Едуард БердникКатехизм УГКЦ для молоді «Ми йдемо з Христом»: початок шляху?1
Церква постійно перебуває в пошуку способів висловлення віри у Воскреслого, утверджуючи спільноту в єдиному й істинному ісповіданні Бога. Одним з інструментів передання цієї віри є катехизм – книга, за посередництвом якої Церква артикулює своє вчення. Проте жодне визначення і жодна з написаних книг не може вмістити в себе вираження досвіду того, ким є Бог і що Він зробив в особі Ісуса, а тому єдине ісповідання віри вимагає розмаїття формулювань, відповідних кожній конкретній помісній Церкві. Ба більше, на прикладі створення молодіжних катехизмів бачимо бажання Церкви висло-вити свою віру в зрозумілий для окремої соціальної групи спосіб.
Молодіжний катехизм «Ми йдемо з Христом» з’явився в УГКЦ наступним за чергою після «загального» катехизму «Христос – наша Пасха». Це свідчить про особливу увагу до молоді та визнання факту існування окремої «молодіжної культури», що потребує унікального способу комунікації, перекладу сенсів «іншою мовою», а отже – й окремого катехизму.
Структура катехизму
Питання, що ж це за мова, не є риторичним, адже існування окремої «молодіжної культури» – дискусійне2, так само, як і підходи до окреслення загальних ознак цієї культури3. Тому вкрай цінним є вступ, у якому виражено бачення того, ким є молодь і якої мови вона потребує.
Загальне представлення молодого покоління як такого, що перебуває у кризі, страху та пошуку втілення вічного Євангелія в сучасному контексті (с. 7), увиразнюється завдяки чотирьом структурним елементам, які водночас виступають ніби методологічними принципами викладу:
– Біблійним архетипом катехизму є подорож до Емаусу з Євангелія від Луки, впродовж якої учні, перебуваючи в кризі, зустрічають Воскреслого, мають нагоду сперечатися з Ним, ділитися своїми страхами й переживаннями, слухати Його та врешті пізнати Христа при ламанні хліба. – Цей архетип утілюється у вигляді паломництва сторінками катехизму до знакових для УГКЦ святинь, які покликані продемонструвати окремі аспекти ідентичності УГКЦ як помісної Церкви.
– Шестеро прочан, які беруть участь у паломництві, разом є «уособленням молодості… Церкви» (с. 8). Мандрівники походять із різних місцевостей, від Луганська до Торонто, перед кожним із них стоять конкретні виклики, кожен прочанин має свої питання щодо життя в Бозі.
– Водночас ці питання прочан стосуються глибин віри, і розкрити їх може лише Премудрість Божа. Згадка про неї обрамляє три розділи катехизму: «Ми віримо», «Ми надіємось», «Ми любимо».
Підсумовуючи, можна сказати, що молодь представлено як таку, що перебуває в пошуках відповідей на питання. Вона «знає про християнську віру, але …потребує спілкування з Учителем віри, який тлумачить і допомагає… зрозуміти сенс подій» (с. 81). Тобто, молодь потребує не просто опису того, «у що вірить Церква», – відповіді мають бути скоріше роз’ясненням, «чому вона вірить саме так», і використовувати сучасні образи для передавання вічних істин віри.
Місія нездійсненна
Вишуканість структури катехизму стала, однак, і викликом, адже створити правдоподібний діалог, вплетений у динамічну історію подорожі великої кількості дійових осіб, кожна з яких має свою, унікальну біографію, – вкрай нетривіальне завдання, особливо зважаючи на необхідність дотримуватися догматичної виваженості й чіткості тексту. Уособленням цієї догматичної виваженості виступає провідник прощі, «отець Андрій». Він єдиний з усіх прочан не має біографічного опису, сумнівів та особистих викликів, а тому є, властиво, персонажем, що сутнісно Інший. Літературно достовірна побудова живого діалогу з таким Іншим, здається,
виходить далеко поза межі завдань, які може поставити перед собою катехизм. Тому наративна частина катехизму, демонструючи, як Церква бачить себе і молодь, на практиці вкрай ускладнює реалізацію постульованої діалогічності. З урахуванням того, що весь катехизм складається з двох сотень рясно ілюстрованих сторінок, серед яких частина тексту присвячена дотриманню
«художньої канви», а певні явища розглядаються декілька разів – під різними кутами зору, залежно від розділу4 (що навіть призводить подекуди до дублювання супровідних цитат)5, на саме роз’яснення віри залишається не так багато місця.
Короткий катехизм чи молодіжний катехизм?
«Брак місця» відчувається з першої ж сторінки частини першої, адже при цитуванні євангельського уривка про подорож до Емаусу, котрий є ядром усієї книги, випущено рядки, в яких учні ставлять Ісусові запитання та діляться своїми сумнівами (с. 11).
Парадоксальність «замовчування» речей, які лежать в осерді самого катехизму, ще рельєфніше видно на прикладі місця ікони у книзі. Серед близько двохсот зображень, поміщених у текст, ікони не лише виразно домінують кількісно, а й виконують вагомішу роль, ніж просто ілюстративний матеріал. Значна частина ікон має підписи-коментарі, які, розтлумачуючи зміст конкретного образу, допомагають краще зрозуміти тему розділу. Завдяки цьому ікони, нарівні з цитатами з літургійних текстів і творів Святих Отців, стають
одним із джерел заглиблення у віру Церкви. Водночас, хоча цілу сторінку катехизму й присвячено опису того, що таке іконостас, які ікони в ньому традиційно розміщують, алегоричним тлумаченням його елементів (с. 102), у тексті немає жодного окремого абзацу, де
розглядалось би богослов’я ікони та пояснювалося, чому Церква почитає ікони6. Така описовість, за відсутності пояснення самого явища, може ввести в сум’яття. Втім, не виключено, що це може стати і спонукою до подальших пошуків та поглиблення віри.
Те, що у своїй «стислій всеохопності» катехизм, особливо в частині «Ми віримо» та поясненні 10 Божих Заповідей, не завжди надає достатню кількість «зачіпок», які можуть провадити читача7, спонукає сприймати друкований текст як коротку основу, що має значний потенціал для скерування й підтримання пошуків читачів за умови подальшої його розбудови в рідному для молоді онлайн-середовищі.
Перспективи
Очікування на онлайн-формат є небезпідставними, враховуючи слова Блаженнішого Святослава під час урочистого проголошення молодіжного катехизму8. Питання лише в тому, який вигляд матиме цей онлайн-варіант: буде простою ретрансляцією друкованого видання чи, можливо, чимось більшим? Оскільки публікації в Інтернеті мають значний потенціал для інтерактивності й ведення відкритого діалогу, онлайн-варіант міг би стати майданчиком, де клир і вірні спілкувалися б та дискутували на основі тексту катехизму під наглядом модераторів. Посилання на деякі з діалогів могли б увійти в наступну друковану версію за посередництвом QR-кодів. Це дозволило б, не збільшивши обсягу книги, запросити кожного читача особисто пройти тернистий шлях роздумів. Шлях до святині є невід’ємною частиною паломництва. Саме під час такого, непоказного зовні, шляху до Емаусу учні мали нагоду слухати Ісуса, а тому
молодіжна проща до істин, відповіді на які містяться в катехизмі, ще тільки попереду.
1 «Ми йдемо з Христом»: Катехизм для молоді. Львів: Свічадо 2021, 228 с.
2 J. Janssen, M. Dechesne, A. Van Knippenberg. The Psychological Importance of Youth Culture.
A Terror Management Approach // Youth & Society 31/2 (1999) 152–167.
3 M. Buchmann. Sociology of Youth Culture // International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences / ред. N. J. Smelser, P. B. Baltes, т. 23. Amsterdam: Elsevier 2001, c. 16660–16664.
4 Щодо співвідношення періоду Великого посту і часу святкування Пасхи погляди авторів різних розділів не узгоджуються. У першому розділі сказано, що «коли ми щороку святкуємо Пасху, то споминаємо нерозривно поєднані страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа» (с. 58), тобто висловлено традиційний погляд на існування єдності «Пасхального Тридення».
Натомість у другому розділі читаємо, що Великий піст триває від понеділка Сиропусного тижня аж до празника Воскресіння Христового (с. 133), що включає Страсну п’ятницю і Страсну суботу до днів Великого посту.
5 У першому і другому розділах (с. 25 і 121) цитується тотожний текст молитви, хоч і в різному обсязі та з дещо відмінними підписами.
6 Окрема згадка під іконою Нерукотворного Спаса (с. 148), що «Лик ікони Нерукотворного Спаса збігається з відбитком обличчя Ісуса на Його поховальній плащаниці («Туринській»), тому портретну схожість Христа спостерігаємо на різних іконах», не є власне богословським поясненням того, що таке ікона і чому ми почитаємо ікони. Натомість воно скоріше викликає додаткові запитання, наприклад: чи має значення подібність лику на іконі до зображення на Туринській плащаниці? А якщо так, то яким є місце й цінність тих ікон, котрі цієї схожості не мають? 7 Наприклад, сказано, що гріхами проти заповіді «Не чини перелюбу» є «одностатеві стосунки (гомосексуалізм) та інші збочення; зміна статі, позашлюбні статеві стосунки, зґвалтування, проституція, порнографія, мастурбація, спокушання інших відвертим зовнішнім виглядом». Переважної частини цих гріхів більше не згадано ніде по тексту, а подача їх просто переліком через кому робить незрозумілим навіть те, чи є ці гріхи різної важкості.
Журнал “Наукові Записки Українського Католицького Університету”
