Апостольський лист

ПАПИ ФРАНЦИСКА

у формі «MOTU PROPRIO»

про ВСТАНОВЛЕННЯ

інституційного СЛУЖІННЯ КАТЕХИТА

«ANTIQUUM MINISTERIUM» 

  1. Служіння катехита в Церкві дуже давнє. Богослови сходяться на думці, що перші згадки про катехитів містяться вже на сторінках Нового Завіту. Служіння навчання має свою первісну форму у «вчителях», про яких згадує апостол, пишучи до спільноти в Корінті: «І деяких поставив Бог у Церкві: поперше – апостолів, подруге – пророків, потретє – учителів, потім – дари чудес, потім дари зціляти, допомагати, управляти й говорити різними мовами. Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці? Чи ж усі мають дар ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать? Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу» (1 Кор 12, 28-31).
    Також і Лука розпочинає своє Євангеліє, твердячи: «…вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв» (Лк 1,3-4). Тож, євангелист добре усвідомлює, що його писання є особливою формою навчання, мета якого – додати стійкості й сили тим, хто вже прийняв Хрещення. Апостол Павло знову повертається до цього питання, коли радить галатам: «Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає слова» (Гал 6,6). Як бачимо, цей текст містить ще одну важливу деталь: цілісність життя як знак плідності насправді отриманої катехизації.
  1. Від самих початків християнська спільнота мала досвід розповсюдженої форми служіння, що конкретизувалася в служінні чоловіків і жінок, котрі в послуху дії Святого Духа, присвятили своє життя розбудові Церкви. Харизми, якими Святий Дух не переставав наповнювати охрещених, у певні часи набували видимої і відчутної форми безпосереднього служіння християнській спільноті в настільки багатьох його проявах, що воно було визнане дияконією, необхідною для громади. Апостол Павло авторитетно пояснює це, заявляючи: «Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче» (1 Кор 12, 4-11).
    Всередині великої харизматичної традиції Нового Завіту можна розпізнати дієву присутність охрещених, котрі виконували служіння передавання вчення апостолів та євангелистів у дуже природній, цілісній і пов’язаній із різними обставинами життя формі (пор. II Ватиканський Собор, Догматична конституція Dei Verbum, 8). Церква бажала визнати це служіння конкретним проявом особистої харизми, що немало посприяло виконанню її євангелізаційної місії. Погляд на життя перших християнських спільнот, які зобов’язалися проголошувати та поширювати Євангеліє, й сьогодні заохочує Церкву розпізнавати нові способи перебування у вірності Господньому Слову, щоб мати змогу донести Його Євангеліє до кожного створіння.
  1. Уся історія євангелізації цих двох тисячоліть дуже наочно показує, якою успішною була місія катехитів. Єпископи, священники та диякони разом із багатьма чоловіками та жінками богопосвяченого життя присвятили своє життя катехитичному навчанню, щоб віра була вагомим чинником в особистому житті кожної людської істоти. Декотрі зібрали навколо себе інших братів і сестер, які, поділяючи ту саму харизму, заснували релігійні згромадження для всецілого служіння катехизації.
    Неможливо забути незліченну кількість мирян і мирянок, які брали безпосередню участь у поширенні Євангелія через катехитичне навчання. Чоловіки і жінки, справжні свідки святості натхнені великою вірою, були також засновниками Церков, навіть віддаючи за це своє життя. І в наші дні багато здібних і наполегливих катехитів очолюють спільноти в різних регіонах і виконують необхідну місію передавання й поглиблення віри. Довгий почет катехитів – блаженних, святих, мучеників – визначив місію Церкви, яку варто пізнавати, позаяк вона є життєдайним джерелом не лише для катехизації, але й для всієї історії християнської духовності.
  1. Починаючи від Другого Ватиканського Собору, Церква заново усвідомила важливість залучення мирян у справу євангелізації. Отці Собору багато разів підтвердили, якою необхідною для «plantatio Ecclesiae» та розвитку християнської спільноти є безпосередня участь мирян у різних формах служіння, в яких може проявитися їх харизма. «Похвали гідний також той загін, що здобув заслужене визнання у справі місії серед нехристиянських народів і складається як з чоловіків, так і жінок, які, перейняті апостольським духом, своєю великою працею надають особливу і вкрай необхідну допомогу в поширенні віри та Церкви. Це – катехити. У наші дні, коли не вистачає клиру для євангелізації такої величезної кількості людей і для здійснення душпастирського служіння, праця катехитів має дуже велике значення» (пор. ІІ Ватиканський Собор, Декрет Ad Gentes, 17).
    Разом із багатим навчанням Собору, необхідно підкреслити постійне зацікавлення Пап, Синоду Єпископів, Єпископських конференцій та окремих Пастирів, які впродовж цих десятиліть здійснили значне оновлення катехизації. Катехизм Католицької Церкви, Апостольське повчання Catechesi tradendae, Загальна катехитична інструкція, Загальний катехитичний довідник, видані недавно Напрямні для катехизації разом із багатьма національними, регіональними та єпархіальними Катехизмами свідчать про центральне значення катехитичної діяльності, яка на перше місце ставить навчання та постійну формацію віруючих.
  1. Не віднімаючи нічого від властивої місії єпископа, який є першим катехитом у своїй єпархії, як і від клиру, який розділяє з ним цю душпастирську опіку, а також від відповідальності батьків за християнську формацію їхніх дітей (пор. ККП кан. 774 §2; ККСЦ кан. 618), необхідно визнати присутність мирян і мирянок, котрі в силу таїнства Хрещення чуються покликаними співпрацювати в катехитичному служінні (пор. ККП кан. 225; ККСЦ кан. 401 і 406 ). Ця присутність стає ще нагальнішою в наші дні з огляду на оновлене усвідомлення євангелізації в сучасному світі (пор. Апостольське повчання Evangelii gaudium, 163-168), а також через те, що сучасна глобалізована культура має значний вплив (пор. Енцикліка Fratelli tutti, 100.138) та вимагає справжньої зустрічі з молодими поколіннями, яка передбачає відповідну методологію і творчі засоби, які дають змогу звіщати Євангеліє відповідно до місійного перетворення, що відбувається в Церкві. Вірність минулому та відповідальність за сьогодення є необхідними умовами, щоб Церква могла виконувати свою місію в світі.
    Пробудження особистого ентузіазму кожної охрещеної людини та усвідомлення покликання виконувати свою місію в спільноті вимагає слухання голосу Святого Духа, який ніколи не залишає нас без своєї плідної присутності (пор. ККП кан. 774 §1; ККСЦ, кан. 617). Святий Дух і сьогодні кличе чоловіків і жінок вирушити в дорогу назустріч тим багатьом, котрі чекають, щоб пізнати красу, добро і правду християнської віри. Завдання душпастирів – сприяти цій мандрівці та збагачувати життя християнської спільноти через пізнання служіння мирян, здатних долучитися до переміни суспільства через «проникнення християнських цінностей у соціальний, політичний та економічний світ» (Evangelii gaudium, 102).
  1. Апостольство мирян має беззаперечне значення для світу. Воно вимагає «шукати Царства Божого, провадячи мирські справи і впорядковуючи їх по-Божому» (пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція Lumen Gentium, 31). Повсякденне життя мирян складається з сімейних та соціальних відносин і зв’язків, які дають змогу переконатися, якою мірою «мирян покликано робити Церкву присутньою і діяльною в тих місцях та обставинах, де вона може стати сіллю землі лише завдяки їм» (Lumen Gentium, 33). Варто пам’ятати, що, крім цього апостольства, «миряни можуть бути різним чином покликані до безпосередньої співпраці з апостолятом єрархії – на зразок тих чоловіків і жінок, які допомагали Павлові проповідувати Євангеліє, багато працюючи у Господі» (Lumen Gentium, 33).
    Особлива функція, яку виконує катехит, вирізняється серед інших служінь у християнській спільноті. Катехит покликаний перш за все виявити свою  компетентність у душпастирському служінні передавання віри, що розвивається поетапно: від першого звіщання, яке впроваджує у керигму, до навчання, яке провадить до усвідомлення нового життя у Христі й, зокрема, підготовляє до таїнств християнського втаємничення, і аж до постійної формації, яка дає змогу кожній охрещеній людині бути завжди готовою «дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт 3,15). Катехит водночас є свідком віри, учителем і містагогом, супутником і педагогом, який навчає від імені Церкви. Особою, яка лише завдяки молитві, вивченню та безпосередній участі у житті спільноти може розвиватися належно та відповідально (пор. Папська рада сприяння новій євангелізації Катехитичний довідник, 113).
  1. Святий Павло VI завбачливо опублікував Апостольський лист Ministeria quaedam з наміром не лише пристосувати служіння читця й аколіта до змін, що відбулися в ході історії (див. Апостольський лист Spiritus Domini), але й щоб заохотити Єпископські конференції бути промоторами інших служінь, серед яких і служіння катехита: «Окрім цих, загальнопоширених для Латинської Церкви, служінь, ніщо не заважає Єпископським конференціям просити Святий Престіл установити й інші, якщо їх встановлення з певних причин вони вважають необхідним або дуже корисним у їхньому регіоні. Серед них, наприклад, служіння остіарія, екзорциста й катехита».
    Те саме наполегливе запрошення знову знаходимо в Апостольському повчанні Evangelii nuntiandi, коли він, просячи вміло відчитувати актуальні потреби християнської спільноти, яка залишається вірною своїм початковим засадам, заохочував знаходити нові форми служіння для оновленого душпастирювання: «Такі служіння, хоч на перший погляд здаються чимсь новим, однак насправді тісно пов’язані з давнім досвідом Церкви впродовж її тривалої діяльності – такі служіння, як наприклад катехитів, […] були як найбільш корисними для «plantatio», становлення Церкви, її оживлення і розвитку, а також можуть причинитися, що вона буде променіти довкола і досягне тих, що стоять здалеку» (Святий Павло VI, Апостольське повчання Evangelii nuntiandi, 73).
    Безперечно, «зросло усвідомлення ідентичності й місії мирянина в Церкві. Можемо розраховувати на численних – хоч їх іще не досить – мирян, які мають глибоко вкорінене відчуття спільноти й відзначаються великою вірністю у виконанні зобов’язань на харитативній, катехитичній і літургійній ниві» (Evangelii gaudium, 102). З цього випливає, що отримання мирянського служіння, як-от катехит, робить більший наголос на місійному зобов’язанні, притаманному кожній охрещеній людині, яке, однак, має здійснюватися у цілком світській формі, без впадання в жодні прояви клерикалізації.
  1. У цьому служінні велике значення має покликання, яке вимагає належного з’ясування розрізнення з боку єпископа та унаочнюється в Чині поставлення. Воно є постійним служінням помісній Церкві відповідно до пастирських потреб, визнаних місцевим Ординарієм, але здійснюваним у мирянський спосіб відповідно до самої природи цього служіння.
    Добре, щоб до встановленого служіння катехита були покликані чоловіки й жінки глибокої віри та людської зрілості, щоб вони брали активну участь у житті християнської спільноти, щоб були здатними до прийняття інших, щедрості і життя у братній спільноті, щоб отримали відповідну біблійну, богословську, пасторальну та педагогічну формацію, щоб були уважними вісниками правд віри та щоб мали вже попередній досвід катехизації (пор. ІІ Ватиканський Собор, Декрет Christus Dominus, 14; ККП кан. 231 §1; ККСЦ кан. 409 §1). Вони повинні бути вірними співробітниками священників та дияконів, готовими виконувати служіння там, де це необхідно, натхненими справжнім апостольським ентузіазмом.

Тому, розглянувши кожен аспект, силою апостольської влади

встановлюю

мирянське служіння катехита

Конгрегація богослужіння і дисципліни Таїнств найближчим часом опублікує Чин поставлення на мирянське служіння катехита.

  1. Прошу Єпископські конференції зробити служіння катехита ефективним, визначивши необхідну програму формації і нормативні критерії, необхідні для його отримання, та шукаючи найбільш відповідних форм служіння для тих, котрі будуть покликані виконувати його відповідно до сказаного в цьому Апостольському листі.
  2. Синоди Східних Церков або Синоди Єпископів зможуть прийняти встановлене тут для відповідних Церков sui iuris на основі свого партикулярного права.
  3. Нехай душпастирі не перестають виконувати заохоту отців Собору, які нагадували: «Пастирі знають, що Христос поставив їх не для того, щоб вони покладали тільки на себе всю спасительну місію Церкви у світі; вони знають, що їхнє преславне завдання – так пасти вірних і так визнавати їхнє служіння й харизму, щоб ті, кожен по-своєму, одностайно співпрацювали в єдиному ділі» (Lumen Gentium, 30). Нехай розпізнавання дарів, на які Святий Дух ніколи не скупиться для своєї Церкви, буде для них необхідною підтримкою, щоб служіння катехита було ефективним у розвитку їхньої парафіяльної спільноти.
    Наказую, щоб встановлене цим Апостольським листом у формі «Motu Proprio», було виконуване в цілості, без огляду на будь-які аргументи супроти, навіть якщо вони гідні особливої уваги, і щоб було оприлюднене через публікацію в L’Osservatore Romano, набираючи чинності того ж дня, а відтак опубліковане в офіційному виданні Acta Apostolicae Sedis.

 

Дано в Римі, у соборі св. Йоана Латерано, 10 травня року 2021, у день пам’яті святого Йоана Авільського, священника та доктора Церкви, на дев’ятому році мого понтифікату.

Франциск