До початку бойових дій у Луганській області існувала тільки одна греко-католицька парафія – у м. Кремінній. Пожвавлення греко-католицької діяльності на цій території розпочалося у 2016 році, коли до українських воїнів 3-го окремого територіального батальйону «Воля» (з м. Львова), який був розташований у с. Муратове, приїхали військові капелани – отці-редемптористи. Декілька місцевих мешканців почали активно спілкуватися з ними і допомагати їм у служінні. Відтак сьогодні у Луганській області, на підконтрольній українській владі території, є вже декілька греко-католицьких парафій: у м. Лисичанську, м. Сєвєродонецьку, с. Боброве, м. Кремінній, с. Муратове і с. Капітанове. 

Про щоденне життя двох останніх парафій та своє катехитичне служіння на прифронтових територіях розповідає катехитка, випускниця Катехитично-педагогічного інституту УКУ Світлана Сабєльнікова.

– Пані Світлано, Ви мешкаєте на території, близької до лінії розмежування між підконтрольними Україні населеними пунктами та тимчасово окупованими територіями. Новини, які ми отримуємо звідтам, зазвичай не присвячені релігійній тематиці, однак релігійне життя там триває.

– Так, і навіть активніше, ніж в мирний час. Хоча воно дуже відрізняється від звичайного. Наприклад, у с. Муратове, де я мешкаю, перші Служби Божі ми відправляли у солдатських наметах, на блокпосту, в моєму будинку, на площі перед магазином і в приміщенні сільської ради. Тільки у 2019 році ми розпочали будівництво каплиці та дитячого молодіжного осередку. А вже 15 лютого цього року, на свято Стрітення Господнього, у цій каплиці було відслужено першу Святу Літургію, а на травень – заплановано урочисте освячення каплиці.

Будівельні роботи в молодіжному осередку при Парафії Святого Миколая Чудотворця ще триватимуть, але дуже хочемо їх швидше завершити, щоб молодь зі спільноти «Світанки України», яка діє при парафії, мала де збиратися. Власне ця спільнота провадить основну парафіяльну діяльність: з подарунками і виступами відвідує хворих та поранених у лікарні, організовує благодійні акції для людей похилого віку (на Миколая і Різдво), виступає на свята перед військовими (зокрема на Різдво і Великдень) та впорядковує територію біля церкви.

У с. Капітанове парафіяльне життя греко-католицької спільноти ще не є настільки організованим. Богослужіння активно відвідують в основному люди похилого віку. Але вже діє невеличкий біблійний гурток.

Загалом наші парафії активно розвиваються. До нас долучається все більше вірних, бо люди прагнуть бути у спільноті, в якій панує атмосфера щирості і довіри.

– Організувати і провадити парафіяльне життя у ваших реаліях – відповідальна і важка робота. І за нею, звичайно, стоять конкретні люди. Хто вас особливо підтримує і заохочує?

– Найперше це парох о. Сергій Паламарчук, який служить одразу у трьох парафіях – у м. Лисичанську, і в селах Муратове і Капітанове. Також він є директором благодійного фонду «Карітас» у м. Сєвєродонецьк. Отець Сергій активний і відповідальний, люди його дуже чекають і радо зустрічають.

Також особливо заохочують нас приїзди владик нашої Церкви. Люди надовго запам’ятовують їх відвідини і надихаються ними.

Одним з перших до нас приїжджав владика Михайло Колтун (єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії) – у квітні 2015 року він освячував дерев’яну каплицю у с. Капітанове, яку побудували військові на честь загиблих побратимів під Зеленопіллям. На Великдень у 2016 році до військових приїжджав Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах, а на Великдень у 2019 році – владика Теодор Мартинюк (єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії).

З великою вдячністю згадуємо військових капеланів – отців-редемптористів, служіння яких впродовж 2016-17 рр. дуже підтримало нас і привернуло до нашої Церкви багато місцевих мешканців. Також у 2017 році до нас приїжджали брати-семінаристи з Київської Трьохсвятительської Семінарії. У червні 2019 року приїжджав о. Олег Ладнюк, директор львівського НВК «Школа-гімназія Шептицьких». Разом зі своїми аніматорами він організував в с. Муратове при школі перший на цих теренах 3-денний християнський табір. У жовтні 2019 року з мощами блаженної Йосафати нас відвідали сестри СНДМ. А на це Різдво до нас приїжджав о. Петро Майба.

– Ви не тільки проводите катехитичні зістрічі, але також берете участь чи не у всіх заходах, які відбуваються на цих парафіях. Така заангажованість є Вашою власною ініціативою чи швидше потребою, бо на парафії нема інших катехитів?

– І одне, і друге. Для мене завдання катехита, як і пароха, полягає на зміцненні та поглибленні віри прихожан і супроводі їх до сопричастя з Богом. Але через наші умови і можливості наразі ми не можемо організувати повноцінне катехитичне служіння, бо нема кому це робити (окрім мене на теренах Луганської області більше нема катехитів нашої Церкви), ані місця, де проводити катехитичні зустрічі. Але разом з о. Сергієм (коли дозволяють батьки) ми говоримо з дітьми про Бога, співаємо релігійні пісні, танцюємо банси.

Водночас ми намагаємося розповідати про нашу Греко-Католицьку Церкву. Це дуже потрібно, бо наші парафіяни ще мало про неї знають. Докладаємо багато зусиль для того, щоб ознайомити наших вірних, особливо молодь, з історією УГКЦ, та виховати їх у вірі. Дуже багато для цього дають поїздки у Західну Україну, які розпочалися з ініціативи брата Роберта Леніва, ЧСВВ. Власне під час таких поїздок наші парафіяни мають можливість побачити красу і велич українських святинь та познайомитися з чудовими людьми.

Для зростання у вірі молоді багато дають виїзні християнські табори, які ми вже чотири роки поспіль організовуємо завдяки активній підтримці владики Богдана Дзюраха. Проводити їх нам допомагають брати-семінаристи з Київської Трьохсвятительської Семінарії та дівчата-аніматори з Українського католицького університету Марічка Дзюрах і Уляна Кахнич. Разом з ними ми проводили такі табори в Брюховичах (під Львовом), на морі у м. Геничеськ та на Голубих озерах у Донецькій області.

З великим бажанням наші парафіяни відгукнулися на пропозицію їздити на прощі (що є чимось новим для них). Ми вже побували у василіанському монастирі у с. Званівка (Донецька область) та у Зарваниці (Тернопільська область).

Ми тільки починаємо творити наші парафіяльні спільноти. Багато чого не знаємо. Багато чого не можемо робити самі. Але вчимося, пізнаємо. Хоча тут, у Луганській області, де поруч війна, де відчувається спротив і протистояння, це дуже непросто. Але Бог є всемогутнім і милосердним. Віримо, що Він нам допомагає, і на прикладі наших парафіяльних спільнот інші побачать Його правду і силу.

Розмовляла Юлія Козіброда