о. Євген Станішевський

Євангеліє від Матея 8, 5-13

Текст ЄвангеліяЧитанняМедитуванняМолитва

5Коли Ісус увійшов до Капернаума, приступив до Нього сотник, благаючи Його:

6– Господи, слуга мій лежить вдома паралізований і мучиться тяжко.

7Ісус каже до нього:

– Я прийду й оздоровлю його.

8Сотник у відповідь мовив:

– Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово – і слуга мій видужає. 9Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: «Іди», – і він іде; і тому: «Ходи», – і він приходить; і слузі моєму: «Зроби це», – і він робить.

10Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли:

– Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. 11Кажу вам, що багато прийде зі сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скерегіт зубів.

13І сказав Ісус сотникові:

– Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І слуга видужав тієї ж години.

1 Контекст

Кінець сьомої глави Євангелія від Матея являє собою закінчення Нагірної промови Ісуса. Наступна промова Ісуса, звернена до його дванадцятьох учнів, міститься в десятій главі Євангелія. У восьмій та дев’ятій главах подано низку подій, що виявляють могутність Ісуса. Тут описано переважно оздоровлення (прокаженого, Петрової тещі, гадаринських біснуватих, розслабленого, кровоточивої жінки, двох сліпих і німого біснуватого), вершиною яких є оживлення померлої дочки одного з провідників, а також розповідь про втихомирення бурі на морі. У цих двох главах є також загальні відомості стосовно оздоровлень їх євангелист пов’язує з виконанням пророцтва Ісаї (Мт. 8, 17), а також стисле навчання й опис покликання митаря Матея до когорти Ісусових учнів. Весь матеріал цих двох глав Євангелія становить певну цілість, яку можна назвати розділом.

Уривок про оздоровлення слуги сотника міститься майже на початку цього розділу.

2 Межі уривку

Уривок про оздоровлення слуги сотника міститься після розповіді про оздоровлення прокаженого (Мт. 8, 24), що є першою із низки розповідей про оздоровлення. Йдеться про подію, яка відбулася в час сходження Ісуса з гори, де Він навчав. У Мт. 8, 5 євангелист описує події, пов’язані з містом Капернаум, адже Ісус, як зазначено, входить у місто. У Мт. 8, 18 зазначено, що Ісус звелів відплисти на інший бік. Те, отже, що подано у Мт. 8, 5–17, стосується подій у Капернаумі. Починаючи з вірша Мт. 8, 5, введено нову дійову особу – сотника. Події, що стосуються цієї дійової особи, сягають аж до Мт. 8, 13 і мали б відбутися на дорозі в Капернаумі, а вже з наступного вірша євангелист описує подію, що відбулася в домі Петра й стосувалася його тещі. Тому уривок про оздоровлення слуги сотника має чіткі межі: Мт. 8, 5–13.

3 Синоптичний аналіз

Розповідь про оздоровлення слуги сотника міститься також у Євангелії від Луки (Лк. 7, 1–10).

Хоча і євангелист Йоан подає подібну розповідь (Йо. 4, 46–54), усе ж вона не настільки подібна, як у Матея та Луки. Адже в четвертому Євангелії людина, яка просить про оздоровлення дитини, є царедворцем. Він просить про оздоровлення у Кані Галилейській, син же його лежить у Капернаумі. Розвиток подій, що подає євангелист Йоан, дуже відрізняється від того, що описують євангелисти Матей та Лука.

Нижче розглянемо детально розповіді євангелистів Матея та Луки. У Матея та Луки уривки досить подібні, але водночас і дуже відмінні.

Подібності:

– увійшовши до Капернауму, Ісус отримує прохання про оздоровлення;
– перше прохання сотника стосується важкохворого хлопця;
– хлопець перебуває вдома;
– Ісус має намір прийти й оздоровити його;
– друге прохання сотника виявляє велику схожість навіть у словах, що звернені до Ісуса;
– здивування Ісуса та його звернення до присутніх також описано з досить помітною подібністю;
– оздоровлення хлопця.

Відмінності

Мт Лк
Дитина Слуга
Сотник сам висловлює прохання Юдейські старшини висловлюють прохання
Сотник говорить вдруге Друзі сотника говорять з Ісусом

У євангелиста Матея є також матеріал, що відсутній у Луки:

  • друга частина звернення Ісуса до присутніх, що виявляє можливість входження до Царства небесного тих, хто походить не від євреїв (Мт. 8, 11–12);
  • кінцеве звернення Ісуса до сотника (Мт. 8, 13а)

1. Матей змальовує зустріч сотника з Ісусом, який щойно увійшов до Капернауму. Євангелист показує сотника як такого, що бере ініціативу. Ісус прямує однією з вулиць міста, за Ним ідуть люди, сотник наближається до Ісуса й висловлює Йому своє прохання, що стосується хворої людини, яка не могла прийти сама. Уже з того стає зрозуміло, що євангелист показує сотника як та- кого, що чув про силу Ісуса, про те, що Ісус оздоровляв хворих людей.

Про кого ж просить сотник? У грецькому тексті Євангелія від Матея знаходимо іменник παῖς (пайс), що означає дитина, а саме хлопець, на що вказує артикль чоловічого роду. Мова може йти як про сина, так і про слугу. У Єван- гелії від Луки вживається саме іменник δοῦλος (дулос), що означає слуга. Натомість євангелист Йоан у своїй розповіді вжито іменник υἱός (гюос), що означає син (Йо. 4, 46). Через те що у вірші Мт. 8, 13 маємо вислів його хлопець, можна припустити, що Матей, можливо, під терміном παῖς розумів хлопця як сина сотника.

Хлопчина лежав вдома й тяжко мучився. Сотник вирішує привести лікаря-чудотворця, про якого поширилися чутки на той час, – Ісуса з Назарета. На сотникове прохання про оздоровлення Ісус відповідає коротко, даючи зрозуміти, що Він має чіткий намір прийти й оздоровити дитину. Пряму мову побудовано в такий спосіб: «Я, прийшовши, оздоровлю його». Ісус говорить з очевидною впевненістю, яку Він має стосовно оздоровлення хлопця. Треба тільки трохи часу, аби дістатися до хати, де лежить хворий. Здається, тепер сотникові залишилося лише показати дорогу додому, але тут стається щось непередбачуване: сотник не хоче, щоб Ісус входив до його будинку. Уже в першому звертанні сотник визнає Ісуса господом (у значенні пан, господар), але тепер, після слів, що їх почув з уст Ісуса, він звертається ще раз. Тут Матей використовує семітську побудову речення: сотник, відповідаючи, пояснив. Зазвичай використовують таку конструкцію: ἀποκριϑεὶς … εἶπεν (апокрітейс … ейпен) відповідаючи … сказав, у якій вживають εἶπεν – аорист третьої особи однини від дієслова λέγω (леґо) говорити, казати. У цьому ж випадку використано вислів: ἀποκριϑεὶς … ἔφη (апокрітейс … ефе), де ἔφη є формою минулого часу (аорист) від дієслова φμηὶ (фемі), що означає говорити, але зі значенням пояснювати. Це дієслово не так часто трапляється в Євангелії від Матея, а саме 16 разів. Євангелист використовує його в тих реченнях, де або Ісус комусь щось пояснює, або людина людині щось пояснює, уточнює. Лише один раз, у випадку, який розглядаємо, трапляється особливість, коли людина-сотник пояснює Ісусові.

Пояснення сотника стосується його ж самого. Сотник не визнає себе гідним, щоб Ісус увійшов під покрівлю його дому. Євангелист Матей, окрім цього місця, ще тільки один раз використовує точно таку саму побудову речення (я не є гідним): описуючи судження Йоана Хрестителя стосовно Ісуса (Мт. 3, 11). Йоан Хреститель, найбільший серед народжених від жінок (Мт. 11, 11), вважав, що не є гідним принести Ісусові взуття (Мт. 3, 11). Вживанням подібного вислову євангелист, мабуть, хоче підкреслити велику особливість цієї зустрічі для сотника. Він шукав лікаря-чудотворця, а зустрів Господа, перед яким по-новому подивився на себе, побачив себе не гідним прийняти Господа Ісуса і визнав його силу, про яку навіть не здогадувалися інші люди. Сотник збагнув, що Ісус не мусить іти туди, де лежить хворий, а може оздоровити його тут і зараз.

Віра сотника в силу Ісуса спричинилася до оздоровлення. Цей зв’язок між

вірою і оздоровленням Матей виявляє у вірші Мт. 8, 13.

2. Віра сотника відіграла особливу роль в оздоровленні його дитини. За словами Ісуса, віра сотника, який не був євреєм за кров’ю, є особливою: «Направду кажу вам, що ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». Така віра відкриває двері Царства Небесного для будь-якої людини, незалежно від її належності до єврейського народу. Матей в особливий спосіб підкреслює, що сини царства будуть викинені в темряву.

Про віру, яка приводить до оправдання, а отже, і до спасіння (так, як це сталося з Авраамом, який увірував, і йому це було враховано як оправдання) сказано на багатьох сторінках Святого Писання. Віру Авраама було визнано йому за праведність (Рим. 4, 9) і була дана обітниця його нащадкам. Нащадки ж його – це ті, що увірували, а не ті, що були спадкоємцями за кров’ю (Гал. 3, 7). Апостол Павло в листі до галатів пояснює, що єдиним справжнім нащадком Авраама є Христос (Гал. 3, 16). У єдиному Христі вміщується многота тих, що увірували в Нього як Спасителя і стали спадкоємцями обітниці, даної ще Авраамові (Гал. 3, 29).

Сини Ізраїля, що намагалися осягнути спасіння через виконання закону, опинилися в дуже складній ситуації. Вони не збагнули, що в кінцевому підсумку навчання Бога (закон) приводить людину до Христа, який є на оправдання кожному, хто вірує (Рим. 10, 4). Сотник під час зустрічі з Ісусом усвідомив свою негідність, і це стало для нього спасінням. Той же, що відкидає Христа, сподіваючись на свою власну велич, нехай навіть на основі Святого Писання, уже є темряві. Ізраїль мав велику ревність, але вона нерозумна (Рим. 10, 2). Усе ж коли йдеться про спасіння людини, то воно завжди залишається тайною для неї. Людина не може зазирнути наперед і стверджувати, що якась конкретно взята особа не спасеться. Спасіння належить Богові. Ісус прийшов, щоб виконати волю Отця, а Він хоче, щоб усі люди спаслися (1 Тим. 2, 4). Павло, роздумуючи над спасінням людей, каже, що «засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться» (Рим. 11, 25–26).

Немає-бо людини без гріха, кожен гріх є гріх в Адамі, що веде до смерті, у Христі ж оживуть усі (1 Кор. 15, 21–22). Чи всі ті, що оживуть у Христі, будуть дорівнювати тим, що згрішили в Адамі?

Господи Ісусе, Спасителю мій!

Знаю, що я не гідний навіть стати перед Тобою через мої незліченні гріхи, але де ж сховаюся від Тебе? Бачу себе радше тою дитиною, за яку треба молитися. Дай мені супутника в житті, що міг би так ревно і з такою великою вірою молитися, як сотник за свого сина.

Коли ж почуєш мою молитву за когось, то прошу – прийми її. Моя віра не є вірою для прикладу іншим. Часто відчуваю себе маловіром або й тим, до кого кажеш: «Де твоя віра?» Поможи моєму невірству! Огорни мене любов’ю. Дай мені бачити потреби інших людей, розуміти їх і молитися за них, бо тільки молячи Тебе за інших, просячи про їхнє життя, зможу справді любити і їх, і Тебе.