Марія Ярема. Причаститися Слова

КОМЕНТАР АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІЯ НА 1-шу неділю по Зісланні Святого Духа. Всіх святих.

Послання до євреїв 11, 3312, 2Коментар Євангелія від Матея 10, 32-33.37-38; 19, 27-30

Світ нас невартий чи ми не варті світу?

У першу неділю по Зісланні Святого Духа святкуємо пам’ять усіх святих. Усі святі є для нас прикладом сповнення Духом та життя у вірі. Про це й говорить автор Послання до євреїв, описуючи подвиги святих. Вони вірою, а не  військовою потугою «підбили царства». Вони «чинили справедливість» посеред світу несправедливості. Вони «обітниць осягнули», що неймовірні за своєю величиною. Вони вірою усмирили левів, що їх не усмирила би жодна людська мудрість. Вони вірою могли погасити силу вогню без жодної краплі води. Вони уникали вістря меча, якого і досвідченим воїнам не вдавалося уникнути. Вони вірою ставали сильні, хоч тілом були кволі. Вони вірою мужньо противилися ворогові, хоч були слабкодухі. Вони, умерши, воскресали, хоч були лише людьми. Вони відкидали земне визволення, очікуючи небесного воскресення. Вони вірою терпіли наруги, мечі, кайдани і в’язниці, каменування, розрізування, допити, що їх годі людській природі витерпіти. Віра дозволяла їм задовольнятися овечими та козячими шкурами замість м’якого одягу, гнобленням і кривдженням замість похвали і возвишення, блуканням пустинями, горами, печерами та вертепами замість життя у затишку. Віра вчинила їх такими, що увесь світ їх невартий. Вони – хмара свідків навколо нас. Свідків того, що можна жити вірою, а не вигодою, розумуванням чи просто «звичайним» і всім зрозумілим життям.

Ті святі, які жили до Христа, не могли отримати обіцяного спасення перед Його спасенним приходом. Маючи «добре засвідчення вірою», вони очікували приходу Засновника і Звершителя віри. Тому автор Послання до євреїв каже, що Бог «зберіг нам щось краще», бо ж ми живемо у часі після приходу Христа, а отже, у часі, коли не мусимо більше очікувати, але можемо з певністю осягати обіцяне. А для того, щоб осягти дароване спасення, потрібно відкинути «всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і бігти витривало до змагання, що призначене нам». Тим змаганням є неустанна внутрішня боротьба зі спокусами та пристрастями. Щоб витривати у тому змаганні, мусимо вдивлятися «пильно в Ісуса, Засновника й Завершителя віри, який, замість радости, що перед Ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу».

Щоб вдивлятися в обличчя Ісуса, мусимо мати віру. Віра нас здатна зробити сильними, якщо ми кволі, мужніми, якщо ми слабкодухі, витривалими у різних терпіннях, якщо ми безвольні. Якщо живемо без віри, то живемо для світу, і в очах цього світу виглядаємо як не варті його. Якщо ж живемо у вірі, живемо для Христа, і цілий світ стає нас невартий.

Бути святим

У першу неділю після Зіслання Святого Духа, неділю всіх святих, Церква у євангельському читанні на святій Літургії пропонує до роздумів слова Господа про визнання Його перед людьми та зречення всього заради Нього. У наступну неділю після свята Зіслання Святого Духа святкуємо пам’ять всіх святих, тобто тих, які у всі часи і в усіх народах зуміли прийняти дар Духа і принести гідні плоди. Євангельське читання власне пояснює, що означає бути святим. Це означає визнавати Бога перед людьми, любити Його понад батька-матір, брата-сестру, сина-дочку, чоловіка-дружину, брати на себе свій хрест.

Багатьом із нас може видатися, що ми без жодних вагань визнаємо Бога перед людьми, адже ходимо до церкви, про що усім може бути відомо. І це добре. Але чи вміємо ми визнавати Його тоді, коли через послух Його заповідям можемо наразитися на насмішки людей, чи на неприйняття світу, чи на погорду і відкинення? Чи визнаємо Його тоді, коли потрібно не дати хабара і не взяти його з огляду на сповідування віри в Ісуса Христа? Чи визнаємо Його тоді, коли потрібно зберегти дошлюбну чистоту чи свою сім’ю? Чи визнаємо Його у різних обставинах, коли важко сказати: «Я не робитиму цього чи того, тому що вірю в Ісуса Христа»?

Нам може також видаватися, що наша любов до Бога займає належне місце. І таким є лише перше місце. Але якщо ми готові знехтувати Божими заповідями з любові до рідних, то як тоді Бог може бути на першому місці? Класичним прикладом такого знехтування є невимушений підробіток по неділях, щоб «дати дітям усе необхідне». Або ж давання коштів на той самий хабар, щоб дитина могла здати сесію в навчальному закладі або уникнути військової служби. Таких класичних прикладів чимало. Але чи справді Бог тоді стоїть на першому місці? Не обманюймо себе, що ми вимушені чинити так чи інакше. Бог знає серця і знає нашу любов до Нього.

Недостойним Бога є також той, хто не бере свого хреста і не йде слідом за Ним, тобто той, хто не приймає терпеливо страждання у своєму житті, а йде слідом за світом у постійному пошуку невловимого земного щастя.

Що будемо за те мати, якщо підемо за Христом? Одержимо у сто разів більше, ніж те, що залишили задля Бога, а окрім того, знайдемо Царство і життя вічне як свою спадщину. Багато хто може скептично оцінити це твердження Ісуса, адже, скаже він, де ж обіцяні блага, які мали б отримати ті, які все залишили задля Бога? Хіба духовенство, монахи чи христолюбиві миряни мають у сто разів більше благ, ніж ті блага, які довелось їм залишити? Виглядає, що так не є. Але ж чи Бог мислить людськими мірками, коли воздає людині нагороду? Чи мир не є благом у сто разів більшим, ніж поле? Чи любов до Бога не є у сто разів захопливішою, ніж любов до людини? Чи радість не є благом у сто разів більшим, ніж майно? Чи правдиве щастя не є у сто разів реальнішим, ніж оманлива гонитва за неіснуючим матеріальним щастям? Чи вічне життя не є просто більшим, ніж теперішнє?

Господь кличе кожного з нас бути святим, бути свідком Його самого, бути тим, хто унаслідує обіцяні блага у повноті.