Милостиня і спасення або отримувати, даючи

2 Кр. 9, 6-11

У вісімнадцяту неділю по Зісланні Святого Духа на святій Літургії читаємо уривок Другого послання апостола Павла до коринтян, в якому провідною темою є чеснота милосердя. Апостол закликає коринтську Церкву подавати нужденним матеріальну допомогу. Бог завжди винагороджує милостиню, і не лише у вимірі духовному, каже св. Павло, але навіть і в матеріальному. Нагорода залежить від того, якою була милостиня: скупою чи щедрою, з примусу і жалю чи з радості дарування. Бог спроможний дати милостивому все необхідне і знає все, що йому потрібне. Бо Бог є Той, хто дає насіння і врожай, хто дає поживу і життя.

Бог може і без нас дати все необхідне потребуючим. Бо як може нас винагородити за милостиню, так може і без нашої милостині подати вбогому щедроти за його терпеливість. Але чому Бог довіряє вбогих нашому милосердю? Чому бажає опосередковано, а саме через кожного з нас, подавати хліб нужденним? Задля нас самих. Задля нашого спасення. Бо, чинячи добро ближньому, самі сповнюємося добром від Бога.

Бог дає у наші руки насіння і каже засіяти його так, щоб не лише ми самі і наші рідні, але й ті, які потребують, могли насититися хлібом. Можемо скупо сіяти, але скупо будемо жати. Можемо щедро сіяти і щедро жати. Той, хто скупо сіє, сіє лише для себе, зберігаючи насіння на другий рік. Той, хто щедро сіє, нічого не зоставляє про запас. Перший вірить власним розрахункам та передбаченням, тому заощадливо сіє і жне. Другий вірить Богові, що Він потурбується і про наступний рік, тому щедро сіє і жне.

Ті, хто щедрі, не всі однаково щедрі: одному серце дозволяє дати потребуючому шматок хліба, а іншому – цілу хлібину. Одному серце каже вчинити милостиню з примусу, а іншому – з радості. Одному серце велить милосердитися з жалю до нужденного, а іншому – з жалю до своєї нужденності. А Бог бачить кожне серце і бажає кожному спасення. І дає кожному нагоду до милостині, і вчить кожного довіряти Йому. І щедро винагороджує людську милість до своїх ближніх. Не завжди відразу, не завжди видимо, не завжди знаними нам шляхами. Але завжди винагороджує. І завжди набагато щедріше, ніж заслужено. Бог не наказує нам не бути второпними, але бути щедрими. Не наказує нам марнувати своє добро, але ділитися ним. Не наказує бути непередбачливими, але вірити Йому і довіряти. Не примушує нас, але спонукає радо відкривати своє серце.

Ще одне зусилля на слово Господа

Лк. 5, 1-11

Євангельське читання вісімнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа пригадує нам початок місійної діяльності нашого Господа. Христос, розпочинаючи спасенну проповідь, кличе до послідовництва своїх перших учнів. А саме галилейських рибалок, втомлених цілонічною безуспішною працею. Справді гарний цей спосіб покликання учнів. Господь просить Симона відчалити на глибінь і закинути сіті. З людського погляду, в цьому проханні не було іншого сенсу як даремна трата сили. Симон добре знав це. Він пробує пояснити Учителеві, що це буде лише чергова безуспішна спроба, кажучи, що цілу ніч вони трудилися намарно. Аж ось тут їх, втомлених і розчарованих, просять зробити ще одне зусилля. І Симон робить. На слово Учителя. Добре відомий нам результат Симонового послуху. Цілу ніч вони трудилися, аби спіймати бодай трохи риби, а тут, вловивши таку силу риб, кидають її і не клопочуться нею.

Нерідко і в житті кожного з нас Господь просить нас зробити ще одне зусилля. Але чи робимо ми щось, наперед знаючи про його безуспішність? Чи згідні ми зробити ще одне зусилля, якщо ціле своє життя ми трудилися і робили тисячі марних зусиль? Насправді ні. Практичний розум говорить так не діяти. І маємо рацію в певних речах. Але погляньмо на ситуації, коли Бог каже нам зробити щось неможливе, або щось непосильне, або щось по-людськи безглузде. Каже, до прикладу, нагодувати голодного останнім куском хліба. Або каже діяти справедливо у тотальній системі несправедливості (не давати хабар у ситуації, в якій без хабарництва результат буде «точно» небажаний). Або каже дати чималі гроші незнайомій людині, що має серйозну потребу. Або навіть ризикувати життям заради когось малознайомого, а то й ворога. Це речі, які видаються нам неможливими, непосильними і безглуздими. Тому ми їх не робимо. Для свого оправдання у нас є «неможливість, непосильність і безглуздість» тих речей.

А Господь каже у совісті кожного з нас зробити ще одне зусилля, нехай після тисячі марних зусиль, після тисяч випадків розчарування. Каже зробити ще одне зусилля, навіть якщо воно виглядає найбезглуздішим з усього, що ми робили перед тим. Як і Симонові колись, так і нам не обіцяє за це винагороди. Не вмовляє і не погрожує. Просто просить. Для того, щоб зробити нас правдиво щасливими. «Не бійся!» – каже нам, як і до Симона. «Не бійся повірити мені, не бійся робити неможливе і нести непосильне. Не бійся бути незрозумілим і дивним для світу. Не бійся на моє слово робити по-людському безглузде, а насправді величне».