«Вірую… і сповідую, що Ти прийшов у світ грішників,.. з яких перший я»

Лк. 19, 1-10

Неділя про Закхея є першою неділею, що передвістує Великий піст. Євангельське читання цієї неділі спрямовує до однієї з центральних тем посту: покаяння.

Закхей є тим, хто несподівано та щиро кається, зустрінувши Господа у своєму житті, затьмареному наживою та багатством. Його покаяння є таким нефальшивим, що Господь стверджує прихід спасення на дім Закхея. Мабуть, не один з присутніх з єрихонського люду хотів би, щоби Христос завітав до його домівки. І, мабуть, не один, якщо не всі, вважали себе більш гідними цієї честі, ніж Закхей. Натомість Закхей не міг думати про таку честь, він бажав залишитися непоміченим на сикоморі. І Христос завітав у дім того, хто не вважав себе гідним Його прийняти, оминувши всіх, що претендували на «гідність» таких відвідин. Гріховність Закхея була знана людям: за неї вони осудили не лише його, але й самого Христа, який захотів зайти у гостину до чоловіка-грішника. Натомість глибина покаяння, мабуть, зостала для багатьох незнаною.

Ніхто з нас не може осуджувати ближнього, вважаючи його за більшого грішника від себе. Християнин повинен вважати себе першим з грішників, яких Христос прийшов спасти (це сповідуємо в молитві перед Причастям). Вважати себе «першим з грішників» означає вважати себе найбільш гріховним. А отже, як можна судити іншого, якщо він менш гріховний? Судячи іншого, можна дійти до того, що судимо самого Господа, який посилає спасення на дім грішників, що каються.

Чи не краще осудити свій гріх, аніж судити Господа та Його слуг?

Бути зразком

1 Тм. 4, 9-15

В уривку Першого послання до Тимотея, який читають у тридцять другу неділю по Зісланні Святого Духа (неділю про Закхея), чуємо настанови апостола Павла Тимотеєві, улюбленому учневі та єпископові Ефесу. Апостол найперше стверджує необхідність навчати вірних, що в усьому слід покласти надію на Бога. Покласти надію на Бога зовсім не означає віддатися неробству, а навпаки, як каже св. Павло: «На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога». Це означає поставити Бога в центрі свого життя, довіряти Богові у всьому, а така постава вимагає труду та боротьби. Бог живий, тому така надія не засоромить (див. Рм. 5, 5). Далі св. апостол стверджує, що Бог є Спасителем усіх людей, але особливо вірних. Це значить, що Христос приніс спасення всім людям в усіх народах і родах. Тому Він Спаситель усіх. Але спасуться ті, які увірують (див. Мр. 16, 16), тому св. Павло каже, що Господь є Спасителем особливо вірних. Далі апостол народів стверджує, що ніхто не має права не слухати Тимотея під приводом того, що він юний і має обмаль життєвого досвіду. Бо ж каже Писання: «Розумність людям – за сивий волос править, і вік старечий – це життя неосквернене» (Муд. 4, 9), тобто досвідченим «старцем», якого слід питати поради, є не той, хто сивий, а той, хто розумний і неосквернений. Це св. Павло наголошує, коли каже Тимотеєві, що він повинен бути зразком для інших у поведінці та словах, у різних чеснотах. Його поступ у вірі має бути очевидним для всіх. Далі апостол поручає учневі читання та навчання священних текстів, що є душекорисним, та особливо просить його ніяким чином не занедбувати дару священства, отриманого через накладання рук пресвітерів.

Настанови апостола Павла Тимотеєві, які чуємо у неділю про Закхея, стосуються не лише представників духовенства, але й усіх вірних. Усім нам належиться жити так, щоб бути зразком у вірі, словах, поведінці, поставі, чеснотах. Ми часто любимо стверджувати, що парафіяльне духовенство чи церковні провідники подекуди не живуть так, як належить, але ми рідко любимо думати про те, що так не живемо і ми самі. Тоді у своє оправдання знаходимо типову думку, яка зводиться до того, що нам, на відміну від духовенства, начебто можна жити «трохи грішно». Нічого спільного з правдою таке твердження не має. Кожному з нас дано благодать, щоб жити у правді відповідно до отриманого в житті дару. Якщо ми самі є неправедними, як можемо судити інших неправедних? Неділя про Закхея виразно показує, що не можемо гордувати грішником, бо і в його дім приходить спасення. Кожен з нас повинен стреміти бути зразком у вірі, словах, поведінці, поставі, чеснотах, а не стверджувати, що інші такими не є. Наш поступ повинен бути всім очевидний, а ми натомість нерідко робимо для всіх очевидним «не-поступ» інших, а таким чином робимо очевидним і власний «не-поступ».