Наполегливість і нетерплячість
Мр. 2, 1-12
Неділя друга Великого посту в євангельському читанні звістує нам подію оздоровлення розслабленого. Це читання закликає нас позбутися духовного розслаблення: прийняти відпущення гріхів від Спаса, устати з недуги духа, взяти своє ложе, тобто обов’язки і тягарі життя, та увійти до дому свого серця, щоб перебувати у ньому з Богом.
Друзі розслабленого мали чудову віру, споглянувши на яку, Христос одразу відпустив гріхи недужому, а також підняв його з фізичних болів. Чи маємо ми таку чудову віру, дивлячись на яку, Господь відпускатиме гріхи нашим друзям? Чи маємо ми таку наполегливість і нетерплячість, коли йдеться про врятування ближнього з розтлінних болів духа і тіла? Адже не лише наполегливість мали ці євангельські друзі розслабленого, щоб розібрати покрівлю, але й нетерплячість, адже не хотіли чекати довше ні миті, щоб привести недужого до здоров’я (можна ж було, звісно, дочекатися часу, коли люди розійдуться і тоді приступити до Христа з проханням про оздоровлення). І Христос милостиво схвалює таку наполегливість і нетерплячість у дбанні про спасення іншого та воздає недужому понад те, що просили його добрі друзі.
З іншого боку, бачимо постаті книжників, що, можливо, ставили собі добре запитання, але не з добрим налаштуванням. Питаючись справедливо, хто може відпускати гріхи, окрім Бога, вони, не шукаючи відповіді, уже її знають: «Він богохульствує!» Це іншого роду наполегливість і нетерплячість: в осудженні когось. Замість того щоби шукати відповіді на складне для них питання у лагідності та смиренності, споглядаючи на Чоловіка, що словом і перстом Божим піднімає недужих, книжники наполегливо і нетерпляче Його осуджують.
А в чому наполегливі і нетерплячі ми: в спасенні іншого чи в його осуді?
Правдивий піст мав би сприяти нам у позбавленні духовного збайдужіння і розслабленості
У Євангеліях є чимало згадок про чудесні оздоровлення недужих. Чому ж саме про чудо оздоровлення розслабленого Церква розповідає нам в кінці другої седмиці передпасхального посту? Мабуть, тому, що євангельський розслаблений являє кожному з нас нашу розслабленість духовну, нашу оспалість і байдужість до руху, до духовного поступу. Правдивий піст мав би сприяти нам у позбавленні духовного збайдужіння і розслабленості. Євангельського розслабленого друзі через тисняву народу спускають через отвір у стелі до стіп Христа. Такими нашими друзями можуть стати молитва, піст, милостиня, які долатимуть тисняву гріхів, пристрастей, осудів, щоб опустити нас із вершин нерозуму до стіп Христа.
Господь, перш ніж оздоровити розслабленість тілесну, звільняє недужого од його розслабленого стану духовного. Так само і ми повинні у цей великий і святий піст отримати від Христа відпущення наших гріхів. Бог уже простив нам, але ми не отримаємо цього прощення, доки не наблизимось у своїй немочі до Господа, присутнього в таїнствах Церкви. Опісля слідує оздоровлення тілесне. Христос явно дає зрозуміти книжникам, які судили Його у своїх серцях, що відпущення гріхів є у Його владі, оскільки, якщо б не діяв Він Божою силою, не зміг би підняти на ноги віддавна розслабленого.
Христос, як Бог, відпускає гріхи і, як Бог, возводить із постелі немочі. Так само і кожного з нас Господь хоче підвести з ложа беззаконня, гріха, немочі духовної і тілесної. Проте ми не довіряємо Йому, вважаємо Його недоступним, бо нема як приступити до Нього. Ми не трудимося, щоб знайти шлях, не розбираємо стелі, адже сприймаємо це понаднормовим зусиллям. Великий піст покликаний розбудити у нас прагнення Бога, пильний і наполегливий пошук зустрічі з Ним крізь натовпи, стіни, стелі, крізь розслабленість, духовну і тілесну, крізь насмішки і осуд, крізь усе, що не є Богом.
Друга неділя посту нагадує нам також про постать святителя Григорія Палами, візантійського святого, що жив на зламі ХІІІ-ХІV ст. Згадуємо про нього у другу неділю посту як про святця, що своїм вченням намагався заохотити вірних до невпинної і глибокої молитви, щоб вона постійно наповнювала єство людини і щоб зрештою поєднала з Богом вже тут, на землі.
Марія Ярема. Причаститися Слова
