Катехитичне заняттяДодаткові матеріалиДодаткові інтерактивні вправиМедіаматеріали до теми

Катехитичне заняття

Мета: розглянути діло милосердя «Образу з серця прощати» на ос­нові Святого Письма і поданих прикладів, глибше пізнати чесноту про­щення, навчитися прощати, виховувати в учнів позитивне мислення, розсудливість і здоровий глузд.

1. Вступ

Хто з вас у дитинстві не любив казки?.. Мабуть, ви і зараз із радіс­тю читаєте казочку молодшим братикам-сестричкам чи просто гортаєте улюблені сторінки Казок. Отож сьогодні почнемо з відомої казки «Лиси­ця і Журавель» (можна, аби хтось із дітей переповів, або прочитати в ролях).

Лисичка і Журавель

Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покума­лися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
— Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і пого­щу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молоч­ком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.
— Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом — нічого не спіймав.
А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
— Вибачай кумочку, більше не маю вас чим гостити.
— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить Лисичка.
Наступного дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бу­рячків, фасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
— Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує Жура­вель.
Нюхає Лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка — не йде голова! Пробує лапою — годі витягнути. Крутиться Лисичка, заскакує відти й відти довкола горнятка — нічого не порадить. А Журавель не дар­мує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
— Вибачайте, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарав.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачи­те, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з журавлями приязнь водити.

Завдання 1
Ділимо учнів на дві групи. Перша група записує у дві колонки якомога більше аргументів для оправдання і засудження Лисиці. Друга група запи­сує у дві колонки якомога більше аргументів для оправдання і засудження Журавля. Потім обговорюєм питання: що було легше — виправдовувати чи за­суджувати?

Часто можна помітити, що люди люблять когось засуджувати, а себе виправдовувати, тому результати можуть бути різними — якщо ви себе уявили в ролі головних героїв казки, то легше — виправдовувати, якщо ви — глядач, то легше — засуджувати. Так і в житті: перш ніж осудити ко­гось, уявіть себе на його місці.

Завдання 2
Уявіть собі, що Лисиця (уявляє І група) і Журавель (уявляє ІІ гру­па) зовсім не образливі і не ображалися один на одного. Подумайте і за­пишіть, як зміниться хід казки.
Робимо висновки відповідно до нових закінчень казок.

Багато образ відбуваються несвідомо, тобто людина не усвідомила, що якимось вчинком чи словом образила когось. Тому не будьте образ­ливими на дрібниці!

Це була розминочка, а зараз поговоримо більш по-дорослому — про чесноту пробачення (прощення).

2. Поняття прощення

«Прощення — це найгарніший вияв любові. Я переконаний: якби всі люди прокинулися вранці із всеосяжним прощенням у серці, земля оно­вила би своє лице». (Піно Пелегріно)

Без прощення жити, мабуть, неможливо — бо всі роблять помилки, немає досконалої людини. А зроблені помилки (гріхи), хочемо ми цього чи ні, впливають на інших людей довкола нас. Всі ми говоримо в молитві «Отче наш»: «… І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуват­цям нашим», і навіть кажемо своїм винуватцям — пробачаю! А в серці? Образа може жити ще довго і точити, мов черв’як дерево, і боліти, і виливатися слізьми, часом в емоції, в обмови, критику.

Багато хто думає, що простити — це забути, але це не так.

У Біблії грецьке слово, яке в перекладі звучить як «прощати», бук­вально означає «відпускати». Це так, наче людина не вимагає від свого боржника повернення боргу. Ісус використав це порівняння, коли вчив своїх послідовників молитися: «Прости нам гріхи наші, бо й ми прощає­мо кожному, хто нам винен» (Лк. 11, 4). Ісус прирівняв прощення до ска­сування боргу також у прикладі про немилосердного раба (див. Мт. 18, 23-35).

Ми прощаємо іншим, коли відпускаємо образу і не вимагаємо ком­пенсації за біль чи втрату, яких зазнали. Святе Письмо вчить, що до про­щення нас має спонукувати безкорислива любов, адже вона «не пори­вається до гніву, не задумує зла» (1 Кор. 13, 5).

Прощення не означає…

1. Прощати не означає дивитися крізь пальці на чиюсь про­вину. Святе Письмо засуджує людей, які вважають, що злі вчин­ки нікому не шкодять або є цілком прийнятними (див. Іс. 5, 20).

2. Прощати не означає робити вигляд, ніби нічого не ста­лося. Бог простив царю Давиду серйозні гріхи, але не захистив царя від їхніх наслідків. Мало того, Бог подбав, щоб про Дави­дові гріхи було записано в Біблії і щоб вони донині служили на­гадуванням (див. 2 Сам. 12, 9-13).

3. Прощати не означає, що ви дозволяєте комусь егоїстич­но вас використовувати. Уявіть, що ви позичили гроші якійсь людині, але вона витратила їх і не може повернути вам борг. Їй дуже прикро, і вона сильно вибачається перед вами. Тоді ви вирішуєте простити їй, не тримати на неї образи і не згадувати їй цю провину. Можливо, ви навіть вирішуєте скасувати борг. Проте ви можете постановити більше не позичати цій людині грошей (див. Пс. 37, 21; Прип. 14, 15; 22, 3; Гал. 6, 7).

4. Прощати не означає поводитися з кривдником люб’язно, тим паче коли він не визнає провини (див. Прип. 28, 13; Євр. 10, 26-27).

5. Прощати не означає робити вигляд, що нас образили, коли це не так, коли насправді у нас немає вагомої підстави об­ражатись. У Біблії сказано: «Не спішись до гніву духом, бо гнів гніздиться в серці дурнів» (Проп. 7, 9).

Прощення – це…
— …повна відмова помститися своєму кривдникові;
— …ціле мистецтво, що вимагає колосальної роботи над со­бою, витрат великої кількості душевних ресурсів;
— …усвідомлення самого почуття образи і тверде вирішен­ня працювати над нею;
— …переводити ці переживання зі сфери емоцій і почут­тів у сферу логіки, розуміння. Емоції завжди вислизають, вони виникають і зникають спонтанно. А працювати можна тільки з тим, що можна пояснити, що зрозуміло;
— …просто «відпустити» образу;
— …позбування гніву та образи;
— …бути співчутливим і розсудливим.

3. Біблійна розповідь

  1. Йосиф та його брати — Буття 37.
  2. Йосиф дає себе пізнати — Буття 45.

Запитання до текстів

  1. Які сни снилися Йосифові?
  2. Чому брати хотіли убити Йосифа?
  3. Хто остеріг братів перед вбивством і чому?
  4. Що сталося з Йосифом?
  5. Дайте оцінку вчинку братів.
  6. Чому брати боялися, дізнавшись, що управитель — то їхній брат Йосиф?
  7. Як Йосиф учинив із братами? Випишіть його слова до братів.
  8. Чим дивує вас учинок Йосифа?

4. Досвід

У кожного в дитинстві трапляються такі ситуації, які залишають свій слід навіть у дорослому житті. І це не лише приємні спогади, а й болісні… Поділюся з вами таким «гірким досвідом», але дуже дієвим (!), щоб, мож­ливо, ви могли якось скористати з нього.

Було це у звичайній сільській школі, у класі третьому-четвертому. Ми – ще такі веселі, безтурботні дітлахи – любили на перерві погратися, побігати, пострибати. А яка радість, коли вчитель затримується на урок!!! Хоч я і була однією з «тихеньких» відмінників у класі та все ж того дня і я гралася з усіма чиєюсь шапкою – ловили і кидали кому заманеться або по колу. Вчителя, звісно, не було, гра набирала обертів – знову я ловлю, зно­ву кидаю, все швидше і швидше. Аж тут однокласник, котрому я кинула шапку, якось так незграбно її зловив і коли хотів було кинути наступному, шапка полетіла прямісінько у порожню вазу на вчительському столі. Звук розбитого скла нас налякав і присадив мовчки на свої місця за партами. Аж тут зайшла вчителька й почала грізно питати, ХТО? Чомусь хтось ви­гукнув, що то я, і весь клас підтримав (!). Мене ж ніхто не слухав, ані моєї версії, як все сталося. Вчителька не мала охоти розбиратися в ситуації і послала мене за віником, а потім я ще й прибирала (з її допомогою) ці уламки. Буря в мені вирувала неймовірно – ЧОМУ? Але ж це не я! Це несправедливо! Я дивилася на однокласників і бачила в них осудливі по­гляди й зверхність, шукала співчуття у вчительки – і бачила байдужість та злість. Тоді я вперше відчула пекучий біль образи, і ця безпомічність, що ти нічого не можеш змінити, гнітила й принижувала.

Висновки з цієї історії я роблю дотепер, і після кількох десятків років схожого досвіду набралося чимало.

По-перше, скільки б я не розмахувала руками, доказуючи свою прав­ду чи потім голосно засуджуючи чужу поведінку, – ліпше не стане ніко­му.

По-друге, треба все ж визнати, що в тій пригоді є і моя вина. Я кидала шапку? Кидала! А отже – відповідай!

По-третє, людей навколо не змінити. Це їхнє право вибору – чинити справедливо або ні. А який мій вибір? Що оберу я?

А я вибираю залишатися спокійною, пам’ятаючи слова зі Святого Письма: Немає нічого таємного, що не стало б явним. А найголовніше – не забути, що Господь поряд зі скривдженими і треба насамперед сподо­батися Йому, бо Він знає, як все насправді, й колись ніхто не викрутиться перед Ним і за кожне пусте слово відповість! До речі, я також буду від­повідати за кожне пусте слово!!!

Завдання у групах

Що ви порадите людині, яку скривдили? Як поводити себе у момент образи і після неї?

Очікувані відповіді:

  1. у пориві гніву — мовчи!
  2. говори з кривдником спокійно, не хитруючи, аргументуй свою правду.
  3. не обливай кривдника брудом перед іншими.
  4. буває, що жодної образи не було! Ти себе накрутив і мучишся, а людина і не здогадується, що образила. Багато кривд відбуваються несві­домо! Тому не накручуй себе, а все з’ясуй!
  5. ніколи не відповідай злом за зло!

5. Гра «Обзивалки»

Мета – формувати у дітей добру реакцію на негативні репліки в їх­ній бік.

Ділимо учнів на групи (до 5 осіб у групі).

Групи повинні придумати якомога більше речень-відповідей на об­разливі слова-обзивалки. Наприклад: «Ти, напевне, якийсь унікальний, бо лише ти так думаєш!» або «Хіба в українській мові є такі слова?» Від­повіді мають бути дотепні і такі, щоб нікого не принижували.

Коли завдання готове, вчитель «обзиває» групи словами-обзивал- ками по черзі. Виграє та група, яка найбільше придумає дотепних від­повідей. Слова-обзивалки – це назви квітів (тварин, птахів). Наприклад: «Ти – троянда!» «Ти – лев!»

6. Висновок

Відчувати гнів – це нормально! Але потрібно вчитися ним керувати (не придушувати в собі, не робити вигляд, що все добре), обов’язково поділіться своїми почуттями з кимось рідним (мамою, добрим другом, священиком).

Святе Письмо радить: «Лиши гнів, покинь пересердя, не палай гні­вом» (Пс. 37, 8). Хоча у вас може не бути підстав для прощення, не дозво­ляйте гніву поглинути вас. Покладіться на Бога, який обов’язково притяг­не кривдника до відповідальності (див. Євр. 10, 30-31). А в майбутньому Бог подбає про те, щоб душевний біль чи почуття образи, які гнітять нас сьогодні, зникли назавжди (див. Іс. 65, 17; Од. 21, 4).

Пам’ятайте, що образу з серця прощати – це діло милосердя, яке ви­магає праці над собою.

Якщо вам вдалося справді пробачити – вітаємо! Тому що ви вберег­ли своє здоров’я, залишаєтеся спокійними і радісними, відчуваєте задо­волення і щастя. Бог також вам пробачає – бо пробачили ви.

7. Домашнє завдання

1. Намалюйте свій гнів та образу, а потім порвіть цей малюнок на маленькі шматки і викиньте в смітник.

2. Помоліться за людину, яка вас образила.

катехизу підготувала Наталія Мельничук,
катехит Івано-Франківської архиєпархії

(взято з Катехитичного посібника “Милосердні, як Отець”)

Додаткові матеріали

Історія про злість та образу

Ця чудова повчальна історія навчить вас, як правильно реагувати і що робити у відповідь на образи та злість від оточуючих.

Один дуже старий мудрець навчав групу учнів і наставляв на шлях істинний. Він навчав їх мудрості й бойовому мистецтву. Якось на заняття до мудреця прийшов жорстокий і невихований воїн. Він ніколи не стри­мувався і часто ображав людей. Він дуже любив провокувати людей на сварки та бійки. І цього разу він вчинив, як звичайно. Спочатку викрик­нув кілька образливих фраз на адресу вчителя. І застиг в очікуванні від­повідної репліки. Але мудрець просто продовжив свій урок, не звернувши жодної уваги на ці фрази. Воїн ще раз кинув образливі слова. Але вчитель був незворушний і нічого не відповів, продовжуючи свою лекцію. Це пов­торювалося ще кілька разів. Боєць розлютився і вийшов із залу.

Після того, як він зачинив за собою двері, учні, які весь цей час з ці­кавістю спостерігали за подіями, запитали:

Учителю, чому ви не викликали його на бій? Як ви могли терпіти його образи?

Мудрець промовив:

— Уявіть, що вам дарують подарунок, а ви не приймаєте його. Ска­жіть, кому він у підсумку належить?

Тій людині, котра хотіла його подарувати, — не замислюючись від­повіли учні.

Точно так само і в цій ситуації зі злістю й образами. До тих пір, поки ви не приймете їх, вони належать тому, хто їх приніс.

Філософська казка про образу

Образа – це така маленька і дуже симпатична тваринка. На вигляд вона зовсім нешкідлива. І якщо з нею правильно поводитися, то шкоди вона вам не завдасть.

Образа, якщо не намагатися її поселити в своєму будинку, прекрасно живе на волі й ніколи нікого не чіпає. Але всі спроби заволодіти Обра­зою, зробити її своєю, закінчуються завжди плачевно…

Це звірятко дуже маленьке і спритне, воно може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина відразу це відчує – їй одразу стає прикро.

А звірятко кричить людині:

Я ненавмисно попалося! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Я хочу до мами!

Та люди давно розучилися розуміти мову тварин, особливо таких маленьких звіряток.

Є люди, які відразу відпускають Образу. Але є й такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають Образу своєю і носяться з нею, як з найдорожчою іграшкою. Постійно думають про неї і навіть уночі прокидаються від набридливих думок про неї.

А Образі все одно не подобається жити з людиною. Вона крутиться, шукає виходу, та сама вона ніколи не знайде шляху. Таке ось звірятко.

Та й людина теж стиснеться і ні за що не випускає вже свою Образу. Шкода віддавати. А те звірятко голодне, і їсти йому дуже хочеться. Ось і починає воно потихеньку їсти людину зсередини. І людина це відчуває: то там заболить, то тут. Так болить, що сльози котяться з очей. Але оскільки вона не розуміє, від чого це, то й не пов’язує це нездужання з образою. А далі людина звикає до неї від безвиході, й Образа теж потихеньку звикає до свого господаря: їсть, росте, жиріє і зовсім перестає рухатися.

Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктуєть­ся і смокче, і гризе. Так і кажуть про таких людей: «Образа гризе».

І, врешті-решт, Образа так приростає до людини, що стає її части­ною. Людина з кожним днем слабшає, а Образа всередині все товстішає і товстішає.

І невтямки людині, що тільки й треба – взяти і відпустити Образу! Нехай собі живе, в своє задоволення і буде знову маленькою, спритною і худенькою!

І людині без неї легше живеться, бо від Образи вона часто плаче і хворіє.

Образа – це таке маленьке звірятко. Відпусти його, нехай собі біжить до мами!

Мішок картоплі

Притча про те, як ніколи не гніватися

Учень звернувся до учителя:

— Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Навчи й мене бути таким.

Учитель погодився і попросив учня принести картоплю та прозорий пакет.

— Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, – сказав учи­тель, – то візьми цю картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з ін­шого – ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.

— І це все? – здивовано запитав учень.

— Ні, – відповів учитель. – Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І щоразу, коли на кого-небудь образишся, докладати в нього кар­топлю.

Учень погодився.

Минув певний час. Пакет учня поповнився ще кількома картопли­нами і став уже досить важким. Його дуже незручно було носити. До того ж та картопля, яку він поклав на самому початку почала псуватися. Вона вкрилася слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка зацві­ла і стала видавати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав:

— Це вже неможливо носити з собою. По-перше, пакет занадто важ­кий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй що-небудь інше.

Але вчитель відповів:

— Те саме, відбувається і в тебе в душі. Коли ти на когось злишся, ображаєшся, то в твоїй душі з’являється важкий камінь. Просто ти цього відразу не помічаєш. Потім каміння стає більшим. Учинки перетворю­ються на звички, звички – в характер, який породжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носи­ти його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати за всім цим процесом збоку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.

 

Додаткові інтерактивні вправи

Йосиф і його брати

Необхідні матеріали: біблійний текст Буття 29, 31 – 30, 24; 35, 23-26; білий папір для виготовлення заготовок (заготовки можна підготувати заздалегідь – див. п. 1-2); лінійка, циркуль, ножиці, скотч або клей, фломастери.

1. На аркушах паперу намалюйте 12 заготовок для конуса – майбутньої ляльки – а це третина круга; кожна наступна заготовка при цьому має бути трохи більшою за попередню. (Кола можуть бути радіусом 5 см, 5,3 см, 5,6 см, 6 см, 6,3 см, 6,6 см, 7 см, 7,3 см, 7,6 см, 8 см, 8,3 см, 8,6 см).

2. На кожній заготовці конуса намалюйте прості контури людини: голову в кутовій ділянці, руки, смугастий одяг; і внизу по центру прямокутник, де потім напишете ім’я кожного з братів. (По краях заготовок залиште місце для склеювання конусів).

3. Напишіть імена братів ще до того, як почнете вирізати заготовки, щоб їх було легше розрізнити. Найбільший конус – це Рувим, потім – Симеон, Леві, Юда, Дан, Нафталим, Гад, Ашер, Іссахар, Завулон, Йосиф і, нарешті, Веніамин, найменший.

4. Виріжте заготовки і розмалюйте їх різними кольорами. Одяг Йосифа зробіть найяскравішим. Згорніть кожну заготовку в конус і склейте.

Учні можуть працювати в групах перед тим, як ви почнете розповідати історію, щоб зробити набір із 12 фігурок братів. Потім вони можуть зробити ще один набір.

Фігурки можна використовувати під час слухання історії. Потім їх можна скласти одна в одну і зберегти до наступного епізоду розповіді про Йосифа.

 

Гра «Тягар»

Мета: допомогти дітям зрозуміти, що важко підтримувати добрі стосунки з людьми, якщо ви несете тягар почуття злоби, ненависті й неспокою.

Необхідні матеріали: футбольний м’яч для кожної команди, кілька коробок з-під взуття (або щось схоже) з написаними на них словами «сум», «невдоволення», «злість», «неспокій», «роздратування», «ворожість», «гнів», «шаленство», «тривога».

1. Катехит обговорює значення слів, які написані на коробках.

2. Ділить дітей на три чи більше команд.

3. Двоє людей з команди повинні обережно пасувати м’яч один одному, легко копаючи його ногою, або, якщо ви хочете ускладнити гру, кидати і ловити. (Якщо у вас немає досить місця, то гравці можуть стояти один від одного на відстані лише кількох метрів, а команди – грати по черзі).

4. Інші члени команди дають по одній коробці гравцю, який зараз пасуватиме м’яч. Він повинен намагатися втримати всі коробки, які йому подають, і водночас відбити м’яч. Треба успішно передати м’яч п’ять разів, перш ніж взяти наступну коробку.

5. Що більше коробок, то важче відбивати м’яч, аби коробки не падали. Переможцем стає той, хто зможе втримати найбільше коробок.

Запитання для загального обговорення:

• Чи важко було вам пасувати м’яч, тримаючи коробки. Чому було важко?

Підсумок:

Якщо ми тримаємо у собі якісь із цих негативних відчуттів, з якої б то не було причини, то дуже важко підтримувати хороші стосунки з іншими людьми.

Люди знатимуть, що з нами важко спілкуватись, і ми матимемо проблеми зі справжньою дружбою. Ми повинні позбутися цих відчуттів.

Прощення – це частина цього процесу. Йосиф простив своїм братам. Отже, вони змогли стати друзями.

 

Медіаматеріали до теми