Бачити і розуміти

Лк. 8, 5-15

Двадцять перша неділя по Зісланні Святого Духа у євангельському читанні подає до роздумів притчу про сіяча. Христос каже учням, що тайни Божого Царства дані їм для знання, іншим же представлені у притчах. І далі пояснює, що це для того, аби ці інші, «дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли». Не має на меті Господь того, щоби Його слухачі не бачили і не розуміли, але стверджує, що вони не бачать і не розуміють. Притча, яка використовує образи щоденного життя народу, якнайдоступніше може пояснити тайни Царства. Але якщо народ не бажає бачити і розуміти, хоча дивиться і слухає, то результатом стає сліпота і нерозуміння.

Господь вияснює притчу про сіяча, позбавляючи фактично можливості не бачити і не розуміти. Христос наголошує, що від людини залежить те, чи принесе вона плід, бо Бог щедро дає кожному таку можливість. Ніхто не може сказати, що Господь вчинив обставини життя такими несприятливими, що годі було принести плоди віри. Адже Христос навчає, що все залежить від ґрунту серця: добрий він, а чи сухий, чи край дороги, чи заглушений терням. Зерно бо сіє всім однакове, а плід кожен приносить різний.

Важливо усвідомити, що плід завжди приносимо у терпінні. Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не може вона пожертвувати чимось своїм заради іншого: чи то заради Бога, чи то заради ближнього. Адже усяка жертва вимагає терпіння, бодай малого. А що спільного має з християнством бажання жити лише для власної вигоди і примарного щастя? Неможливо, отже, приносити плоди віри у Триєдиного Бога, бажаючи жити для себе. Бо тоді стаємося тими, що, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не розуміють, марнуючи зерно Божого Слова.

Віра в Христа і оправдання

Гл. 2, 16-20

У першому читанні Божественної літургії двадцять першої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо ствердження апостола Павла про те, що людина оправдується, тобто спасається, вірою, а не дотримуванням заповідей. Що це значить? Невже не потрібно дотримуватися заповідей Божих? Невже, щоб спастися, вистачає лише віри? Так. Але віри в правдивому значенні того слова. Правдива віра завжди містить у собі волю та прагнення дотримуватися всіх заповідей бездоганно і то не для того, щоб оправдатися перед Богом дотримуванням Його закону, а тому що віра сама із себе спонукає дотримуватися заповітів Господніх. Якщо віра правдива, то й життя віруючого буде у правді. Якщо віра – основа, то дотримування заповідей – будівля на цій основі.

«Ніхто не оправдається ділами закону», – каже апостол. Тобто ніхто не зможе виправдати себе перед Богом тим, що дотримував усі заповіді бездоганно. Бо кожен більшою чи меншою мірою, свідомо чи несвідомо, постійно чи періодично порушує ту чи ту заповідь. Іншими словами, якщо Бог бажав би нас судити за дотримування заповідей, ніхто із нас не вийшов би незасудженим. Це не значить, звісно, що непотрібно усім своїм єством намагатися досконало виконувати заповіді. Потрібно, бо у виконанні заповідей міститься любов до Бога. Але оправдання, тобто спасення, ми осягаємо не через дотримування заповідей, бо в такому разі ніхто з нас би не осягнув його, а через віру, яка сама в собі уже криє необхідність дотримуватися заповідей. Віра є більшою, ніж виконання закону. Бо є такі, які виконують закон, але не мають правдивої віри в Бога (згадаймо старозавітних та новозавітних фарисеїв), але нема таких, які правдиво вірять і не виконують закон. Неможливо мати віру в Христа і недбало ставитися до Його заповідей.

Віруючи у Христа, ми все ж є грішниками, каже апостол. Але не віра в Христа є причиною нашого гріха, адже тоді виходить, що «Христос – служитель гріха». А так не є. Це ми самі є переступниками нашої віри, коли переступаємо заповіді.

«Я розп’ятий з Христом. Живу вже не я, але Христос у мені», – каже св. апостол. Його віра дозволяє йому це сказати. Так міцно вона єднає його з Христом.

Якщо Христос житиме у нас, не зможемо легковажити заповідями. Якщо з’єднаємося з Ним у Його розп’ятті, знайдемо спасення у воскресенні з Ним. Якщо матимемо віру в Сина Божого, то зможемо жити нею у радості і оправдатись у вічності.