24. Вознесіння 50-53;
50. І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. 51. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. 52. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, 53. і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
КОМЕНТАР
А ЯК ВІН БЛАГОСЛОВЛЯВ ЇХ,
ВІДДАЛИВСЯ ВІД НИХ
24,50– 53
Ісус, який вознісся до Отця, не є відсутнім: він поряд з усіма своїми братами. Струмінь світла притягує вже тепер землю до неба, перетворюючи всяку віддаленість на близькість, всяке прокляття на благословення.
Розповідь про віддалення Ісуса, який почав возноситись на небо, від його учнів, які залишаються в Єрусалимі, відзначає сповнення його страстей і воскресіння, кінець виходу (про який він вів розмову з Мойсеєм та Іллею під час переображення, Лк 9,30– 31) і є завершенням першого твору Луки.
У Ді 1,3.9– 11 Лука ставить подію вознесіння за сорок днів після воскресіння.
в. 50 І він вивів їх аж до Витанії. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 19,29.
У Йо 11,1.18 Витанія — це село, де жили Лазар, Марта і Марія.
– і, знявши руки свої, благословив їх. Прощальний жест, який нагадує урочисте благословення первосвященика, яке той звершує над Божим народом (пор. Лев 9,22– 23; Сир 50,20– 21).
в. 51 А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо (пор. Еф 4,8– 10; 1 Тм 3,16). Цей вірш пропущений в деяких рукописах, ймовірно тому, що він погано узгоджується з версією, поданою у Діяннях. Грецьке дієслово у пасивному стані має на увазі дію Бога, який забирає з собою Ісуса.
У Ді 1,9– 11 Лука значно розширює опис події та поміщає її на Оливній горі (Ді 1,12): «І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з- перед очей їхніх. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі (пор. Лк 24,4– 6а) і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо».
У Мр 16,19 опис є стислим і лаконічним: «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога».
в. 52 Вони ж, поклонившися йому (впавши ниць перед ним). Тут єдиний раз Лука вживає цей вираз (якого немає в деяких рукописах). Вияв царської і релігійної пошани, який відводиться лише для Бога (пор. Лк 4,7– 8; пор. також Бут 18,2; 19,1; 22,5; 24,52; Вих 4,31; 24,1; Втор 26,10; Пс 5,8; 29,2; 72,11; 96,9).
– повернулися з радістю великою. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 2,10.
– в Єрусалим (Ді 1,12).
в. 53 і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога (пор. Ді 2,46). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 2,20. Деякі рукописи вживають дієслово «хвалити», інші — «благословити», ще інші — обидва, а деякі закінчуються словом «Амінь», немовби бажаючи підкреслити літургійний характер цього тексту.
Розповідь Євангелія від Луки завершується у храмі, де й почалася (Лк 1,9), у радості похвали і подяки Богові.
ПСАЛОМ 149-150
149. (148) Тріюмфальний гимн
1. Алилуя. Співайте Господеві нову пісню, а хвалу йому на зборі праведників. 2. Нехай Ізраїль своїм Творцем радіє, нехай своїм царем сини Сіону веселяться! 3. Хай хвалять його ім’я танком, при бубні й при гарфі хай йому співають. 4. Господь бо благоволить народові своєму оздоблює перемогою покірних. 5. Хай торжествують праведні славі, на своїх ложах хай ликують. 6. Хай хвала Божа буде на устах у них і двосічний меч у руці в них, 7. щоб між народами вчинити від плату між племенами – покарання; 8. щоб їх царів забити у кайдани, а їхніх вельмож – у залізні пута, 9. щоб суд написаний над ними учинити. Це слава всіх його преподобних! Алилуя.
150. (149) Прикінцеве славослов’я
1. Алилуя. Хваліте Господа в його святині. Хваліте його в його могутній тверді. 2. Хваліте його за його подвиги великі. Хваліте його в його величі безмежній. 3. Хваліте його звуком рогу, хваліте його на гарфі й на гуслах. 4. Хваліте його на бубні й танком. Хваліте його на струнах і сопілці, 5. хваліте його на дзвінких цимбалах, хваліте його на гучних цимбалах. 6. Хай хвалить Господа все, що живе!
