Роздуми над читанням Апостола і Євангелія у 12-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Марія Ярема. Причаститися Слова

Фрагмент мозаїки Деісус (13 століття) у соборі Святої Софії (Стамбул, Туреччина)

РОЗДУМИ НАД ЧИТАННЯМ АПОСТОЛАРОЗДУМИ НАД ЧИТАННЯМ ЄВАНГЕЛІЯ

Основа віри – смерть і воскресення Христа

1 Кр. 15, 1-11

У дванадцяту неділю по Зісланні Святого Духа на Божественній літургії читають уривок Першого послання св. апостола Павла до коринтян, в якому коротко представлена суть Євангелія – Благої вісті. Ця суть – сповіщення смерті і воскресення Господа нашого Ісуса Христа. Це та головна вістка, з якою розійшлись апостоли по цілому світу, звіщаючи спасення усім людям. Св. Павло пригадує коринтянам цю основу апостольської проповіді і просить їх держати віру такою, якою вони прийняли від нього. Бо інакше віра їхня марна, каже апостол.

Після згадки про смерть і погребення Господа св. Павло дещо детальніше зупиняється на воскресенні Христа, згадуючи тих, кому дано було бачити Ісуса воскреслим з мертвих. Апостол вказує коринтянам, що більшість із тих, які бачили Воскреслого, досі живуть, показуючи тим самим, що свідчення про воскресення Христа може бути потверджене сотнями людей (тоді як у Старозавітному законі для ствердження істинності того чи іншого факту вистачало двох свідків). Каже св. Павло, що і він бачив Христа воскреслого, наче ще раз намагаючись переконати коринтян в істинності воскресення Господнього. Тут апостол також називає себе найменшим з усіх благовісників та порівнює себе з недоноском, адже йому Христос з’явився саме тоді, коли він намагався зруйнувати Його Церкву. Але сказавши це, св. Павло відразу стверджує, що благодаттю Божою він є тим, ким є, тобто він вдячний Богові і за упокорення, і за немарну працю, і за те, що він останній, і за те, що трудиться найперший.

З цього уривку Послання до коринтян розуміємо, що основна суть християнської проповіді – смерть і воскресення Господа – вже в ті часи дещо губилася в свідомості християн. Тому св. Павло вважає необхідним пригадати Благовість, а з іншого боку, застерегти, щоби ніхто не викривлював істину про смерть і воскресення Христа. У наші часи, що історично значно віддаленіші від часу життя, смерті і воскресення Господа, ніж часи, в яких писав св. Павло, ми, можливо, ще менше, ніж тогочасні коринтяни, усвідомлюємо основну суть нашої віри. Ми часто зводимо християнство до виконування певних обрядів, а навіть якщо й ходимо до храму щонеділі та свята, то й тоді нерідко не живемо сутнісно християнським життям. Те, що Христос помер за наші гріхи, рідко пронизує нашу пам’ять, коли доводиться лицемірити, осуджувати, використовувати когось, обманювати. Рідко і пам’ять про Христове воскресення заважає нам вірити у забобони, ворожіння, нетрадиційні форми лікування, гороскоп. Сьогодні нас, як і колись коринтян, св. апостол Павло просить держати віру такою, яку ми прийняли через апостолів. Пригадує нам, що Бог помер для того, щоб ми могли бути звільнені від гріха, а не дозволяли собі на гріх. Пригадує, що Бог воскрес для того, щоб ми мали спасення у Ньому і вічне життя, а не шукали порятунку там, де його немає. Якщо наш Бог воскрес і є живим, навіщо звертатися до ворожбитів? Чи не увірували ми надармо?

Благодаттю Божою кожен з нас є тим, ким є. Чи першим, чи останнім, кому з’явився у житті Христос. Але глядімо, щоби благодать у нас не була марна. І щоб віра наша не була даремна.

Близькі і далекі від Царства Божого

Мт. 19, 16-26

Євангельське читання дванадцятої неділі по Зісланні Святого Духа звертає увагу на взаємовідношення матеріальних і духовних дібр. «Трудно багатому ввійти в Небесне Царство», – говорить Євангеліє. Іншими словами, матеріальні блага утруднюють людині доступ до духовних. Якщо піти від супротивного, то можна ствердити, що відсутність чи брак матеріальних благ полегшує доступ до дібр духовних. У такій схемі можна легко поділити людей на дві категорії: близьких і далеких від Царства Божого залежно від посідання того чи іншого статку. Доволі часто ми так і робимо. Легко собі уявляємо, що ті, які живуть у всякому достатку і навіть певному наддостатку, є далекими-далекими від істини Божого Царства. І так само легко собі уявляємо, що більшість українського суспільства, яка не живе занадто заможно (до тої категорії часто відносимо і себе), має близький-близький стосунок до Царства Небесного.

Таку уявну схему живить ідея справедливої компенсації (за недостатки земного життя Бог воздає благами життя вічного). Та чи це хотів сказати Христос? Господь каже: «Хочеш увійти в життя, додержуй заповідей». Замало просто бути бідним, щоб потрапити в Царство Небесне. Потрібно додержуватися заповідей. Замало просто бути багатим, щоб бути відділеним від Царства. Чому ж тоді сказано, що багатому важко увійти в Царство Боже? Тому що важко посідати матеріальні блага і не прив’язатися до них серцем. Легше бути безпристрасним тому, хто не має перед собою об’єкта пристрасті. Легше, але також важко. Є безліч бідних, які, не посідаючи багатства, мають, однак, серце прив’язане до нього. Усе життя тільки тим і журяться, як стати багатими. Є, однак, і багаті з серцем вільним від пристрасті сріблолюбства. Нехай, отже, кожний багатий випробовує себе самого: чи часом багатство не уподібнює його до верблюда, що намагається пройти у вушко голки? А кожний бідний нехай роздумає, чи він часом не занедбує легший шлях до Царства Божого? Царство Небесне є для вбогих духом. Для тих, чий дух не має нічого і нікого, до кого прив’язаний, окрім Бога. Близькі ми чи далекі від Царства залежить від того, близькі ми чи далекі до Бога, до правдивої свободи, до вбогості духом.