Роздуми над читанням Апостола і Євангелія у 16-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Марія Ярема. Причаститися Слова

РОЗДУМИ НАД ЧИТАННЯМ АПОСТОЛАРОЗДУМИ НАД ЧИТАННЯМ ЄВАНГЕЛІЯ

Сьогодні «час сприятливий» правдиво служити Богові

2 Кр. 6, 1-10

Під час Літургії шістнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо у першому читанні заклик до правдивого служіння Богові. Таке служіння повинне бути настільки досконалим, щоб нікому не давати нагоди до спотикання, тобто до гріха. Бо давати нагоду до гріха, каже апостол Павло, є виставлянням апостольського служіння на глум. А далі описує детальніше, що ж означає правдиво служити Богові і не давати нагоди до гріха: означає бути терпеливим, зносити скорботи і нужди, тісноту і удари, темниці і заколоти, труди та неспання, постити і жити у чистоті, пізнавати і довготерпіти, бути лагідним і сповненим Святого Духа, любити і нести слово правди, сповнюватися силою Божою і справедливістю. А з іншого боку, таке служіння означає вміти приймати і славу, і безчестя, і наклепи, і похвалу. Означає вміти, несучи лише правду, бути сприйнятим людьми за обманця. Означає вміти залишатися незнаним для людей, будучи надто знаним Богові. Означає вміти вмирати для світу, вміти вмирати за Бога, живучи вічно. Означає приймати покарання від людей та смутки, залишаючись живим і завжди веселим. Означає навчитися бути бідним у світі, маючи великі скарби духовні для збагачення світу. Означає нічого не мати з дібр земних, а водночас усе посідати, маючи Бога.

Образ правдивого слуги Господнього, змальований апостолом Павлом, залишається і завжди залишиться чинним. Проте, якщо поглянути на сучасне християнство, важко буде знайти «слуг Божих», – тих, які відповідають опису шостої глави Другого послання до коринтян. Християни зазвичай нічим не відрізняються від представників інших релігій чи атеїстів. Більшість з них, як і всі інші люди, вміють зносити кривду, але й вміють за неї мститися, вміють бути терпеливими, але й вміють бути нетерплячими, вміють зносити удари, але вміють і самі бити, вміють трудитися, але вміють і жити у лінощах та байдужості, вміють постити, але вміють і не дотримуватися посту, вміють жити у чистоті, але вміють і нехтувати чистотою. Усе залежить від обставин. Від ситуації. Від бажання. Від інших. Християни вкрай рідко вміють бути осміяними як обманці, зате вміють знеславити іншого. Вкрай рідко вміють бути незнаними, якщо можна бути знаними. Вкрай рідко вміють бути завжди веселими. Рідко вміють бути бідними та нічого не мати. Рідко вміють приймати незаслужену кару та вмирати за Христа.

Св. апостол Павло на початку цього уривку називає себе співробітником. Співробітником чого? Божої благодаті. І закликає не приймати марно цю благодать. А благодать було дано всім нам, християнам, у Святих Тайнах. Чи не марно ми її прийняли? Якщо серед нас так мало тих, які вміють правдиво і глибинно служити Богові, то чи не марнуємо ми Божу благодать? Чи не виставляємо на глум наше служіння?

Сьогодні «день спасення», сьогодні «час сприятливий», щоб служити Богові. Правдиво. Не так, як більшість християн. Не марнуючи благодать.

Бути вірним у малому

Мт. 25, 14-30

Євангельське читання шістнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа представляє нам притчу про таланти. Ця притча поміщена в Євангелії одразу після притчі про десять дів та безпосередньо перед описом загального суду. Отже, можемо розуміти, що притча про таланти містить есхатологічний вимір, тобто говорить нам про обрахунок Пана зі слугами наприкінці віків.

Як у притчі про десять дів було п’ять мудрих і п’ять немудрих дів, а в описі загального суду були вівці і барани, так у притчі цієї неділі є добрі слуги і лукавий. «У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим», – каже Пан двом першим слугам, а останньому: «Лукавий слуго і лінивий! Ти знав,.. тож треба було тобі…». Що означає бути вірним у малому? Доволі часто можна у людському житті почути виправдання на кшталт: «Якби я мав, чим ділитись, то обов’язково поділився б», «Якби в мене самого були кошти, я б їх віддав», «Якби я мав здоров’я, то допоміг би», «Якби я мав такі можливості, як інші, то скористався б ними по правді», «Якби я мав так багато талантів, то не змарнував би їх», «Якби від мене щось залежало, я би зробив…» і т.д. Такі виправдання ми часто чуємо, а ще більше придумуємо самі на свій захист. А Господь каже дуже виразно: «У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим». Якщо ми не вміємо бути вірні у малому, то як можемо осягнути велике? Якщо ми не вміємо ділитись тим малим, що маємо, то як можна нам довірити велике? Якщо ми можемо занедбати те мале, що маємо, то як не занедбаємо великого, яке потребує ще більше праці, ще більше зусиль? Іншими словами, той, хто є вірним у малому, стане великим. Той, хто виправдовує власне лінивство, як євангельський лукавий слуга, натомість завжди матиме безліч аргументів, чому він не зробив того чи іншого, але аж ніяк не ввійде в радість Пана свого.

Бути вірним у малому, використовувати всі Богом дані таланти, служачи у правді Господеві і ближньому, означає придбати інших п’ять, чи два, чи бодай один талант, залежно від здібностей. Виправдовувати свою бездіяльність обставинами, невмінням, страхом означає закопати талант у землю чи навіть закопати два або й п’ять талантів. Мусимо, однак, бути певні, що час обрахунку прийде. І тоді жодні оправдання не будуть оправдальними, а жоден талант, даний у житті, не лишиться забутий.