Блуд і заздрість

Лк. 15, 11-32

Євангельське читання неділі блудного сина незмінно продовжує тематику покаяння. Окрім образу покаяння, Євангеліє яскраво змальовує природу Божого милосердя. Бог є Той, хто здалека виглядає грішника, готовий повсякчасно прийняти його за сина у своєму Царстві.

Кожний з нас у житті далеко чи близько, але відходить від Бога, марнуючи блага, якими Він нас щедро наділив по спадкоємству. Тоді ми стаємо подібні до блудного сина. В інші часи ми перебуваємо при Бозі, уважно зберігаючи Його заповіді. Тоді ми подібні до старшого сина. Подібні ми до нього і тоді, коли заздрісно дивимося на благодать, що дається нещодавнім грішникам. Коли ми в ролі молодшого сина (блудного), то прагнемо милосердя Бога. Коли ж раптом потрапляємо на місце старшого сина, то прагнемо, щоб Бог не був милосердним до блудних (адже це нам видається нечесним і несправедливим). Коли ми в ролі молодшого сина, то хочемо отримати прощення. Коли ж у поставі старшого, то відмовляємося простити. Щось те все нагадує велике лицемірство. Бо якщо хочу прощення, то як можу відмовлятися комусь простити? Якщо сам є блудним, то як можу ревнувати благодаті Господа для блудних?

І так два брати живуть у наших серцях паралельно, наче в одному домі. А Батько, що споглядає на серце, терпеливо чекає, коли навернеться блудний і перестане заздрити старший. Батько чекає, щоб обійняти блудного сина і вмовити старшого. Батько кличе блудного сина на свою трапезу і запрошує старшого увійти та радіти. Нікого не любить менше, нікому не відмовляє благодаті, нікого не відкидає. Бо така є доброта Батька у відношенні до синів, жоден з яких не вміє любити.

«Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною

1 Кр. 6, 12-20

У неділю про блудного сина чуємо читання уривку Першого послання до коринтян, в якому, зокрема, йдеться про співвідношення між людською свободою та вседозволеністю. Каже апостол Павло: «“Все мені можна”, та не все корисне». Іншими словами, можу робити все, що лиш захочу, але оця моя вседозволеність не вийде мені на добро. Вседозволеність не є свободою, а свобода не є вседозволеністю. Про це явно пише далі апостол, кажучи: «“Все мені можна”, та я не дам нічому заволодіти надо мною». Не дати нічому заволодіти над собою – оце правдива свобода. Адже правдиво свобідним є той, хто чинить життєві вибори сам, а не під владою пристрасті до їжі чи до розпусти, чи під всевладдям якої-небудь іншої життєвої похоті. Св. Павло вдало аргументує гріховність ненаситності в їжі та нечистоти тіла. Щодо першого каже, що їжа існує хіба для підтримання земного життя людини, адже тіло людини укладене в той спосіб, що потребує їжі. Однак ні їжа, ні земне буття людини не є вічним і в певний час завершить своє існування, тобто буде «знищене» Богом. Який тоді, отже, смисл віддаватися пристрасті до такого скороминущого, яке не здатне запевнити будучого? Який смисл продавати свою свободу за їжу? Щодо другого, то каже, що людське тіло існує для Господа, а не для того, щоб бути засобом досягнення задоволення. Як тіло людське для Господа, так і Господь для тіла, каже сміливо апостол. Адже Господь не полишить жодного людського тіла у тлінності, а воскресить його останнього дня. Мало того, що Господь вшанував людське тіло вічним буттям, Він учинив його частиною містичного Тіла Христового, тобто Церкви, тобто невісти Христа, а отже, самого Христа. Як двоє, що єднаються статево, стають одним тілом, так і той, хто єднається з Христом через хрещення, стає з Ним одним духом. Тоді виходить так, каже далі апостол, що християнин, який поєднаний з Христом, поєднавшись із блудницею, робить члени Христові, тобто своє тіло, членами блудниці, тобто її тіла. А це страшно так сквернити члени Христові, це страшно так бруднити храм Святого Духа, який живе у тілі християнина. В кінці апостол ще більше підсилює свою аргументацію, чому християнин не може віддаватися ненаситності та розпусті, кажучи, що ніхто з охрещених, з тих, що отримали дар Святого Духа, не належить до себе самого, а до Господа. Його приналежність до Господа осягнена дорогою ціною – смертю єдинородного Сина Божого.

Читання Апостола неділі про блудного сина співзвучне з євангельським читанням. Блудний син – прообраз християнина, який відлучився від Бога, щоб віддати своє тіло непогамованим пристрастям. Знаємо з притчі, що жадоба похоті привела блудного сина до цілковитого зубожіння, яке, однак, він подолав, повернувшись через покаяння до своєї синівської гідності.

Християнин злучений з Христом в одне, сповнений Святим Духом, покликаний до правдивої свободи, обдарований многотою незаслуженої благодаті. Як, отже, може він нехтувати тим та жити так, начебто був лише тлінним тілом?