«Наступної неділі я буду в церкві»

В одному селі жив чоловік. Йому не подобалися порядки, які запровадив парох, і він сказав:
– Навіщо мені ходити до церкви? Я так само можу молитися серед полів, де природа мені служить церквою.
Одного зимового вечора парох відвідав збунтованого парафіянина. Обидва сиділи перед домашнім вогнищем, розмовляючи про дрібні справи. Ніхто не порушував питання присутності в церкві. Згодом парох взяв щипці зі стояка біля каміна, витягнув розпечений вуглик і відкинув його.
Обидва чоловіки дивилися, як швидко згасав вуглик і як застиг, перетворившись на попелисто-сивий камінчик. Тим часом в каміні вуглики горіли яскравим полум’ям. Парох мовчав… Чоловік поволі обернувся до пароха і тихо промовив:
– Наступної неділі я буду в церкві.

Запитання для загального обговорення:
• Як парох допоміг чоловікові пізнати свою помилку?
• Яку із десяти заповідей порушував чоловік?
• Якщо б чоловік не зрозумів свого вчинку, то що могло чекати його в подальшому житті?

Святий Іван Боско – друг молоді

Жив такий святий, що не лише оздоровлював недужих, а й будував церкви, писав книжки, прогулювався з молоддю, умів ходити по канаті й показувати фокуси, ремонтував черевики й виховував ремісників. Цей святий народився в убогій італійській родині селянина Боско й при хрещенні отримав ім’я Іван. Він обрав свій шлях служінню Господові, – шлях спасіння юних і самотніх душ, які через життєві обставини та негаразди блукали манівцями й не могли наблизитися до Бога.

Коли Іванові було два роки, помер батько – й вихованням сина займалася мати, що була дуже побожною жінкою. У дев’ять років йому наснився дивний сон – начебто він бавився на луці з дітьми, які поводилися дуже непристойно й вигукували богохульства. Це настільки розсердило хлопчика, що він захотів ударити когось, аби припинити це. Але в ту мить з’явилася якась гарна пані у білому й зупинила його промовивши: «Не побоями, а любов’ю треба схиляти своїх друзів до доброго життя». Раптом діти перетворилися на диких звірят. «Ось – поле твоєї праці, тут лежить твоя справа. Будь покірним, добрим, терпеливим. Те, що зараз станеться з моїми звірятами, ти маєш зробити із тими дітьми», – сказала вона. І звірята перетворилися на ягнят, що гарно бавилися. Хлопчик прокинувся з відчуттям полегшення й утіхи. Саме тоді він вирішив стати священиком. Задля того в тринадцять років покинув домівку, щоби працювати й заробити собі на навчання. Спасення душ дітей було сенсом усього його життя. Іван Боско став опікуном сиріт та безпритульних дітей, виховуючи їх справжніми християнами, став провідником молоді, навчаючи її жити з Богом.

Закінчивши богословські студії й прийнявши свячення, отець Іван Боско оселився у місті Турин і розпочав працювати в церкві св. Франциска Асизького. Він почав відвідувати в’язницю, де перебували малолітні злочинці. Тоді вперше замислився над тим, що якби ці хлопці отримали релігійне виховання, то не скотилися б до такого життя. У той час Турин бурхливо розвивався – будувалися заводи, фабрики, нове житло. Місто було переповнене підлітками. Багато з них перебивалися крадіжками і рано чи пізно потрапляли до в’язниці. Він почав займатися з кількома хлопцями – дітьми з вулиці, які приходили до нього. Їм отець влаштовував забави, лотереї, прогулянки, заняття у недільній та вечірній школах.

Невдовзі юнаків стало так багато, що отець Боско вирішив відкрити ораторій – установу для забави та виховання хлопців. Тут хлопці знайшли житло, опановували різні ремесла та, найважливіше, вчилися любити Бога. Прикладом такої єдності з Богом був вихованець отця Боско Домінік Савіо, якого в 1953 році проголосили святим.

Отець Іван Боско пожертвував своїм хлопцям все, що мав: скромний маєток, свій час, здоров’я, все своє життя. Для них заснував Салезіанське Згромадження, що складається зі священиків та братів, які бажають продовжувати його діло: бути вихователями та носіями Євангельської благовісті для молоді, особливо найбіднішої.

Хлопці любили отця Боско, як батька. Для них він був не тільки священиком, а й другом. Часто міг дати дружню пораду чи дуже тактовно нагадати котромусь із вихованців, що йому вже час до сповіді. Одним із головних принципів отця Боско було те, що він ніколи не підвищував голосу, не застосовував фізичних покарань для своїх вихованців. Головною зброєю в його боротьбі з непослухом була довіра, любов та добре слово.

Запитання для загального обговорення:
• Чому отець Іван Боско зберігав свій особливий сон у пам’яті протягом усього життя?
• Який шлях служінню Господові він обрав?
• Як називалася установа для забави і виховання хлопців, яку заснував отець?
• Чому хлопці любили і слухалися отця Боско?
• Як могло скластися життя тих бідних хлопців, якби отець Іван Боско ними не заопікувався б, не навернув на шлях спасіння?

Слово на вушко

Необхідні матеріали: аркуші А4, А7, жовтий круг «сонця», фломастери.

Божий Дух був на вустах Дона Боско, коли він роздавав поради. Він завжди давав доречні та дуже ефективні поради, навіть якщо деколи ці «ліки» були гіркими. Його поради називали «словом на вушко». Доки Дон Боско був у змозі, він брав участь в іграх молоді. Коли його можливості стали обмеженішими, він намагався просто проводити час поруч із юнаками, щоб краще познайомитися з ними та сказати кілька добрих слів у їхню адресу. В останні роки життя труднощі з пересуванням не давали йому змоги робити стільки багато, як раніше. Тож перш ніж увійти в свою кімнату, він зупинявся на балконі, який виходив на подвір’я, і дивився з любов’ю на молодь, яка вітала його радісними вигуками. З його уст завжди зривалися якісь добрі слова, які всі уважно слухали та дякували за них дружніми оплесками.

Скільки ж він прошепотів в останні роки цих слів кожному відповідно до його потреб! Вихователь, який говорить лише щоб покарати, завжди викликає недовіру в своїх вихованців. Від такої особи стараються триматися подалі, щойно її бачать. Молодь Ораторії, натомість, була в захопленні від «слів на вушко» Дона Боско. Читаємо в Святому Письмі: «Золотий кульчик та прикраса з чистого золота – докір мудрого для уважного вуха» (Прип. 25, 12).

Зазвичай це виглядало так: поклавши руку на голову когось зі своїх вихованців та пригнувшись до його вуха, Дон Боско щось потайки говорив йому, прикриваючись іншою рукою, щоб ніхто не чув. Це була справа кількох секунд. Але які наслідки! Досить було подивитися на зміни у виразі обличчя: дитина зненацька посміхалася або червоніла, ставала серйознішою або ж плакала, або ж, киваючи головою, погоджувалася чи ні із Доном Боско. Бували випадки, коли Дону Боско дитина одразу ж відповідала також на вушко чи, просто подякувавши, відбігала знову до гри або щоб піти в церкву. Деколи ставалося й так: почувши слова Дона Боско, молодь вже більше не відходила від нього, ніби роздумуючи над якоюсь блискучою ідеєю.

Інші наслідки ставали помітними пізніше: приступання до святих таїнств, більша уважність під час молитви, більша старанність у виконанні обов’язків, ввічливість та доброта щодо друзів.

Поради, які Дон Боско роздавав у своїй тихій кімнатці, стали б підручником християнської мудрості, якби були зібрані та відтворені в їх природній простоті. Про це свідчать приклади, які збереглися, та те, як оцінювали поради святого очевидці. Той, хто чув поради Дона Боско, не вихваляв їх, але ревно зберігав їх лише для себе.

Один юнак після сповіді хотів розцілувати Дона Боско, але той стримано сказав: «Не варто. Можеш поцілувати мені руку, як це прийнято». Згодом цей юнак казав: «Якби я раніше відкрив очі так, як відкрив мені їх Дон Боско, наскільки б щасливішим я був!»

Питання:
• Які поради, «слова на вушко», ви могли дати б сучасним юнакам та дівчатам, для їхнього спасіння?

1. Катехит ділить учнів на групи.

2. Учасники груп на аркушах А4 пишуть якнайбільше порад для сучасної молоді.

3. Вибирають п’ять, на їхню думку, найважливіших порад, записують їх на аркушах А7 – кожну пораду окремо.

4. Потім ці маленькі картки викладають на підлогу, формуючи промені навколо «сонечка».

5. На закінчення учні, пройшовши довкола «сонечка», знайомляться із порадами.

Підсумок

Коли ми бачимо, що наш ближній робить поганий вчинок, наше завдання – застерегти його перед негативними наслідками: «А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого» (Мт. 18, 15).