Великий Архиєрей і престіл благодаті

Євр. 4, 14–5, 6

У третю неділю Великого посту, яку іменуємо неділею Хрестопоклонною, в першому читанні Літургії чуємо про архиєрейство Христа. Автор Послання до євреїв наголошує на тому, що Христос-Архиєрей є цілком відмінний від архиєреїв, узятих з-поміж людей. Відмінний не по своїй людській природі, бо нею Він «зазнав усього, подібно як ми, крім гріха», а по божественній, адже «вже пройшов небо», є роджений Отцем споконвічно, будучи «Богом від Бога, Світлом від Світла». Він – великий Архиєрей, який зійшов з неба, пожив між людьми і знову повернувся на небо, землю не залишивши. Ставши Людиною і поживши між людьми, Він знає наші недуги. Він, отже, не лише «пройшов небо», але й землю. Ніхто з нас, людей, не може дорікнути Йому, що Він не знає болів і страждань, потреб і обмежень людської природи. Ніхто не може дорікнути Йому, що має досвід лише неба, але не знає, що таке жити на землі. Він – Бог і Людина, великий Архиєрей. Віра у Нього повинна бути твердою і несхитно визнаватися перед людьми, заохочує автор Послання. З довір’ям маємо «приступати до престолу благодаті (тобто до престолу звершення Святих Тайн), щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч». Кожен земний архиєрей, який возносить жертви, чинить це за свої гріхи і за гріхи людей (Послання написане до євреїв, тому слід розуміти, що під жертвами мається на увазі старозавітнє приношення тварин та плодів), тоді як Христос приносить як Жертву себе самого, але не за свої гріхи, а за гріхи людей. Кожен земний архиєрей здатний «співчувати нетямущим та введеним в оману», оскільки він і сам буває введений в оману та нетямущим, він і сам «неміччю охоплений», тоді як Христос бере на себе людську неміч, але не піддається жодному упадку в оману та не буває нетямущим. Кожен земний старозавітній архиєрей честь архиєрейства отримував у насліддя (архиєреями у Старому Завіті були нащадки Арона, брата Мойсея), тоді як Христос цю честь отримав від Отця, будучи споконвічним Богом, Йому рівним. Він – Архиєрей не за чином Арона (бо не був нащадком його синів), але за чином Мелхиседека, старозавітного царя і священика, що виніс Авраамові хліб і вино – прообрази Євхаристії (див. Бут. 14, 18). Він – Архиєрей не на обмежений час, як архиєреї з роду Арона, але навіки.

У Хрестопоклонну неділю, як сама назва неділі говорить, поклоняємося древу животворящого Хреста. Хрест – престіл благодаті, на якому Христос, великий Архиєрей, приносить досконалу Жертву – самого себе, – і Жертва ця раз і назавжди дарує людям спасення. Хрест – опора людям, охопленим неміччю і введеним в оману. Хрест – незбагненна любов Бога і вхід людям у давній рай. Хрест – «престіл благодаті». «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч». Приступім до Хреста Господнього, поклонімся йому та візьмімо на себе свій власний хрест, щоб мати участь у воскресенні, дарованому великим Архиєреєм, Сином Божим, Ісусом Христом.

Царство Боже вже прийшло і ще прийде у могучості

Мр. 8, 34–9, 1

У третю неділю Великого посту Церква літургійно-урочисто доручає вірним до вшанування святий хрест. Чим є святий хрест для християн? Знаком і символом спасення, знаменом Христової перемоги над смертю, а в Христі – знаменом нашої перемоги. Євангельське читання цієї неділі відкриває нам ще один вимір хреста – вимір Царства. Що мав на увазі Господь, кажучи про «прихід Царства Божого у могутності», що його, не померши, мали побачити Христові сучасники? Чи не є тим приходом власне розп’яття і воскресення Христа? Царство Боже прийшло у могучості не влади, а страждання, не панування, а покори, і не сили, а ніжності. Так, Царство Боже прийшло, але водночас ще і прийде. Тобто це Царство вже є тут, між нами, але разом з тим ми ще не є у ньому. Хрест – це Царство, яке вже є між нами, а воскресення і життя вічне – те Царство, в якому ми ще не є. «Нести свій хрест слідом за Христом», «губити свою душу ради Євангелія» – це перебувати у Царстві, яке вже є між нами. «Спасти свою душу» – це виявитися спасенним, коли «Син чоловічий, прийде у славі Отця свого зі святими ангелами», тобто у Царстві, якого ще очікуємо.

Насправді те Царство, яке вже є між нами, – страждання і хрест, «зречення себе самого» – не є якимось іншим Царством, ніж те, якого очікуємо – життя блаженне і безскорботне. Це два виміри одного Царства – Царства Божого у могутності. Без хреста нема воскресення, без зречення себе нема віднайдення Бога, без погублення своєї душі нема її спасення і без Царства, яке є вже між нами, нема Царства будучого.

Хрестопоклонна неділя і неділя Пасхи – почитання єдиного Царства Божого, яке вже прийшло і ще прийде у могутності. Хрест і воскресення – єдине торжество Боголюдини Христа, а через Нього всіх нас.