о. Євген Станішевський

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 6, 22–34

Текст ЄвангеліяЧитанняМедитуванняМолитва

22Світло тіла – око. Якщо, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. 23А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява!

24Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні.

25Ось чому кажу вам: не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більше від їжі, тіло – не більше від одежі?

26Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки; і Отець ваш небесний їх годує. Хіба ви не вартніші від них? 27Хто з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?

28І про одежу чого ж вам клопотатися? Гляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть. 29Та Я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30І коли польове зілля, яке сьогодні є, а завтра вкидають до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас одягне, маловірні?

31Тож не турбуйтесь, кажучи: «Що будемо їсти, що пити і в що одягнемося?» 32Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33Шукайте перше Царства Божого та його справедливості, і все те вам додасться.

34Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день журитиметься сам за себе. Доволі дневі його лиха.

1. Контекст

Матеріал, що розглядатимемо, міститься в тій частині Євангелія від Матея, яку зазвичай називають Нагірною промовою або Нагірною проповіддю. Назва ця походить від того, що на початку п’ятої глави євангелист згадує про сходження Ісуса на гору (Мт. 5, 1) і тоді подає його навчання (у п’ятій, шостій та сьомій главах), що закінчується висловом: «І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватися його навчанню» (Мт. 7, 28).

2  Межі та структура уривку

Назвати цей матеріал (Мт. 6, 22–33) уривком можна лише тому, що його читають під час Літургії. Розглянемо додатково вірш Мт. 6, 34, який має безпосередній зв’язок із матеріалом, що йому передує.

Тут є радше три окремі уривки: два короткі навчання (лоґія) та одне довше:

Мт. 6, 22–23 – навчання, пов’язане з оком, світлом, темрявою; Мт. 6, 24 – навчання про неможливість служіння двом панам;

Мт. 6, 25–34 – навчання, де темою є турбота про життєві потреби.

3  Синоптичний аналіз

Подібний матеріал знаходимо в євангелиста Луки. Щоправда, у третьому Євангелії цей матеріал міститься в різних главах.

Відповідним до Мт. 6, 22–23 є Лк. 11, 34–35. У Луки цей матеріал пов’язаний із Лк. 11, 34, де сказано про світло і світильник. Натомість у Матея відповідний матеріал міститься у Мт. 5, 15, де він є центром уривку, що подає навчання Ісуса про світло, яким є його учні для світу (Мт. 5, 14–16).

Вірш Мт. 6, 24 відповідає Лк. 16, 13, який вплетений у навчання Ісуса, що подає Лука у 16 главі, і стосується воно багатства та ставлення людини до нього.

Мт. 6, 25–34 має відповідний матеріал у Євангелії від Луки у 12 главі (Лк. 12, 22–32), що його євангелист третього Євангелія подає після притчі про нерозумного багача (Лк. 12, 16–21) та дуже гарно вплітає як певний висновок. Це навчання Лука подає як відповідь на запитання, що його отримав Ісус від одного чоловіка з-посеред тих, що Його слухали (Лк. 12, 13).

Таким чином можна зауважити, що матеріал, який отримали євангелисти із традиції, вони опрацювали, і кожний з них подав його згідно зі своїм баченням.

Медитування

1 Око твоє – світильник для тіла (Мт. 6, 22–23)

На самому початку (Мт. 6, 22а) подано твердження стосовно ока як світильника для тіла, а вже на основі цього твердження побудовано наступний ма- теріал, адже продовження має на меті розкрити це твердження, тому вже у Мт. 6, 22б наявне οὖν (ун) зі значенням тому, отже.

У грецькому тексті вірш Мт. 6, 22б починається зі слова ἐὰν (еан) якщо, коли у поєднанні з умовний способом дієслова бути, що дає дві можливості розуміння того, про що йдеться. Адже така побудова речення вказує на:

  • очікувану подію, яку можливо здійснити;
  • подію, що часто повторюється.

У першому випадку можна розуміти цей вислів як теоретичне припущення: припустимо що, якщо б, отже, око твоє ….

Друге розуміння вказує більше на досвід, що його отримують внаслідок подібних випадків, які вже неодноразово повторювалися. Тому вже з досвіду відомо, що кожного разу, коли виникає подібна ситуація, стається завжди те саме: коли, отже, око твоє

Побудова Мт. 6, 22б дуже подібна до Мт. 6, 23а. Наявність сполучника δέ (де) але зі значенням протиставлення дає можливість розуміння двох різних перспектив. Перша перспектива визначена прикметником ἁπλός (гаплос), друга – прикметником πονηρός (понерос), що обидва характеризують око.

Вважають, що основа прикметника ἁπλός походить від дієслова πλέκω (плеко) що означає плести, тобто робити складним, заплутаним. Літера α на початку прикметника є заперечною. Звідси й значення прикметника ἁπλός: простий, нескладний, простодушний, скромний.

Прикметник πονηρός означає злий, поганий, лихий, лукавий.

Око як світильник для тіла можна уявити собі як вітраж або щось подібне, через що проходить світло і потрапляє всередину. Залежно від того, якимє це око, яку пропускну здатність воно має, світло або потрапить всередину, або ж ні.

Сьогоднішні технології вироблення скла дозволяють краще зрозуміти, чого навчав Ісус. Уявімо собі такий приклад. Є скло просте, якого часом навіть і не зауважуємо, бо його простота й чистота не спотворюють зображень. Предмети ж ззовні людина бачить тому, що від них відбивається світло, яке проходить через скло. Якщо скло чисте, їх видно чітко. Коли ж скло затемнене або таке, що відбиває світло, то предмети або видно нечітко, або ж їх не видно зовсім.

Людина дуже багато інформації сприймає через око. Але ж відомо, що те, що потрапляє в око, опрацьовує розум. Мабуть, кожен міг зауважити, що часом помічаємо певні речі, які не змінили свого розташування чи положення, проте перед тим ми їх не бачили. Тобто око немовби не пропускало всередину світла, що відбивалося від цих непомічених предметів. Часом хтось збоку може вказати на наявність певного предмета або деталі. І тоді око вже помічає цей предмет, пропускає світло від нього всередину. Тоді ніби відбувається певне налаштування ока на сприйняття цього світла, щоб предмет був побачений.

Господь хоче гармонізувати око слухача на пропускання світла, яким є Він сам, щоб те, що бачить людина, було у його світлі. Тоді вона може перебувати у правді, може бачити світ навколо таким, яким його подає сам Господь. Коли ж людина не готова до цього, тоді вона, відкидаючи Божі корективи, формує око у своєму власному світлі, і тоді воно стає лихим, спотворює розуміння навколишнього світу, пропускає лише те, що хоче бачити сама людина. Таке внутрішнє «світло», у якому бачить світ людина, Ісус називає темрявою. Якою ж великою має бути темрява, де для Світла світу немає місця!

2  Ніхто не може двом панам служити (Мт. 6, 24)

Це навчання побудоване таким чином, що чітко видно його складові частини:

 

1 Ніхто не може двом панам служити,
2 Бо
3 або одного зненавидить, а другого любитиме
4 або до одного прив’яжеться, а другого знехтує
5 не можете Богові служити і мамоні

Грецький текст у складових 1 та 5 має ті самі дієслова (могти, служити), вжиті в теперішньому часі. Натомість дієслова, що використані у складових 3 і 4 (ненавидіти, любити, прив’язатися, нехтувати), вжито в майбутньому часі. Складові 1 та 5 починаються із наголосу на щось негативне через наявність заперечної частки οὐ (у) не, що міститься в 1 як частина слова οὐδείς (удейс) ніхто. Складові 3 та 4 починаються розділовим сполучником ἤ (е) та мають у другій половині сполучник καί (кай), що в поєднанні відповідає українському розділовому сполучникові або або, який вказує, що одне з двох необхідно відкинути. Складова 1 пов’язана із 3 та 4 узгоджувальним сполучником γάρ (ґар), що може виражати причину, наслідок, пояснення.

Перший складник виражає своєрідну аксіому, щось, що в принципі не потребує доведення, а само собою є зрозумілим. Через наявність складників 3 і 4 та використання в них дієслів у майбутньому часі Ісус дає чітко усвідомити наслідки, що випливають із твердження, висловленого складником 1.Навчання у складниках 3 та 4 подано таким чином, аби підкреслити два протилежні конструктивні чинники у встановленні стосунків між особами. З одного боку – любов і прив’язаність, а з іншого – ненависть та нехтування. Перші два є позитивними, конструктивними, такими, що дають перспективу добрих і тривалих стосунків, інші ж два вказують на розрив стосунків. Якщо людина усвідомить цих два протилежні чинники, Ісус підведе її до прийняття головного рішення на основі складника 5. Дієслово δύναμαι (дюнамай) вжито у формі другої особи множини, тобто ви (що слухаєте) не можете… Складник 5 побудовано таким чином, що наголос падає на служіння Богові. Проте внаслідок використання заперечної частки не на початку дає відтінок неможливості служіння Богові, коли є ще один господар – мамона.

Вибір, що його мають зробити слухачі, полягає не в тому, щоб вибирати між двома панами. Відштовхуючись від твердження про неможливість служіння двом панам, зрозумівши навчання і вже служачи Богові, слухачі підведені до усвідомлення важливості служіння лишень одному Творцеві, не вносячи дисгармонії, пов’язаної з мамоною.

Що розуміється під терміном мамона? У Євангелії від Матея цей термін зустрічається лишень один раз. Ще три рази він зустрічається у Євангелії від Луки у 16 главі, де останній випадок є паралельним до Мт. 6, 24 (Лк. 16, 9.11.13). У двох перших випадках Лука під терміном мамона розуміє багатство (саме таке значення має цей термін у арамейській мові) і характеризує мамону прикметником неправедний.

Таким чином Ісус, вказуючи на важливість служіння лишень одному Бого- ві, підводить слухачів до усвідомлення того, що єдиним багатством для них є сам Бог. Ніяке інше багатство не може стати на заваді служінню Богові. Тому апостол Павло чітко заявляє, що коли люди творять собі різних богів, чи вибирають собі різних панів, для Ісусових учнів є лишень один Бог, Отець, від якого все і для якого – ми, і один Господь Ісус Христос, через якого – все, і ми через нього (1 Кор. 8, 6). Богові належить любов як відповідь на те, що він нас полюбив і служіння як відповідь на те служіння, що сам Бог особисто для нас здійснив у своєму Синові і Господі нашім, який прийшов, щоб нам послужити. Бог є джерелом і подателем усіх дібр, що ми маємо, і є важливо бути вдячними йому, не переносячи захоплення із особи Бога на сам дар, що його він дав, і не робити цей дар центром відліку. Любов до земного багатства, особливо до грошей, розглядається як корінь усякого лиха, що приводить до відходу від віри (1 Тм. 6, 10).

3 Не турбуйтеся вашим життям… (Мт. 6, 25-34)

Третє навчання Ісуса євангелист Матей тісно пов’язує із попереднім, адже на це вказують вже перші слова: Ось чому …. Таким чином євангелист представляє це навчання у світлі попередньо поданого, він немов би хоче краще його розкрити.

Основне слово, що використовується в уривку Мт. 6, 25-34 – дієслово μεριμνάω (мерімнао) турбуватися, палко бажати, журитися. Воно вживаєть- ся євангелистом Матеєм сім разів, з яких шість у даному уривку, і це вже підкреслює те, що євангелист в особливий спосіб хоче його підкреслити для читача. У грецькій мові дієслово μεριμνάω походить від μερίζω (мерідзо), що означає ділити, розділювати на частини, де μέρος (мерос) частина. Таким чином дієслово μεριμνάω вже само по собі вказує на роздвоєність, на поділ, що виникає внаслідок певних обставин. Відштовхуючись від попереднього уривка, розуміється, що поділ у служінні Богові вносить саме багатство, яке тут представлено у двох чинниках: душа та тіло. Душа – дихання, життєва сила, що оживляє тіло у диханні. Із душею в уривку пов’язані їжа і пиття, а з тілом (організмом) – одяг, який прикриває та захищає.

І душа і тіло є самі по собі багатством для людини. Їжа, пиття, одяг – також підкреслюються як багатство. Вже із самого початку зрозуміло, що Ісус очікує усвідомлення того, що душа і тіло є значно важливішими за харчі та одяг. Адже питання, яке ставиться у Мт. 6, 25, побудоване таким чином, що для грецькомовного читача стає зрозумілим те, що Ісус очікує саме на таку відповідь, що виявляє вищість душі і тіла за їжу, пиття і одяг. Далі слідує лишень роз’яснення, побудоване на прикладах, взятих із життя слухачів. Ці приклади є для них доступними і зрозумілими. Але вони дають також і іншу перспективу. Ісус, звертаючись до слухачів, з одного боку наголошує на тому, що саме вони є вартнішими за птахів і за рослини, а з іншого боку вказує на те, що Бог Отець є той, кому необхідно бути вдячним за все.

Слухачів хоча й названо маловірами, але все ж таки протиставлено до поган (Мт. 6, 31), тобто до тих, що не знають Господа Бога, Отця, що про ньо- го говорить Єдинородний Син. Протиставлення полягає і у вживанні іншого дієслова: коли до слухачів застосовується μεριμνάω, то для поган – ἐπιζητέω (епідзетео), що означає пошук чинений зі старанністю, запопадливістю, пиль- ністю, ревністю. На основі вживання цих двох дієслів підкреслено докорінну відмінність у способі життя. Погани, що не знають правдивого Бога, із ревністю шукають те, що їм виглядає як найбільше багатство: їжу, пиття, одяг … Слухачі ж, хоча й маловіри, але це є люди, що вірять у єдиного Бога, Творця неба і землі, Бога Ізраїля, Отця Ісуса Христа. Вони вже служать Богу і Ісус хоче їх підвести до усвідомлення того, що вони не мають турбуватися, роздвоюватися у собі задля їжі, пиття і одягу, але лишень поглиблювати свою віру. Усе що вони мають, дане їм Богом, який про них дбає. Їм же потрібно одного – шукати Царства Божого, а все інше їм додасться.

Останній вірш уривку ставить наголос на ще одному аспекті, що людину у служінні Богові – сум за тим, чого нема і може й не бути. Це певні людські фантазії про те, що має статися в майбутньому, завтрашньому дні, часі, який настане лише тоді, коли того захоче Господь. Із приходом Божого Сина у світ час сповнився (Гал. 4, 4), і тепер людина живе в останньому й водночас у новому періоді, який має закінчитися другим приходом Божого Сина. Про цей день і годину не знає ніхто. Цей момент залежить від Отця. Тому Ісус закликає не турбуватися тим, що буде в майбутньому, а жити кожним днем, що має в собі вже досить лиха, з яким людина покликана боротися, служачи Богові й Отцеві. У кінцевому підсумку людина завжди живе в той момент, який називається «тепер». Минулого вже немає, а майбутнього ще немає. Є лише тепер. Власне, у ньому й треба служити Господеві.

Господи Ісусе, розбійник, який на хресті попросив згадати його в царстві твоїм, почув від Тебе, що сьогодні буде з Тобою там: із твоїм приходом до дому Закхея цей день став для нього спасінням, бо ж, оспівуючи твоє народження від Діви Марії, ангели проголосили пастухам: «Сьогодні народився вам … Спаситель», а з твоїм відходом Ти сам сказав до своїх учнів, що будеш з ними аж до кінця віку, – дай нам усвідомити важливість кожного життєвого моменту (сьогодні, тепер), в якому, власне, і живемо, і відчути твою спасенну присутність. Просвіти наші очі , щоб ми навчилися бачити й розуміти навколишній світ у твоєму світлі й бачили тих, кому ми покликані послужити. Дай нам, Господи, навчитися від Тебе самого служити Богові через служіння ближньому, щоб ми не турбувалися тим, що відвертає нас від цього служіння, а покладалися повністю на Тебе, нашого Творця й Подателя всього того, що маємо.