14Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15Як же настав вечір, підійшли до Нього його учні й кажуть:

– Пустельне це місце, та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.

16Ісус сказав їм:

– Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.

17Вони ж мовлять до Нього:

– Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.

18Тоді Він каже:

– Принесіть мені їх сюди.

19І, велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні – людям. 20Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей.

22І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від Нього, тимчасом як Він відпускав народ.

1.1  Контекст

Віршем Мт. 13, 53 євангелист закінчує подавати навчання Ісуса в притчах, відтак наводить низку розповідей про діяльність Ісуса в різних місцевостях. У чотирнадцятій главі Ісуса показано в постійному русі.

Можна легко зауважити, що перша розповідь (Мт. 13, 54–58) після Навчання у притчах стосується події, що відбулася в Назареті, адже євангелист зазначає, що Ісус прибув до своєї батьківщини. Відтак у перших тринадцятьох віршах чотирнадцятої глави подано розповідь про смерть Йоана Хрестителя. Далі описано події, що стосуються пустельного місця (Мт. 14, 13–22), а тоді – переправу учнів на човні до протилежного берега (Мт. 14, 22–33) і, нарешті, кінцеву розповідь чотирнадцятої глави Євангелія, де загально описано оздо- ровлення, що сталося в Генезаретській землі (Мт. 14, 34–36).

1.2 Межі та структура уривку

Для недільного читання подано Мт. 14, 14 як вірш, що розпочинає уривок. На мою думку, Мт. 14, 13 становить складову частину уривку. З’ясуємо, чому.

У перших дванадцятьох віршах чотирнадцятої глави подано розповідь про смерть Йоана Хрестителя як пояснення того, чому Ірод-четверовласник думав про Ісуса, що Він є Йоаном, який воскрес із мертвих (Мт. 14, 1–2). Тоді на початку Мт. 14, 13 євангелист через використання вислову ἀκούσας δέ (акусас де) але почувши (у грецькій мові: але чуючий), тобто дієприкметника ἀκούσας чуючий у 3 особі однини та протиставного сполучника але подає відомості про шлях Ісуса в пустельне й самітне місце. Саме протиставний сполучник δέ але, розглядаю як початок розповіді. Вірш же Мт. 14, 14 розпочинається із єднального сполучника καί (кай) і, за допомогою якого євангелист продовжує розвивати почату думку в Мт. 14, 13. Отож, розуміючи єдність тринадцятого й чотирнадцятого віршів, можна збагнути, звідки вийшов Ісус, адже відразу після сполучника і вжито вийшовши ἐξελθών (екселтон), у грецькій мові – дієприкметник. Треба розуміти, отже, що Ісус вийшов із човна.

Закінчення уривку міститься в Мт. 14, 21, де згадано про кількість людей, що отримали їжу, натомість наступний вірш виявляє початок опису подій, пов’язаних із човном та учнями Ісуса, що якраз перебували на тому човні, перепливаючи на інший берег Генезаретського озера.

1.3 Синоптичний аналіз

Необхідно зазначити, що у євангелистів Матея та Марка знаходимо по дві розповіді стосовно помноження хлібів.

Стосовно ж паралельних розповідей до Мт. 14, 14–22, то їх можна знайти у всіх чотирьох євангелистів. У Євангелії від Марка відповідний уривок міститься в межах Мр. 6, 32–44. Цей уривок знаходимо також і в першому Євангелії, між розповідями, що їх можна тематично назвати Смерть Йоана Хрестителя та Ісус іде по воді. У Євангелії ж від Луки уривок, що описує Помноження хлібів, охоплює такі межі: Лк. 9, 10–17. Цей фрагмент, як і в перших двох Євангеліях, іде після уривку, званого Смерть Йоана Хрестителя, проте матеріал, що його євангелист Лука подає після уривку, більше відповідає тому матеріалові, що міститься у двох перших євангелистів після опису Другого помноження хлібів. Як уже зазначено вище, у третьому Євангелії є лиш одна розповідь про Помноження хлібів. Четверте Євангеліє також має уривок під назвою Помноження хлібів (Йо. 6, 1–15). Матеріал, який йому передує, належить лише євангелистові Йоану, проте після нього йде розповідь про те, як Ісус ішов по воді, –подібно, як у двох перших Євангеліях.

Зазначимо тепер найсуттєвіші подібності, окреслюючи водночас відмінності в цих чотирьох розповідях.

Усі євангелисти зазначають, що подія відбулася недалеко від берега Генезаретського (Тиверіадського) озера. Лука пише, що місто Витсаїда лежало недалеко (Лк. 9, 10). Марко також згадує про це місто, але після уривку, вказуючи, куди учні мали скерувати човен (Мр. 6, 45). Йоан на початку шостої глави зазначає, що Ісус пішов на інший бік Галилейського, чи Тиверіадського, озера (Йо. 6), що видається трохи дивним, адже попередня розповідь стосувалася Єрусалиму. Усі, крім Йоана, говорять про пустельне місце, Йоан же – про гору (Йо. 6, 3), що само по собі, проте, не суперечить розумінню пустельного місця.

Усі чотири євангелисти підкреслюють часовий вимір. Три синоптичні євангелисти зазначають, що ця подія відбулася на схилі дня, ввечері, натомість Йоан виділяє часову ознаку, що стосується великого єврейського свята Пасхи (Йо. 6, 4), а про вечір згадує тоді, коли вказує, що учні наблизилися до моря, аби човном переправитися на інший бік (Йо. 6, 16).

У трьох перших Євангеліях учні приступають до Ісуса із запитанням стосовно людей, натомість Йоан вказує на те, що Ісус першим ставить запитання Филипові. Проте, всі три синоптики вказують також і на те, що Ісус поставив учнів у скрутне становище, сказавши, що саме вони мають нагодувати людей, які провели цілий день з Ісусом.

Марко та Йоан вказують, що в розмові було згадано про двісті динаріїв як про суму, за яку можна було хоча б спробувати нагодувати ту кількість людей. Усі четверо одностайно стверджують, що було п’ять хлібів та дві риби, а Йоан уточнює, що їх мав хлопець, що був серед людей.

Усі чотири євангелисти пишуть, що Ісус казав розмістити людей. Троє з них вказують, що люди розмістилися на траві, лише Лука нічого не згадує про неї. Марко та Лука уточнюють також кількість людей по рядах. Усі євангелисти описують, що Ісус благословив ту їжу, що була, і після цього почав роздавати присутнім. Три перші євангелисти зазначають, що Ісус давав харчі учням, а ті вже передавали тим, що сиділи. Натомість Йоан про учнів у цьому дійстві не згадує нічого.Усі євангелисти стверджують, що люди наситилися, і ще й залишилася їжа, яку позбирали у дванадцять кошів, наповнивши їх.

Усі чотири Євангелія засвідчують про п’ять тисяч осіб, що споживали їжу, а Матей уточнює, що було п’ять тисяч, не враховуючи жінок та дітей.

Матеріал, який євангелисти брали із традиції, чітко вказує, що в основі їхніх розповідей лежать реальні події, що стосуються оздоровлень та цього чудесного годування людей на березі Генезаретського озера.

1.1  Світло, яке подає контекст на сприйняття уривку

Подавши навчання Ісуса в притчах (Мт. 13, 53) євангелист Матей описує події в Назареті. Автор чітко зазначає, що Ісус прийшов до своєї батьківщини, але ті, що з ним прожили немало часу і мали б Його добре знати, ставлять, натомість, собі запитання: хто ж він такий, і чому він чинить дивні та могутні діла, про які розповідають їм інші?

У цих запитання Матей дає читачеві змогу відшукати також і відповіді, що їх для себе вже уклали мешканці Назарету. Адже ці запитання вже вказували на їхні думки стосовно особи Ісуса (Мт. 14, 54–56).

На початку чотирнадцятої глави читачеві знову поставлено запитання про особу Ісуса. Євангелист зазначає, що причиною роздумувань Ірода Антипи стосовно Ісуса були чутки, що дійшли до чотиривласника. І знову ж Матей подає чітко окреслене судження Ірода щодо Ісуса: це є Йоан Хреститель, убитий за його наказом, що тепер встав із мертвих, і тому він може чинити такі величні діла (Мт. 14, 1–2).

Як ми вже звертали увагу раніше (див. 1.2), на початку Мт. 14, 13 єванге- лист використовує вислів ἀκούσας δέ (акусас де) але почувши. Найімовірніше йдеться про те, що Ісус довідався про судження Ірода Антипи стосовно Нього, а не про поховання Йоана. Вбивство Йоана й поховання його тіла однозначно мусило б бути раніше, ніж Ірод дійшов до висновку про Ісуса, поданого на початку чотирнадцятої глави, адже в ньому йдеться про те, що Йоан уже воскрес із мертвих. Очевидно мало б минути трохи часу, аби сповнилися ті події, які, як вважав Ірод, стали можливими лише завдяки отриманню особливої сили через воскресіння з мертвих. Тоді матеріал Мт. 14, 3–12 – це лише пояснення читачеві того, як помер Йоан. Отож, почувши про судження Ірода, Ісус відплив (Мт. 14, 13).

Як можемо бачити, у тих двох уривках великий наголос зроблено на тому, аби залучити читача до дискусії щодо питання: хто ж такий Ісус?

У матеріалі (Мт. 14, 22–34), тобто одразу ж після уривка, що його розглядаємо, можна побачити й судження учнів про особу Ісуса. Пам’ятаючи, що євангелист Матей залежить від Євангелія від Марка й дотримується його розповідній лінії, спостерігаємо тут дуже цікаве відхилення, на яке необхідно звернути увагу. Якщо, описуючи події на Генезаретському озері, Марко закінчує уривок словами про учнів, про їхнє становище та про помноження хлібів (Мр. 6, 51–52), то євангелист Матей змінює закінчення. У Євангелії від Матея учні, вклонившись Ісусові, промовляють: «Ти справді Син Божий». Так євангелист засвідчує, ким учні вважали Ісуса.

Практично автор готує читача до сприйняття уривка в певному ключі, адже обрамлення спонукає замислитися над запитанням: хто такий Ісус? Від припущень мешканців Назарета, судження Ірода Антипи аж до виявлення бачення Ісуса від самих учнів читач отримує певний спектр суджень про Ісуса: від Ісуса як звичайної людини, що зростала в Назареті, через Ісуса, якого Ірод бачив як воскреслого з мертвих, аж до максимуму – Ісуса як Сина Божого. Останнє твердження висловили ті, що були поряд з Ісусом, його учні, особли- во на основі подій, описаних у Мт. 14, 14–22 та Мт. 14, 22–34. Отож, за допомогою контексту євангелист дає читачеві нагоду зрозуміти, у якому світлі він мав би сприймати уривок Мт. 14, 14–22.

1.2  Ісус у пустельному місці служить людям

У Мт. 14, 13 сказано, що Ісус пристає на човні в пустельне місце сам. Про учнів немає і згадки. Матей хоче відокремити Ісуса від решти людей, що будуть відігравати певну роль у цій розповіді. Це він подає дуже майстерно.

На самому початку речення міститься дієприкметник ἀκούσας (акусас), що походить від дієслова ἀκούω (акуо) слухати, чути. Форма цього дієприкметника чітко вказує, що він стосується однієї особи. Тоді вжито дієслово віддалятися в третій особі однини. Ісус віддаляється в пустельне місце за допомогою човна, отже, озером, а не по суші.

Прибуття людей в те саме місце, де був Ісус, євангелист Матей починає опи- сувати, використовуючи те саме дієслово слухати. Друга половина речення починається дієприкметником, утвореним теж від дієслова (акуо) слухати, чути, тільки тепер у множині ἀκούσαντες (акусантес). Люди, почувши про Ісуса, прибувають у пустельне місце, але іншим способом, іншим шляхом – сушею.

Ми вже розглядали , що почув Ісус. Натомість цікавим є момент, якого єван- гелист не уточнює , а саме: що почули люди, що змусило їх піти в пустельне місце. Євангелист, мабуть, хоче, аби тут існувала ця подвійність. З одного боку, люди чули про Ісуса те, що і Він чув про себе, що й змусило Його відплисти у пустельне місце, а з іншого – вони почули, що Ісус відплив у пустельне місце, і пішли за ним. Для опису дій людей використано термін ἀκολουθέω (аколутео), тобто послідували за Ним. Цей термін ἀκολουθέω євангелист Матей часто ви- користовує для опису дій людини, що стала учнем Ісуса і Його наслідує. Отже, навіть якщо є певна подвійна причина приходу людей, вона пов’язана зі слу- ханням, наслідуванням. Люди мають намір знайти, зустріти Ісуса в пустельному місці.

Учнів Ісуса немовби відокремлено від Нього й додано до інших людей, що йдуть за Христом у пустельне місце.

Ісус прибуває човном у пустельне місце тоді, коли люди вже там чекають на Нього. Вийшовши з човна (Мт. 14, 14), Він побачив велику кількість людей. Тож можна зрозуміти, що євангелист хоче підкреслити: люди прийшли туди, куди мав прибути Ісус, лише тому, що туди їх привели Ісусові учні. Учні є провідниками людей, які почули; учні знають, де Ісус має бути; учні виводять людей, що хочуть наслідувати Ісуса; учні приводять людей у пустельне місце. Тому саме учні, які відчувають відповідальність за тих, кого привели в це пустельне місце, просять ввечері Ісуса відпустити людей поїсти.

Матей змальовує діяльність Ісуса за допомогою трьох дієслів: побачив, змилосердився, оздоровив. Усі вони мають логічну послідовність. Ісус побачив тих людей, що Його потребували, вони шукали саме Його, тому Він і змилосердився над ними. Термін σπλαγχνίζομαι (спланхнідзомай) милосердитися особливий, бо його вжито в текстах Нового Завіту або в описі милосердя Ісуса щодо людей з їхніми потребами, або в притчах, що їх розповідає Ісус.

Подібно й термін θεραπεύω (терапеуо) зціляти, оздоровляти вживано в Новому Завіті або для вираження дій Ісуса щодо людей, або для опису дій уч- нів, адже Ісус їх наділив особливою силою для цього. А в Євангелії від Матеяцей термін застосовано для опису лише Ісусової діяльності . Матей подає відомості про те, що Ісус наділяє своїх учнів силою зціляти (Мт. 10, 1.8), але ніде не описує цим терміном діяльності учнів. Навпаки, у випадку, коли батько приводить свого сина до учнів, щоб вони його зцілили, їм це не вдається (Мт. 17, 16). Таким чином євангелист Матей підкреслює, що цей термін можна вживати лише щодо дій Ісуса. Обов’язково зазначити, що термін θεραπεύω (терапеуо) має також значення служіння. Наприклад, саме цим терміном у Старому Завіті описано  омивання ніг прибульцям, що передбачало також змащування та лікування ран, які утворювалися від ходьби по кам’янистому ґрунті (2 Сам. 19, 25).Упродовж дня Ісус зцілив усі немочі людей, які прибули до Нього.

Учні починають розмову, що люди зголодніли, адже вони цілий день були біля Ісуса. Таким чином євангелист хоче підкреслити, що учні, які перебувають разом з людьми, відчувають їхні потреби. І тут стається щось дивне: Ісус, зовсім неочікувано для учнів, пропонує їм самим нагодувати людей, за яких вони просили. Матей передає це, використовуючи дієслово давати в наказовому способі аориста. Отже, йдеться про одноразову дію, яку слід виконати вже. Це збентежило учнів, адже вони добре знають, що не мають необхідних засобів, аби втамувати голод стількох людей. Тому вони й кажуть: «Не маємо чим, є тут хіба п’ять хлібів і дві риби». Ісус благословляє їжу й роздає учням, а ті – людям, так, що всі наситилися, ще й зосталося дванадцять кошів. Ісус хоче, щоб учні взяли активну участь у цьому процесі.

Євангелист Йоан розвиває тему правдивого хліба, що сходить з неба, відштовхуючись від цього годування людей в пустельному місці, проводячи паралель із годуванням Ізраїля манною в пустелі.

У Матея подібних розповідей немає, але логіка така сама. Можна зауважити, що опис цієї події скеровує читача до теми останньої вечері Ісуса зі своїми учнями, коли Він, даючи їм хліб, сказав, що то його тіло для споживання. З того часу учні передають цей хліб, що є тілом Ісуса, іншим людям, аби вони могли зустрітися з Христом, зцілитися й насититися так, щоб більше не прагнути іншого хліба, іншої поживи.

Господи Ісусе, Слово Боже, що стало людиною, Ти бо промовляєш до людей, щоб вони могли спастися, бо саме задля цього Ти став людиною. Дай мені чути про Тебе, дай мені чути Тебе, щоб я міг розпізнати тих провідників, що ти даєш мені, і йти за ними, і прибути туди, де Ти вже чекаєш на мене і на всіх інших, що йдуть до Тебе. Вірю, знаю, що там Ти омиєш мої рани і зцілиш мене від усіх моїх немочей і нагодуєш хлібом до наситу. Знаю, що не можу йти тою дорогою, якою прибув Ти, але приведи мене цією, якою можу прийти я, людина немічна. Дай мені вміння віднаходити твій голос серед усього, що чую, вміти слухати твоє слово й пізнавати Тебе через тих людей, яких Ти посилаєш на моєму шляху.