Цьогорічні випускні урочистості в КПІ УКУ були особливими. Найперше тому, що відбулися в межах Всецерковної міжнародної конференції “Катехиза і домашня Церква”. Але головною їх особливістю були самі випускники: вперше за 28-річну історію існування закладу серед 105 цьогорічних випускників були особи, які навчалися дистанційно (проживають за межами України). Також вперше до випуску дійшли групи з Донецького та Одеського екзархатів. А у дипломах усіх випускників, окрім спеціальності “катехит”, вперше вказано додаткові спеціалізації.

Ректор Українського католицького університету п. Тарас Добко  щиро привітав випускників і їх родини з успішним завершенням навчання та побажав з надією дивитися у майбутнє та свідчити про Бога і  Його любов своєю живою життєдайною позицією, формування якої є одним з основних завдань Українського католицького університету.

«Під час навчання вам довелося зустрітися з такими труднощами, з якими досі не доводилося зустрічатися студентам КПІ. – наголосив ректор УКУ. – Це і пандемія, і війна. А серед вас є особи з тимчасово окупованих територій, переселені особи. І ви успішно впоралися з усіма труднощами.

Почесно і відповідально бути першими.

Вітаю вас і водночас дякую усім викладачам і працівникам Катехитично-педагогічного інституту, без відданої праці яких цього б не відбулося.

Одним з ключових завдань УКУ є формувати живу життєдайну християнську пропозицію для людини  ХХІ століття. І саме для цього ви навчалися. І саме за плодами вашої праці будуть судити, чи і на скільки наш університет відповідає за свої слова і за свої зобов’язання, які бере перед своєю Церквою.

Вчора почався відлік шостій сотні великої війни в Україні. В обставинах великого випробування і страждання, яке випало на долю нашого покоління українців, свідчити про Бога і Його любов дуже і дуже важливо, а водночас – буде нелегко.

З одного боку це правда, що в окопах немає атеїстів. Адже часто віра людини є відповіддю на гостру життєву кризу, на перебування у так званій межовій ситуації. Багато дослідників стверджують, що сама релігія, релігійне почуття– це волання людини про допомогу, який має за передумову наш досвід скінченності людського життя, священності нашого тіла, різних наших обмежень (зокрема, розуму), усвідомлення сили зла та неминучості страждання і неуникненності смерті. Досвід життєвої катастрофи змушує людину позбутися ілюзій щодо її спроможності створити на землі рай і відкриває простір для взаємодії з божественним.

Однак, не все так просто. Трагічне пережиття може мати і цілком протилежні наслідки. Скажімо, антигуманний досвід ХХ століття спонукав чимало людей сумніватися в засадничій візії християнської антропології, що людина є створена на образ і подобу Бога. Ви запитаєте: «Чому?». Бо якщо людина спроможна не тільки уявити, а втілити ідею Освенціну чи голодомору, Бучі. Ірпиня чи Ізюму, то як ми сміємо стверджувати, що вона має божественне походження і покликання. Тому легко не буде.

Треба пам’ятати ,що трагічний досвід може породити в людині скепсис щодо християнського уявлення про Бога. Вам часто доведеться чути і відповідати на питання: «Де був Бог у Бучі?». «Де був Бог, коли рашистська ракета попадає в піцерію в Краматорську чи житловий будинок у Львові і несе смерть невинним і беззахисним людям?» На такі питання немає простої відповіді. Але саме тому ви навчалися три роки в УКУ. Тренували не лише свій розум, але й плекали своє серце. І вчилися давати звіт про ваше уповання. Про те, у кого, для чого і чому ви вірите. Сподіваюся, ви не тільки вчилися, але й зростали у вірі, бо лише так ви можете допомогти зростати у вірі іншим людям і промовляти від серця до серця тих, хто буде ставити такі нетривіальні і боязні для себе запитання про віру і Бога.

Навіть у час жорстокої війни, очима живої і зрілої віри ви побачите Бога і зможете відчути Його присутність у жертовній праці волонтерів, медиків, рятувальників, солідарністю простих людей з постраждалими, у присутності військових капеланів разом з нашими захисниками чи медичних капеланів поруч з пораненими.

Бог присутній там, де люди залишаються людьми, а не стають нелюдами навіть у найскладніших обставинах. Своїми свідченнями ви будете доводити, що Бог, а не Путін, є господарем історії. Що людина справді є собою, коли керується не пожадливістю і тваринним страхом, а любов’ю, дружбою, солідарністю, гостинністю, вдячністю.

Радію разом з вами, що ви впоралися з усіма викликами і труднощами під час навчання. Впевнений, що їх було немало.

Ви всі – великі молодці. Ви могли пересвідчитися у правдивості слів апостола Павла у посланні до римлян (5, 3-4): «утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію». Вам було нелегко. Але ви не здавалися і йшли до кінця. Ваша терпеливість увінчалася знанням і мудрістю, які приходять з досвідом. І сьогодні ви виходите з КПІ і з УКУ з надією, що добро переможе. І ми зможемо збудувати таку країни, про яке мріємо і яку намагаємося творити у стінах нашого університету.

Ми пишаємося вами! В добру путь!».

 

Директор КПІ п. Назар Дуда подякував ректорові УКУ за вітальне слово до випускників і побажав бути символом того світла, про яке він сам свідчить, і подарував п. Тарасові Добку відзнаку Патріаршої катехитичної комісії, на якій розміщенні слова з Євангелія: «Ви – світло світу» (Мт 5, 14 ).

«Справді, ви є світлом для світу. Тим світлом, яку творить уся ваша університетська спільнота і яку наслідують інші» – наголосив директор КПІ УКУ.


Кожен фініш – це водночас старт. Для КПІ УКУ випускні урочистості – це водночас час прийому нових студентів.

Отож, усіх зацікавлених запрошуємо на програму вищої релігійної освіти за спеціальністю КАТЕХИТ

 

Юлія Козіброда