«Нехай усе у вас діється в любові»

1 Кр. 16, 13-24

У завершальному уривку Першого послання до коринтян, який читають у тринадцяту неділю по Зісланні Святого Духа, св. апостол Павло закликає вірних Коринту чувати і мужньо та непохитно стояти у вірі. Стояння у вірі потребує постійної пильності та кріпості, адже численні земні та облудні спокуси нерідко змушують вірного не стояти, а хитатися чи падати у своїй вірі. Як приклад мужнього стояння у вірі св. апостол ставить Степану та її родину. Він називає Степану первістком Ахаї, тобто це була перша особа в Ахаї (Ахая – частина Греції), яка на слово апостола увірувала в Христа. Далі каже св. Павло, що Степана разом з родиною віддали себе святим на службу, тобто що вони всіляко служили іншим християнам (святими апостол Павло називає усіх християн, адже правдивий християнин не може не бути святим). Ставлячи Степану з рідними за приклад, апостол заохочує коринтян коритися таким людям і наслідувати їхню гарну віру. Далі св. Павло повідомляє коринтян, що саме Степана і двоє інших прибули до нього, таким чином «заступивши» неможливість йому бачитися у цей час з вірними Коринту (св. Павло перебував тоді у місійній подорожі). Очевидно, Степана з іншими, які прибули відвідати св. Павла, розповіли йому про коринтську Церкву, і тому апостол каже, що заспокоїли його дух, а також і їхній (коринтян).

На завершення послання св. Павло передає вірним Коринту вітання від вірних інших Церков, називаючи, зокрема, поіменно Акилу і Прискиллу зі спільнотою християн, що збиралися в їхній домівці та творили таким чином «домашню Церкву». Апостол просить вірних вітатися поцілунком миру та насамкінець пише кілька слів своєю рукою (зазвичай св. Павло диктував листи комусь із вірних, хто записував, а тут апостол пише кілька слів власною рукою, наче потверджуючи коринтянам щирість свого привіту та листа). Начебто уже завершивши листа, св. Павло ще раз повертається до заклику любити всеціло Бога, який є фактично підсумком усього послання. Хто ж не любить Бога, нехай буде виключений зі спільноти, каже апостол («анатема» означає відлучення, відсутність благословення). «Маран ата!» означає ж заклик: «Прийди, Господи!» Апостол Павло, як і всі інші християни апостольських часів, очікував дуже скорого другого приходу Христа на землю. Закликом «Маран ата!» св. Павло, з одного боку, виявляє очікування цього приходу, а з другого, напоумляє коринтян, що Господь близько. Наостанок апостол благословляє християн Коринту, запевняючи їх у своїй любові.

У цьому уривку Першого послання до коринтян бачимо приклад святого християнського життя. Усі ті особи, яких тут св. Павло називає поіменно, були гідними для наслідування, і апостол щиро просить вірних Коринту шанувати таких, адже вони віддали себе на цілковиту службу Богові та Його Церкві. Бачимо також тут приклад домашньої Церкви, тобто приклад правдивої християнської сім’ї, яка ділиться своєю вірою і передає її. «Нехай усе у вас діється в любові», – просить св. апостол Павло. Бо любов є тією силою, яка спонукає віддати себе на службу іншим та нести їм віру. Любов надає сенс поцілунку при вітанні один одного. Любов очікує приходу Христа. Усе, що діється в любові, є мужнім і кріпким стоянням у вірі.

Велике довір’я і милосердя Бога до людини

Мт. 21, 33-42

У тринадцяту неділю по Зісланні Святого Духа чуємо притчу про лютих виноградарів-убивць. Євангельський фрагмент закінчується кількома фразами досить гострого характеру: «Лютих люто вигубить», «Відніметься від вас Царство Боже», «Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить». Такий важкий засуд є дуже зрозумілим у контексті цієї притчі. Адже довготерпінню Господаря виноградника можна лише дивуватися. Він не вигублює виноградарів після першого їхнього бунту, не мститься після другого спротиву, ще гіршого за попередній. Ба й навіть посилає до них свого Сина. Це нечувана поведінка щодо виноградарів, які були Господареві найманими працівниками. Хто так милосердно і з повнотою довіри ставиться до найманих працівників, прощаючи їм неодноразові важкі провини? Хто посилає сина до убивць? Яка все ж велика довіра Господаря до виноградарів. Він все ж таки вірить, що вони матимуть пошану до Його Сина.

Таке велике довір’я заслуговує на великі плоди. Така велика любов заслуговує бути прийнятою. Така великодушність заслуговує на належну відповідь. Натомість чого заслуговує така безмірна лють? Якщо би Господар чинив з виноградарями по справедливості, а не з милосердя, їм не було би прощено навіть першого бунту, не те, що другого, а тим паче останнього. Але кожного разу велике милосердя, а не чиста справедливість була відповіддю Господаря. Натомість нерідко у нашому житті ми боремося за чисту справедливість. Таку, що виключає милосердя. Ми прагнемо жорстоко покарати жорстоких, люто вигубити лютих, немилосердно погубити немилосердних. І це цілком справедливо. Тільки не цілком милосердно. Господь же дає час на дію милосердя. Проте до часу. Бо в кінці часів не лише милосердя, але й справедливість будуть уділом людського роду. Адже каже Христос: «Відніметься від вас Царство Боже», «Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить». Бо як можна помилувати того, хто відкидає милість? Як можна змилосердитись над тим, хто не приймає милосердя? Як можна помістити у винограднику того, хто не любить плодів винограду?