ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 9, 1-8

1Сівши в човен, Він переплив море і прибув до свого міста. 2І от принесли до Нього паралітика, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав паралітику:

– Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються.

3Тут деякі з книжників заговорили між собою:

– Він хулить.

4Ісус, знаючи їхні думки, каже:

– Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5Що легше сказати: «Твої гріхи відпущені» – чи сказати: «Встань і ходи!» 6Та щоб ви знали, що Син людський має владу на землі гріхи відпускати, каже паралітикові:

«Встань, візьми sвої ноші і йди до свого дому».

7Встав той і пішов до свого дому. 8Народ же, бачивши це, налякався і славив Бога, що дав таку владу людям.

У главах 5–9 Євангелія від Матея описано перший етап прилюдного служіння Ісуса, у Слові і ділах якого Царство Небесне приходить, радше вривається, у цей світ. Десять чудес, описаних у глл. 8–9 (що, ймовірно, перегукуються з десятьма знаками, якими Бог явив свою силу і владу в Єгипті та визволив свій народ (Вих. 10, 1–221)), впроваджують Царство, проголошене в глл. 5–7, вказують на його реальність та виявляють його природу.

Нагірна проповідь завершується визнанням влади, яку має Ісус і яка виявляється в його слові: «І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватись його навчанню, бо Він навчав їх як повновладний, а не як їхні книжники» Мт. 7, 28–29). Ту владу визнає і сотник: «скажи лише слово – і слуга мій видужає» (Мт. 8, 8). Розповіді про чудеса в цих главах позбавлені багатьох подробиць і деталей, щоб підкреслити могутність і силу Слова Ісуса, яке перемагає хвороби і бурю та визволяє з-під влади бісів і гріха.

Три чуда, про які йдеться у 8, 23 – 9, 8 (утихомирення бурі на морі (23–27), оздоровлення гадаринських біснуватих (28–34) та зцілення розслабленого в Капернаумі (9, 1–8)), дослідники визначають як чуда влади/сили (εχουσια) Ісуса. Важливо підкреслити, що поняття Царства тісно пов’язане з поняттям влади Царя, оскільки Царство є проявом та здійсненням влади Царя, який перемагає ворогів, рятує свій народ і дарує йому мир22. Ці три чуда, що підкреслюють владу Ісуса над хаосом, бісами та гріхом, є знаками приходу цього Царства.

Водночас, починаючи з 9-ої глави, зростає неприйняття цієї влади та бунт проти неї, що врешті приведе до смерті Ісуса. Спочатку ж цю владу намагаються заперечити, звинувачуючи Ісуса в богохульстві (зцілення розслабленого в Мт. 9, 1–8), у неморальності та розпусті («Чого ваш учитель їсть з митарями та грішниками?» 9, 11), у відсутності благочестя («Чому ми й фарисеї постимо, а твої учні не постять?» 9, 14) та у союзі з князем бісівським (9, 34).

Мт 9,1-8 (пор.: Мр. 2, 1–12; Лк. 5, 17–26).

1       Сівши в човен, Він переплив море і прибув до свого міста

своє місто: У Мт. 4, 13 сказано, що Ісус покидає Назарет й оселяється в Капернаумі, котрий стане центром його служіння і його будуть вважати Ісусовим містом. В епоху Нового Завіту Капернаум був досить багатим містом, що жило з рибальства та торгівлі, у якому постійно перебував римський гарнізон.

2 І от принесли до Нього паралітика, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав паралітику: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються.

У розповіді Матея не згадано про дім і розібрану стелю, а про присутність народу сказано у в. 3 (книжники) та в кінці уривку у в. 8. Складається враження, що чудо відбувається просто на капернаумських вулицях. Деталі, що подають Мр. та Лк, опущено, аби наголосити на вірі друзів, що принесли розслабленого, на зцілюючій силі Ісусового Слова та на діалозі, в якому розкри- вається значення самого чуда.

І от принесли до Нього… Побачивши їхню віру…: У тексті прямо не згадано про друзів та про їх кількість (Мр. 2, 3: четверо). Із вжитої тут форми дієслова можна зробити висновок, що ініціатива цієї зустрічі з Ісусом походила від друзів розслабленого, тимчасом як сам хворий уже змирився зі своєю неміччю, зневірився у зціленні і збайдужів до своєї подальшої долі. Віру друзів (побачивши їхню віру) не протиставлено зневірі хворого (сказав розслабленому), тож Ісус звертається до нього: «Бадьорися, сину».У цьому вірші є добра новина і для нас. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліплені своїми болями та розчаруваннями, зневірені й озлоблені. Проте наша молитва та свідчення нашого життя (якщо ми самі не рослаблені гріхом) приведуть їх до Христа, а Він вчинить за нашою вірою. Паралітика, що лежав на ношах: παραλυτικός, паралізований. Йдеться про людину, не здатну керувати своїми членами, рухатися, повністю знесилену або наче чимось зв’язану. Така людина у всьому залежна від інших, усе її життя і весь світ для неї зводиться до ложа (κλιnh постіль, одр, ліжко), на якому, власне, недужого й принесли. Відчуття своєї безпорадності та залежності й усвідомлення безнадійності свого стану, а часто ще й озлоблення та нарікання близьких, приводять до повної апатії до всього і до себе. Стан розслабленого є влучним образом дії, наслідків та стану гріха, що нівечить й отруює життя людини, перетворюючи його на животіння, позбавляючи людину її гідності та радості від життя. Саме життя для неї стає мукою. Такий стан є повною протилежністю до Божого Замислу щодо людини.

Бадьорися, сину: θάρσει23 – можна перекласти як будь мужнім, дерзай, будь відважним. Як у Старому Завіті, так і в Новому Завіті це слово завжди вживане для розради й підбадьорення у важких та безнадійних ситуаціях, коли будь- яка земна надія втрачена. Водночас ці слова закликають покладатися на Бога й передують чудесному порятункові. Із цього звернення до розслабленого можемо уявити собі його стан.

сину: τέκνον – дитя, чадо, син. Будучи сотвореною на образ і подобу Божу, людина є Божою дитиною (Бут. 1, 27; 5, 3). Гріх, який проявився у недовірі Бо- гові, непослусі та переступі Божої заповіді, понівечив цей Образ і відбився на стосунках між Богом та людиною. Грецьке слово αμαρτια, яке перекладаємо як гріх, містить саме оцю ідею хиби, промаху, відходу від мети. Стан людства, позбавленого первісної слави та повноти життя, далекий від Божого задуму щодо нього, є наслідком цього непослуху, бунту проти Бога. Гріх щоразу більше поневолює людину, позбавляє її сили та волі до зміни, духовно паралізує:

«Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. Знаю-бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: воля добро творити є в мені, а добро виконати – ні; бо не чиню добра, що його хочу, а чиню зло, якого не хочу» (Рим. 7, 17-19). Це замкнуте коло розриває Господь своїм прощенням, повертає людину до синівсь- кої гідності.

Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються: В юдаїзмі (як і в багатьох античних та сучасних суспільствах) хворобу сприймали як знак покарання та наслідок гріха хворого або його батьків (Йо. 9, 2: «Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим народився?»). Отож жодної хвороби неможливо позбутися доти, доки не прощений гріх, що її спричинив. Ймовірно, сам хворий дивився на свою хворобу як на покарання за гріх і зневірився як у прощенні, так і в зціленні. Тому зцілення, тобто повернення до цілості й повноти життя, починається із прощення. Ісус постає перед нами як Спаситель цілої людини, як лікар душ і тіл наших, найперше звільняючи від першопричини зла і страждання у світі – від гріха. Зцілення розслабленого стає знаком цього прощення.

Відпускаються: ἀφίημι – відпустити, розв’язати, звільнити, простити. Гріхи були неначе прив’язані до чоловіка і стали його путами.

3       Тут деякі з книжників заговорили між собою: – Він хулить.

Вибачати може тільки той, кого ображено, прощати гріхи – тільки Бог: «Я, Я стираю твої провини заради Мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше» Іс. 43, 25). І хоча в юдаїзмі визнавали, що пророки можуть говорити від імені Бога, на думку книжників, Ісус зазіхнув на владу, ща належить тільки Богові. Оскільки слова прощення передували зціленню, їх сприйняли як пусті й безпідставні претензії Ісуса, які, отож, є богохульством. Зцілення підтвердило, що Ісус має цю владу.

4       Ісус, знаючи їхні думки, каже: – Чого лукаве думаєте в серцях ваших?

Владу Ісуса підтверджує і те, що Він знає, про що таємно говорять та про що думають у своїх серцях книжники. Бог деколи відкривав своїм пророкам думки та помисли людей.

5    Що легше сказати: «Твої гріхи відпущені» – чи сказати: «Встань і ходи!» 6 Та щоб ви знали, що Син людський має владу на землі гріхи відпускати, каже паралітикові: «Встань, візьми sвої ноші і йди до свого дому».

У Біблії описано багато чудес, що їх зробили люди – Мойсей, Ілля, Єлисей, – проте ніхто з них не прощав гріхів. У цій перспективі «легше» сказати: «Встань і ходи!» Але йдеться про те, що сказати завжди легше, ніж зробити. За словом бл. Єроніма: «Inter dicere et facere multa distantia est» (між сказати та зробити велика відстань). Сказати легше, якщо прощення не має видимих ознак, якщо слово не підтверджується ділом, – тож чудо виявляє силу і владу, що міститься у слові Ісуса.

Син людський має владу на землі гріхи відпускати: Це чудо підтверджує владу Ісуса і виявляє її природу. Титул «Син людський» у синоптичних Євангеліях служить самовизначенням Ісуса і переважно вживаний у контексті страстей та їх провіщення. Дослівно цей титул означає «людина у своїй немочі та вразливості» (так, наприклад, у пророка Єзекиїла, пор. Єз. 2, 1+). Проте, починаючи від пророка Даниїла (Дан. 7, 13+) та в апокаліптичній літературі (зокрема книга Еноха) цей титул стосується до таємничої надприродної постаті небесного походження: «дано йому владу, славу й царство… Влада його – влада вічна, що не минеться, і царство його не занепаде ніколи». У цих книгах Син Людський виступає як есхатологічний суддя. У цьому титулі поєднуються і приниження, і прослава; він найкраще відкриває природу влади Христа і її здійснення; у ньому вже міститься парадокс Хреста, що стане царським престолом, знаком прощення та перемоги над гріхом і смертю.

Євреї очікували Царя, помазаного на те, щоб звільнити їх від ворогів (у часи Ісуса такими вважали римлян та язичників) та дарувати своєму народу добробут і процвітання. Серед багатьох розчарувань у царях і царках, які не мали вла- ди посідати це місце й володіти цим титулом, вони очікували Того, кому єдиному належить така влада і хто зможе її здійснити. І ось приходить Ісус, аби звільнити від найбільшого ворога – від гріха, що паралізує людство та людину, щоб перемогти його та смерть, страх якої тримає людину в рабстві.

Влада – це мати право й могти щось робити. Бачачи земну владу, що надуживає своїм становищем задля власних інтересів і робить це коштом слабких та беззахисних, ми вже не ототожнюємо її зі служінням. Владу ототожнюємо з обмеженням свободи, бо часто земна влада базується на силі та ярмі гріха, а це страх, заздрість, злоба, жорстокість, жадібність, хіть… Влада Ісуса – це служіння і влада, що дарує правдиву свободу дітей Божих, що руйнує пута гріха прощенням. Його влада зцілює та звільняє кожного, хто її приймає, хто слухається Його слова.

7       Встав той і пішов до свого дому.

Грецьке дієслово вставати (ἐγείρω) має так само значення зцілення, відновлення, та повернення до життя. У Новому Завіті саме це дієслово тра- пляється найчастіше , коли йдеться про Христове Воскресення. Чоловік, якого принесли до Христа, весь світ якого обмежувався його ложем, що немовби стало для нього гробом, через прощення піднімається до нового життя – життя у повноті. Тому можна сказати, що він повертається до свого дому – до тої повноти життя в Бозі, до якої і покликана людина і яку через гріх втратила.

8 Народ же, бачивши це, налякався і славив Бога, що дав таку владу людям.

Людям: Владу прощати гріхи Господь передасть своїм учням (Мт. 18, 18). Покликання Церкви – нести світові визволення через свідчення прощення і нового життя, яке з нього починається.

21 1 Господь сказав Мойсеєві: «Піди до фараона; Я бо закаменив серце його і його слуг, щоб виконати оці мої знаки посеред них, ² щоб ти оповів це синам і внукам твоїм, що Я зробив з єгиптянами і які знаки створив посеред них, щоб ви знали, що Я – Господь».

22 Під миром розуміли не стільки спокій, скільки здоров’я, добробут та достаток, які сприймали як знаки Божого благословення.

23 В І. Хоменка це слово перекладено як «не бійся» (Бут. 35, 17; Сир. 19, 10), «не журись» (1 Цар. 17, 13), «покладається, звіряється» (Прип. 31, 11). У Новому Завіті перекладено як «бадьорися, будь бадьорий» (Мт. 9, 2.22; Мр. 10, 49; Ді. 23, 11).