попри арешт пароха села, сестри залишаються вірними Христові і своєму покликанню: продовжують катехизувати, збирають людей на спільну молитву.

«З яким Богом ми починали жити, з тим будемо вмирати», – так відповіли сестри на вимогу зняти монаший габіт і зректися віри. Такої непокори радянська влада не терпіла. Під час богослуження на цвинтарі сестер арештовують і везуть до Бориславської в’язниці, де вони проводять шість тижнів у нестерпних умовах. Після цього – вирок: довічне заслання в Сибір.

Монахинь везли до місця заслання в холодних, непристосованих вагонах. У вагони засуджених людей розподіляли за алфавітом, по прізвищах. Сестра Олімпія і тут чинить, як добра мати: спочатку клопочеться, щоб не вивозили на Сибір хвору на туберкульоз сестру Лаврентію, а коли недужа відмовляється покинути настоятельку, наполягає, щоб сестру Лаврентію, а також ще одну хвору співсестру Глікерію помістили з нею в один вагон. Так мати-настоятелька прагне опікуватися хворими сестрами, підтримувати їх у їхньому терпінні й далі плекати дух спільноти. Довгих два тижні сестри їдуть у Томську область, а вже звідти їх відправляють у спецпоселення.

Праця на засланні була важкою і виснажливою. Нікого не цікавив стан здоров’я кволих і виснажених сестер, їм доводилося виконувати тяжку фізичну роботу. Окрім того, вони мусили самі собі шукати житло. Ніхто не хотів приймати засуджених з України. Нарешті одна сім’я погодилася взяти до себе на проживання сестер, але з умовою, що ті житимуть в одній кімнаті з хворим, паралізованим чоловіком. Той нещасний і вдень, і вночі лихословив та проклинав свою долю. Сестри дуже страждали від цього, адже приходили з роботи вкрай стомлені і дуже прагнули тиші для відпочинку та молитви! Натомість були змушені слухати стогони та матюки. Тоді сестра Олімпія запропонувала сестрам молитися і жертвувати свої терпіння за навернення цього чоловіка. За якийсь час хворий почав змінюватися, став спокійніше й терпеливіше зносити свої страждання.

На чужині сестра Олімпія намагалася підтримувати дух монашої спільноти. Черниці часто молилися вечірню та утреню, утішали в терпіннях інших. Їхнє життя було свідченням терпеливості, смирення, служіння ближнім і великої довіри до Бога.

23 січня 1952 року, у віці 49 років сестра Олімпія, знесилена важкими терпіннями та хворобою, відійшла до Бога, якому служила в убозтві, чистоті та послусі до смерті й у якому черпала сили на своєму хресному сибірському шляху.

27 червня 2001 року у Львові під час Божественної Літургії за участю папи Івана Павла II відбулася беатифікація сестри Олімпії Біди. Серед 27 блаженних УГКЦ, проголошених у той день, була також і сестра Лаврентія Гарасимів.

У 2005 році мощі блаженних сестер перевезли із Сибіру до Львова. Сьогодні до каплички блаженних Олімпії та Лаврентії при монастирі св. Йосифа приходять багато людей, аби помолитися за своє фізичне й духовне зцілення.

Як пшеничне зерно, падаючи в землю, вмирає, щоб дати життя рясному колоссю, так і ви пожертвували своїм життям, щоб Божа нива родила і приносила новий і щедрий врожай. (…) Будучи іконою Євангелія блаженств, ви стали знаком надії для наших і прийдешніх часів, засяяли силою віри і Христової благодаті і виявилися насінням нових християн. (Із молебня до блаженних новомучеників УГКЦ)

Пісня «Люблю Тебе»

Люблю Тебе, люблю всім серцем, Боже,
Як людське серце полюбити може.
Мені Ти світ і ціль життя дороги.
І світ, і ціль, без них життя убоге.

Коли заплачу – Ти мене потішиш,
Коли упаду – з поміччю поспішиш.
Навчи мене в недолі сльози втерти,
Навчи мене в любові жити й вмерти.

Навчи мене, як зберегти побожність,
А в рухах – чемність, в мові – осторожність.
Слівцем найменшим, думкою одною
Не провинитися перед Тобою.

І ворога приймати все прихильно,
Навчи трудитись терпеливо й пильно.
Навчи людей судити обережно,
Прощати всім, як Ти прощав безмежно.