о. Ігор Цмоканич

ТЕКСТ ЄВАНГЕЛІЯКОНТЕКСТ

ЄВ. ВІД МАТЕЯ 8, 28 – 9, 1

28Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробів, такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29І стали кричати:
– Що нам і Тобі, сину Божий? Прийшов сюди, щоб нас мучити перед часом?
30Неподалік від них паслося велике стадо свиней. 31Біси попросили Його:
– Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.
32– Ідіть! – сказав їм.
І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. 33А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватих. 34І ось все місто вийшло Ісусові назустріч, і, побачивши Його, люди попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.
9 1Сівши в човен, Він переплив море і прибув до свого міста.

Серед багатьох стилістичних особливостей текстів євангелиста Матея дослідники відзначають часте використання т. зв. інклюзій, що полягають у повторенні стрижневих висловів чи слів на початку й наприкінці певної частини Євангелія. Ці повторення не тільки визначають межі частини, певного етапу розповіді, а й вказують на теми та і мотиви, які наче пронизують менші уривки й тим поєднують їх. На таке повторення натрапляємо й наприкінці 99 четвертої та дев’ятої глав Мт: «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх
синагогах, звіщаючи добру новину18 про царство і зціляючи всяку хворобу й всяку недугу в народі» (4, 23) та «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх
синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й не дугу» (9, 35). Ці вірші вказують на тематичну цілість частини Мт. 4, 23 – 9, 35 і визначають її зміст: Царство Небесне19, що прийшло в Ісусі Христі, його при рода та вимоги, також учні, їхнє покликання та служіння. Ця частина, своєю чергою, поділяється на два розділи: Нагірна проповідь (глл. 5–7) та тісно з нею пов’язана («і як Ісус скінчив ці слова…» 7, 28) розповідь про 10 чудес Ісуса (глл. 8–9).

У короткому вступі до Нагірної проповіді (5, 1–2) вказано, що Ісус звертає свої слова до щойно покликаних учнів (підійшли до нього його учні … почав навчати їх) на тлі великої кількості народу (4, 25: «І йшла за ним велика сила людей…»; 5, 1: «Побачивши народ, Він зійшов на гору»). Сама проповідь є проголошенням Царства Небесного, що надходить у цей світ, і вимог нової праведності та справедливості, які з цього випливають. Ці слова визначають, якими мають бути учні, які стосунки з Богом та людьми мають їх характеризувати. Багато коментаторів називають Нагірну проповідь «Конституцією Царства», але водночас її можна визначити як «Конституцію Церкви», оновленого Народу Божого, що має бути спільнотою учнів, до якої покликані всі народи (28, 19–20: «Ідіть, отже, зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх зберігати все, що Я вам заповідав. Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку.»). Конституцією Церкви, покликання якої пізнається в перспективі Царства Небесного, що вже присутнє в Христі Ісусі і ще має прийти в усій своїй повноті; саме Церква має бути завдатком, передсмаком та закваскою цього Царства.

Саме учні та народ «з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання» будуть свідками тих чуд, про які йдеться в глл. 8–9, а уривок 9, 36–38 підсумовує і пояснює покликання учнів, яких, своєю чергою, Ісус посилає про довжувати його діла, про що сказано в наступній гл. 10: «дав їм владу над не чистими духами, щоб їх виганяли й лікували всяку хворобу й усяку неміч» (10, 1), та проповідувати «кажучи, що Царство Небесне – близько» (10, 7).

У главах восьмій та дев’ятій Євангелія від Матея містяться дев’ять уривків, у яких євангелист розповідає про десять чудес Ісуса Христа. Враховуючи постійне зіставлення Ісуса і Мойсея, характерне для євангелиста Матея (п’ять промов, проповіді на горі, «А Я кажу вам…» (Мт. 5), можна припустити, що і тут є покликання на десять чудес Мойсея. Ці розповіді зібрано в три групи по три в кожній, між якими вставлено повчання Ісуса щодо учнівства, а саме:
• три чуда у 8, 1–7 (зцілення прокаженого (1–4), слуги сотника (5–13), Петрової тещі та багатьох біснуватих й «усіх недужих» (14–17)).
Повчання: Ісус та ті, хто хоче йти за Ним у 8, 18–22 («Лисиці мають нори…» та «залиши мертвим ховати своїх мертвих»);
• три чуда у 8, 23 – 9, 8 (утихомирення бурі на морі (23–27), оздоровлен ня гадаринських біснуватих (28–34) та зцілення розслабленого в Капернаумі (9, 1–8).
Повчання: Ісус та учні в 9, 9–17 (прикликання Матея та бенкет у його домі (9–10), чому Ісус «їсть з митарями та грішниками» (11–13) та чому «учні не постять» (14–17));
• три розповіді про чотири чуда (зцілення кровоточивої жінки та воскресіння доньки одного начальника (18–33), зцілення двох сліпих (27– 31) та німого біснуватого (32–34).

Ці чудеса вказують на месіанську владу Ісуса та її сутність, відкривають природу Царства, проголошеного в глл. 7–9, яке в Ньому приходить, та водночас є наче промінням цього Царства, що переображує людей.

Необхідно підкреслити ще один дуже важливий аспект цих зцілень. У давнину (як, на жаль, і тепер) хворий та каліка не міг бути повноцінним членом спільноти, перебував десь на її периферії, або його навіть відкидали. Зокре ма, в юдаїзмі, і не тільки, існували категорії ритуально нечистих, нечистота яких передавалася через дотик: прокажені (8, 1–4), кровоточиві (кровоточи ва жінка в 9, 20–22), померлі… Окрім того, важкі та спадкові хвороби часто пояснювали гріхом – або особистим, або родовим, вважаючи їх його знаком та наслідком. Тож оздоровлення є зціленням, тобто поверненням до повноти – цілості – життя (Петрова теща, двоє сліпців…), або даром цієї повноти, та
віднова повноцінної участі людини в житті спільноти Народу Божого (прока жений, біснуватий, кровоточива жінка…).

Ці чуда свідчать про владу Ісуса над хворобами, природою та бісами і ставлять людей перед вибором: визнати та прийняти цю владу (як римський сотник) чи заперечити та відкинути – вірити чи не вірити. В уривках знаходимо різні відповіді на цей заклик: віра сотника (8, 10–13), друзів розслабленого (9, 2), кровоточивої жінки (9, 20–22), двох сліпців (9, 27–31); книжники та фарисеї обурюються, осуджують та обмовляють (9, 3.11.33); учні, хоча йдуть за Ісусом і слухають Його, вагаються (8, 18–22) та лякаються через малу віру під час бурі;
нарід дивується (8, 27; 9, 33), боїться та славить Бога (9, 8), розносить чутку про Нього (9, 26); мешканці Гадаринського краю просять відійти з їхніх околиць (8, 34). Порівняно з євангелистом Марком Матей опускає деталі та подробиці чудес, аби привернути увагу до самого Ісуса та влади, яку має Його слово.

Мт. 8, 28–9, 1 (пор. Мр. 5, 1–6; Лк. 8, 26–27).

28 Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробів, такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою.

у край гадаринський: За Марком та Лукою, це чудо стається в країні Геразинський. І Гераза, і Гадара лежали в районі Десятимістя – краї, що переважно був заселений язичниками. Проте Гадара була значно ближче до узбережжя моря, ніж Гераза (у той час велике та красиве місто), та, ймовірно, саме Гадара була головним містом цього краю. Деякі з екзегетів розбіжність у розповідях єван гелистів пояснюють тим, що Господь, зійшовши на берег коло Гадари, мав намір рушити до Герази (тією дорогою). Це перша згадка в Євангелії від Матея про те, що Господь відвідував поганські околиці.

зустріли Його два біснуваті: Ще одною відмінністю розповіді Матея є згадка про двох біснуватих, тимчасом як у Марка та Луки згадано лише про одного. Подібне подвоєння знаходимо також у розповідях про зцілення двох сліпців із Витсаїди (Мт. 9, 27) та з Єрихону (Мт. 20, 23). Цю особливість у Матея, ймовірно, можна пояснити тим, що, за юдейським законом, для підтвердження істини було потрібно два свідки (виходячи із Втор. 19, 15: «на слово двох свідків або на слово трьох свідків справа стане чинною»; пор. Мт. 18, 16; 2 Кор. 13, 1). Таким чином, ці чуда є свідченням месіанської влади та сили Ісуса.

що вийшли з гробів: Порожні гроби (печери) вважали ритуально нечистими та, за поширеним переконанням, яке поділяли як язичники, так і юдеї, їх вважали місцем перебування злих духів. Біснуваті жили в гробах, оскільки були вигнані з міст і селищ. Своїм словом, яким виганяє бісів, Господь водночас виводить і з гробу. такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою: здавалось би, що злі сили остаточно та незворотно перемогли й торжествують.

29 І стали кричати: «Що нам і Тобі, сину Божий? Прийшов сюди, щоб нас мучити перед часом?»

Що нам і Тобі, сину Божий? Інакшими словами: що Тобі до нас? Одне з найбільших і найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус, є відповіддю на це запитання, радше Його прихід, Він сам є відповіддю: «Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородного, аби кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3, 16). Бог той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, аби знайти одну заблукану (Лк. 15, 4–7).

перед часом: За юдейськими переконаннями, біси мають бути осуджені Судного Дня: до нього вони користуються певною свободою дій (пор. Од. 9,5). Прихід Господа є початком цього Суду, знаком приходу Царства Божого та перемогою над царством сатани (Мт. 12, 28–30). Тут та в інших подібних уривках (розповіді про спокуси Ісуса в пустелі, екзорцизми) це добре розуміють злі духи. Ця подія стає провісником перемоги Христа над злом та смертю Його 102 смертю та Воскресінням.

Важливо підкреслити: біси знають, що Ісус є Сином Божим і, хоча не бажають коритися, не можуть противитися його слову. Вірити, отож, не означає тільки знати й визнавати, Ким є Ісус, – таку віру, що не виявляється в ділах милосердя, ап. Яків називає бісівською: «Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять» (Як. 2, 19). Віра – це передусім глибоке довір’я і послух (римський сотник), покора (жінка-ханаанянка) та виконання волі Отця Небесного (Мт. 7, 21).

30 Неподалік від них паслося велике стадо свиней.

Юдеї були в меншості на тих теренах, що й пояснює присутність стада свиней – нечистих для них тварин. І хоча самим юдеям було заборонено споживати свиняче м’ясо, деякі з них, зокрема ті, що жили серед язичників, вирощували свиней і торгували ними.

31 Біси попросили Його: – Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.

Довівши нещасних до тваринного стану, біси не бачать різниці між тваринами та людьми. Для євреїв бажання бісів переселитися у свиней було самозрозумілим – нечисті в нечисте.

32 – Ідіть! – сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях.

«Ідіть» – сказав їм. Як і в розповіді про втихомирення бурі, підкреслено силу та владу, яку має Слово Ісуса (вистачає одного слова!), що приборкує хаос і перемагає демонські сили, перед яким вони безсилі.

Пояснюючи, чому Христос дозволив, щоб біси увійшли в свиней, св. Йоан Золотоустий подає три причини цього: щоб показати зціленим ту шкоду, якої біси їм завдавали; аби всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти в свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний Божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу – щоб вони не змогли більше нікому заподіяти шкоди.

Цей вірш є свого роду тестом для слухачів: на що ми звернемо увагу: на зцілення людей чи на загибель свиней? Відповідь буде свідчити про наші пріоритети.

33 А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватих.

Пастухи спочатку розповідають про подію, ймовірно, аби виправдатися перед власниками, а щойно потім згадують про зцілених.

34 І ось все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши Його, люди по просили, щоб відійшов з їхніх околиць.

Св. Йоан Золотоустий звертає увагу на владу та могутність Ісуса, виявлені в чуді, що поєднуються зі смиренням, з яким Він, почувши прохання мешканців, покинув їхні околиці.

Ми можемо хіба що припускати причину такого прохання, але без сумніву, вона пов’язана із втратами, що їх зазнали мешканці. Розповіді Старого Завіту про чуда Мойсея, Іллі та Єлисея, які були пророками, спричинилися до того, що чудеса почали сприймати як одну з ознак пророцтва. Натомість для греків чудеса вказували на чарівника чи мага, якого слід було остерігатися. Втрата свиней могла лише посилити їхні побоювання та страх. Тим більше, оскільки євреї вважають свиней нечистими, то, може, їхній Месія винищить усіх свиней?

І ось цей страх свідчить про цінності та пріоритети. Потерпаючи від небезпечних біснуватих, люди з цим змирилися; за втратою ж своїх свиней не побачили зцілення двох нещасних. Загибель свиней сприйнято за більше зло, ніж страждання біснуватих. І часто загальні любов, милосердя та співчуття до ближніх закінчуються там і тоді, коли через них щось потрібно втратити; тобто саме тоді, коли любов потрібно проявити. А це ознака страшної, не менш небезпечної, одержимості, що ув’язнює людину, перетворюючи життя на гріб, роблячи її небезпечною для інших і для себе, – самолюбства, егоїзму, який так легко маскується під здоровий глузд, під т. зв. міщанські цінності.