Своїм досвідом життя і служіння ділиться Олена Пенязєва, одеситка, студентка Катехитично-педагогічного інститути УКУ (Львів), заступник голови Катехитичної комісії Одеського екзархату, катехит у Катедральному храмі ап. Андрія Первозванного (м. Одеса), дизайнер інтер’єру:

“Впродовж останніх чотирьох років в моєму житті відбулися кардинальні зміни. Я майже повністю змінила коло спілкування та однозначно повністю – коло особистих інтересів. Сьогодні я живу Церквою. Працюю у церковній структурі, катехизую, відвідую християнські з’їзди, семінари і формаційні зустрічі, беру участь у доброчинних релігійних проектах.

Впевнена, що це Господь «вирвав» мене з мого буденного життя і динамічно проніс в серце УГКЦ. Також велике «дякую» за ці зміни маю сказати Церкві, яка радо зустріла і прийняла мене. Адміністратор храму, отці (особливо о. Ігор Тарас) і сестри заохотили мене до інтеграції та християнського росту. Окремо хочу подякувати за підтримку владиці Михаїлу (Бубнію) – людині, яка надихнула мене на катехитичне служіння і продовжує це робити. Мене досі вражає атмосфера відкритості і щирості, якою є наповнена наша Церква, її церковні комісії та навчальні заклади. Ніколи раніше я не бачила такого прикладу щирого служіння та посвяти себе. Скажу відверто:

я безмірно щаслива бути там, де я зараз є.

Все почалося в 2014 році, коли я, російськомовна одеситка з православної родини з доволі проросійськими поглядами з боку тата, вихована у російській культурі, після навчання у Московському Інституті Історії Культур, байдужа до подій на Майдані та анексії Криму – несподівано для самої себе стала Українкою. В одну мить я відчула, як всередині вибухнула ідеологічна та ментальна «капсула», повністю змінивши мої погляди, переконання, думки та інтереси. Я почала вивчати історію України. Пам’ятаю, як вперше набирала в гуглі  «Степан Бандера», як щось табуйоване, відчуваючи тваринний страх (ніби хтось з гаджету спостерігає за мною). Це був перший етап мого шляху до УГКЦ. Треба сказати, що я завжди була віруючою людиною, християнкою. Напевне, це передалося від бабусі з Тернопільщини та утвердилося на уроках Біблії в молодшій школі, які проводила баптистка. Дома батько відкрито підтримував УПЦ МП. Я теж вважала себе православною, але без конфесійної приналежності. Тепер я розумію, як «правильно» все складалося.

Нереалізованість в церковному житті спонукала мене глибше шукати Бога в собі та будувати особисті стосунки з Христом. Шукати Його далі, шукати правди. Це бажання жити Ним і відкритість на дію Святого Духа, попри відсутність звичок, традиції та знань, тепер легко реалізовується в моїй активності в УГКЦ.

Моментом рішучих змін стало знайомство з УГКЦ. Це відбулося у Львові, в Гарнізонному храмі. Одного разу ми з чоловіком і сестрою зайшли в Гарнізонний храм. Впевнена, що саме там на мене чекав Господь. Тоді час зупинився. Господь торкнувся кожного з нас невидимою присутністю і ми відчули Його. З храму ми вийшли віруючими католиками східного обряду (як прочитали на табличці на фасаді храму))). Так просто і так незбагненно.

Після цього десь пів року я вивчала історію нашої Церкви та передивлялася історичний відео-архів «Живого телебачення», доєдналася до медіа-ресурсів УГКЦ в соціальних мережах та слідкувала за новинами. Багато часу у мене забрало рішення прийти вперше на Божественну Літургію, але від тоді ми з сім’єю вже не пропускаємо недільних Богослужінь. Там, в храмі, я зустріла людей з такими ж як у мене цінностями. Виникло бажання робити з ними щось разом.

previous arrow
next arrow
previous arrownext arrow
Slider

Коли я дізналася про Катехитично-педагогічний інститут УКУ – в мене з’явилася «зухвала» мрія отримати богословську освіту, бо ця сфера знань мене завжди приваблювала. Цей крок теж вимагав рішучих дій – на перешкоді стояли різні життєві обставини (родинні обов’язки, страх перед психологічною адаптацією у новому середовищі тощо).

Але все ж я розпочала навчання в КПІ УКУ. Тут для мене відкрився новий світ: світ знань, розвитку, спілкування та особистого пережиття досвіду віри. Це навчання – не буденність і не обов’язок – це подарунок, скарб, свято. Програма курсу, навчальні дисципліни – цікаві і корисні. Тут я сформувала безцінний релігійний світогляд, який визначає мене як особистість.

Знайомі мене часто запитують, на які життєві перспективи я розраховую, адже моя заангажованість забирає чимало зусиль та часу. Дуже люблю такі запитання (!), бо кожного разу отримую можливість перевірити себе на мотивацію, зазирнути в душу і побачити там Того, Хто є рушієм, причиною і джерелом моїх зусиль.

Припустимо, що моя мотивація є особистою. Докладаючи свої час і роботу, я мала б очікувати на результат. Але його важко оцінити, бо відповідь виходить поза межі світського розуміння. Я це роблю тому, що Бог цього хоче. Він заклав мені в серце пошук та бажання. І я зростаю в Ньому. А Він керує моїми дорогами. Єдиний зміст (можливо, навіть до кінця ще не усвідомлений мною) – це служити в Його винограднику. Розвивати ті перспективи, які маю, і, найважливіше, – постійно намагатися знайти Його в центрі усієї своєї діяльності.”

Записала Юлія Козіброда