Роздуми над читанням Апостола і Євангелія у 10-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Марія Ярема. Причаститися Слова

РОЗДУМИ НАД ЧИТАННЯМ АПОСТОЛАРОЗДУМИ НАД ЧИТАННЯМ ЄВАНГЕЛІЯ

Бути «сміттям світу» чи проповідувати власне благо

1 Кр. 4, 9-16

У десяту неділю по Зісланні Святого Духа в читанні Апостола чуємо про правдивий сенс апостольства. Каже св. Павло, що правдиві апостоли призначені Господом бути останніми, а не першими, бути видовищем, а не хвальбою, бути нерозумними, а не мудрими, немічними, а не сильними, безчесними, а не славними. Апостоли є немов ті, що призначені на страту. Вони є незрозумілим видовищем не лише для світу та людей, але й для самих ангелів, які дивуються з їхнього безчестя та страждання. Голод і спрага, скитання і труд, образи і гоніння, ганьба і приниження – ось доля правдивих апостолів Господніх. Мало того, вони покликані благословляти тих, що їх ображають, і терпеливо зносити усякі гоніння.

Кожен з нас, охрещених, також отримав святе апостольство – нести у світ благовість Христа. Це апостольство жодним чином не стосується лише духовенства, але всіх нас, які носимо ім’я християн. Пригляньмося лишень до нашого апостольства, чи воно правдиве. Ми всі хочемо бути першими (ну якщо не зовсім першими, то точно вже не останніми), ми хочемо, щоб нас хвалили (ну якщо вже не хвалили, то бодай не ганьбили), ми всі прагнемо бути перед людьми мудрими (ну якщо не бути мудрими, то принаймні не виглядати нерозумними), хочемо бути сильними і славними (ну принаймні не найслабшими і приниженими). Хто з нас відчуває себе призначеним на страту? Хто відчуває себе сміттям і покидьками світу?

Виглядає, що наше апостольство суттєво відрізняється від того, яке пропонує апостол Павло. Ми маємо так багато причин, щоби оправдати неуспішність нашого апостольства: не маємо часу, щоб бути добрими благовісниками Христа, не маємо коштів, не маємо засобів, живемо не в той час, маємо інші обов’язки, не вміємо, не знаємо… і т.д. Насправді ж причина нашого неуспіху в апостольстві, мабуть, полягає в тому, що ми не розуміємо, чим воно є насправді.

Ми всі захоплюємося нині проповіддю і величчю св. апостола Павла та інших святих апостолів. Але подивімося на коринтян: вони не хвалили і не вважали великим апостола Павла. Знаємо це хоча би по тому, що він пише цей фрагмент листа, аби їх напоумити, аби їх наново привернути до себе, аби віднайти у них готовність його приймати. Апостол перераховує усі ці свої приниження і нестачі не для того, щоб дорікнути коринтянам, що вони живуть у достатку та не зазнають подібного, але для того, щоби показати правдиве апостольство, яке не шукає свого зиску. Апостол пригадує коринтській Церкві, що він є її батьком, тобто що він породив її у вірі, і хоча би тому йому належить від неї послух. Св. Павло переконує коринтян слухатися його. З того бачимо, що апостола не сприймали в Коринті, не були йому послушні та воліли радше слухати більш «світських» апостолів. Тому св. Павло наполегливо просить коринтян наслідувати його. Ми ж переважно маємо перед собою образ апостола Павла як сильного і славного проповідника, якого всі із захопленням слухали та приймали. Як свідчить читання десятої неділі по Зісланні Святого Духа, так не завжди було. Апостол терпів усілякі злигодні і погорду. Саме тому сьогодні величаємо його як правдивого апостола Христового.

А що вибираємо ми у своєму апостольстві: бути «сміттям світу» чи бути всіма шанованими, бути немічними і нерозумними Христа ради чи мудрими і сильними ради себе? Бути апостолами Христа чи проповідниками власного добробуту і честі?

 

«Доки вас терпітиму?»

Мт. 17, 14-23

Євангельський уривок десятої неділі по Зісланні Святого Духа ставить усім нам гостре і несподіване питання, виречене Христом: «Роде невірний та розбещений, доки мені з вами бути?» «Доки вас терпітиму?» (Мр. 9, 19) Така реакція Господа на прохання про оздоровлення може видаватися дещо дивною, але насправді нічого дивного у ній немає. Нічого дивного немає в тому, що важко доводиться терпіти людей невірних та розбещених. Це всі ми добре знаємо з власного досвіду. Наскільки важче, однак, є терпіти Богові людей невірних та розбещених, якщо Він усе воздав їм, щоб зробити їх народом вірним та святим.

Сказавши це, Христос усе ж не відмовляє батькові в його проханні. Все ж милосердиться над родом невірним та розбещеним. Так само і в нашому житті. Навряд чи ми є родом вірнішим та святішим, ніж сучасники і співвітчизники Христа. Дуже сумнівно. Господь також і нас запитує гостро й однозначно: «Доки вас терпітиму?» Але як тоді, так і тепер схиляється милостиво над нашим горем, якщо Його лиш просимо.

Молитвою та постом, каже Христос, виганяти лукавий рід з наших сердець, домівок, народу. Саме ці засоби скріпляють віру, яка є необхідною умовою чуда. Тож нехай правдива молитва і витривалий піст допомагають нам стати народом святим, вірним, чистим у правді та боголюбивим.