24. по дорозі до Емаусу 13-35;

13. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, 14. і розмовляли між собою про те, що сталось. 15. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Ісус, наблизившись, ішов разом з ними, 16. але очі їм заступило, щоб його не пізнали. 17. Він їх спитався: «Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?» Ті зупинились, повні смутку. 18. Озвавсь тоді один з них, на ім’я Клеопа, і йому каже: «Ти ж бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?» 19. І він спитав їх: «Що таке?» Вони ж йому сказали: «Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім — ділом та словом перед Богом і всім народом, — 20. та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли. 21. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! 22. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, 23. та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. 24. Деякі ж із наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили». 25.           А він промовив до них: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли!  26. Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» 27. І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього. 28. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. 29. Вони ж наполягали, кажучи: «Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився». І він увійшов, щоб зостатись. 30. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив і, розламавши його, дав їм. 31. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них. 32. І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?» 33. І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними,  34. які їм сказали: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові».  35. І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.

КОМЕНТАР

ХРИСТОС СПРАВДІ ВОСКРЕС
І З’ЯВИВСЯ СИМОНОВІ

24,13– 35

Шлях двох — це шлях Церкви: вона зустрічає Господа у Слові, яке запалює серце, і в Хлібі, який відкриває очі. У Слові та в Євхаристії ми самі досвідчуємо перехід від втечі до наслідування Ісуса: перейшовши від смерті до життя, ми визнаємо, що наочні свідки розповіли нам правду.

Уривок, невелике оповідання- шедевр Луки, можна поділити на чотири сцени: перша (вв. 13– 24) наводить сповнену суму й розчарування розповідь про двох учнів; друга (вв. 25– 27) розказує, як Ісус, «вияснюючи» Писання, відкриває їхній розум на план Божого провидіння; у третій (вв. 28– 32) Ісус дає себе впізнати при ламанні хліба (в. 35б); у четвертій (вв. 33– 35) двоє рушили негайно й повернулися в Єрусалим, щоб розповісти те, що сталося одинадцятьом і тим, що були з ними (в. 33б).

З цього епізоду, який наводить лише Лука, можна знайти певний слід у Мр 16,12– 13, який, відштовхуючись від невірства апостолів на розповідь Марії Магдалини, повідомляє: «Після цього з’явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село. І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри».

в. 13 Аж ось того самого дня. У Луки ціла пасхальна подія, від воскресіння до вознесіння, розгортається немовби за один лише день.

–  двоє з них. Тобто з «всіх інших» з Лк 24,9б. «Двоє», бо правдивість події, яка буде наводитися, має опиратися на свідоцтво двох осіб (пор. Втор 17,6; 19,15).

–  село, на ім’я Емаус. Воно, ймовірно, відповідає місцевості El- Qubéibeh (12 км на північ від Єрусалиму). Але також Abou Gosh (13 км на захід) і Amwas- Nicópolis, поблизу Latroun (30 км на захід), претендують на таке розташування.

–  стадій сто шістдесят від Єрусалиму. Тобто близько 11 км; або «160 стадій», близько 30 км.

в. 15 А як вони розмовляли та сперечалися між собою. Дієслова в минулому часі недоконаного виду вказують на тривалу дискусію.

–  сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними. Він знову сам проявляє ініціативу (Лк 24,36; Йо 20,14; 21,4), а присутній він знову ж таки під виглядом незнайомця, якого вони несподівано зустріли, а тому його важко впізнати.

в. 16 але очі їм заступило, щоб його не пізнали. Лише після того, як Ісус впровадить їх, через Писання (вв. 25– 27), у таїнство своєї смерті та воскресіння, у них відкриються очі (в. 31) і вони його впізнають при ламанні хліба (в. 35б).

в. 17 Ті зупинились, повні смутку. Двоє учнів є прообразом розчарованих християнською вірою людей — тих, які повторюють: А ми сподівались (в. 21)!

в. 18 Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?

в. 19 Те, що сталося з Ісусом Назарянином (пор. «Засоби для розуміння», в Лк 1,26). Означення «Назарянин — з Назарету» є характерними для первісного проповідування (пор. Ді 2,22; 3,6; 4,10; 6,14; 22,8; 26,9).

–  мужем, що був пророком, могутнім — ділом та словом. Пор. Лк 7,16.35; 13,33; Ді 3,22– 23; 7,37.

–  перед Богом і всім народом. Пор. Ді 10,38.

в. 20 та як наші первосвященики й князі (зверніть увагу на наші!) видали його на засуд смертний і його розіп’яли (Лк 23,1нн).

Формулювання нагадує передвіщення (пророцтва) про страсті в Лк 9,22.44; 17,25; 18,31– 33 та їхній підсумок в Лк 24,7.

в. 21 А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля.

Учні розчаровані, повні смутку (в. 17): покірне і страждаюче месіанство Назарянина їх розчарувало. Пор. Лк 1,54– 55.68; 2,25.38; Ді 1,6; 13,23.

–  ось третій день сьогодні. Тут маються на увазі слова Ісуса (Лк 9,22): «Син Чоловічий має багато страждати; … його відкинуть і уб’ють, та він на третій день воскресне» (пор. Лк 18,33; 24,7.46). Його смерть вже виглядає доконаним і незворотнім фактом.

в. 22 Деякі з наших жінок (Лк 8,2– 3; 23,49.55– 56; 24,1– 11), щоправда, нас здивували: …

в. 23 … повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів (в Лк 24,4 це «два чоловіки»), які їм з’явились і сказали, що він живий (Лк 24,5– 9). Але свідоцтво жінок є «пустим верзінням» (Лк 24,11) і не має вартості!

в. 24 Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили (Лк 24,12; пор. Йо 20,3– 10). Вірші 19– 24 є підсумком недовершеної проповіді. У ній сказано про страсті й смерть, але не про воскресіння!

в. 25 О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Віра в Ісуса пов’язана з розумінням пророцтв, тобто з Писанням (пор. в. 27; Лк 24,44– 45).

Безумні (гр. anóetoi, невігласи, без поняття!) й повільні серцем. У біблійному сенсі серце є осередком розуміння і волі.

в. 26 Хіба не треба було (пор. «Засоби для розуміння», в Лк 4,43) Христові так страждати й увійти в свою славу? (пор. Лк 9,22; 17,25; 18,31– 33; 24,7; Ді 17,3; 1 Пт 1,10– 11). Запитання поставлене так, що вимагає ствердної відповіді. Дієслово треба було, в минулому часі, означає, що те, про що мова, вже здійснилося.

Замість дієслова «воскреснути» Лука говорить: увійти в свою славу. Це є осереддям катехизи про Воскреслого. У пасхальному світлі хрест стає інтерпретаційним ключем до цілого Писання, а Писання стає коментарем до хреста як Божої слави.

в. 27 І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм (від гр. дієслова diermenéuo, перекладати, тлумачити) те, що в усім Писанні стосувалося до нього (в. 32б). Мойсей (тобто Закон) і Пророки (пор. в. 25) становлять головну частину Писань (Лк 16,16.29.31; 24,44; Ді 3,18.24; 24,14; 26,22б; 28,23; 1 Пт 1,10– 11). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 9,30; пор. також катехизу, яку провів Филип скопцеві, в Ді 8,26– 39.

в. 28 Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Ісус спонукає учнів проявити ініціативу.

в. 29 Вони ж наполягали. Типовий вияв східної гостинності (пор. Бут 19,3; Ді 16,15б).

–  Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився. Ще й сьогодні багато монахів завершують свій день такими самими словами, перетвореними на взивання: «Mane nobiscum, Domine, quoniam advesperàscit».

в. 30 І от, як він був за столом («лежачи», пор. «Засоби для розуміння» в Лк 7,36) з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Ті самі чотири дієслова вживаються для опису помноження хлібів (Лк 9,16), які стають з певною варіацією дієсловами встановлення Євхаристії (Лк 22,19) та спомину про нього в первісній Церкві (Ді 2,42.46; 20,7.11; 27,35; 1 Кор 11,23– 26).

Окремі жести становлять частину єврейських звичаїв застілля. Ісус розламав і роздав хліб, як він зазвичай робив під час кожного споживання їжі. Однак не можна не підкреслити, що Лука описує цю щоденну подію у світлі євхаристійної відправи.

в. 31 Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. Учні впізнають Ісуса саме при ламанні хліба (в. 35).

–  А він зник від них. Від гр. áphantos egéneto, став невидимим. Ісус, якого досі вони могли бачити, але не впізнавали (в. 16), тепер дає себе впізнати, але більше не дає себе бачити!

в. 32 Чи не палало наше серце в нас у грудях. Гр. дієслово kaio («горіти, палати») виражає тут сильне емоційне збудження.

–  коли він промовляв до нас у дорозі

–  та вияснював нам (букв. «відкривав нам», як у вв. 31 і 45) Писання? (пор. в. 27).

в. 33 І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим. Їхній шлях (та їхнє життя) продовжується, але змінює свій напрямок. Це богослов’я шляху Луки.

Ціле пасхальне таїнство сповняється в Єрусалимі. І саме звідти апостоли вирушать сповіщати Євангеліє всім народам (пор. Лк 24,47– 49; Ді 1,18).

–  і там знайшли зібраних одинадцятьох (тимчасовий термін, спричинений відступництвом Юди, пор. Лк 24,9; Ді 1,26) і тих, що були з ними. Це ті учні, окрім апостолів, які становлять ядро первісної спільноти (Ді 1,15).

в. 34 які їм сказали: “Христос справді воскрес“ (пор. «Засоби для розуміння», в Лк 24,6). Цю давню формулу можна вважати «першим пасхальним вигуком», яка може бути ще ранішою за ту, що міститься в 1 Кор 15,3– 5.

–  і з’явився Симонові” (букв. «його побачив Симон»). Він згадується першим у списку тих, кому з’явився Воскреслий (1 Кор 15,5). Пор. «Засоби для розуміння», в Лк 6,14 і 9,20.

Тепер Петро може починати виконувати своє завдання: «утверджувати» своїх братів (Лк 22,32).

в. 35 І вони розповіли (від гр. дієслова exegéomai, пояснювати, викладати, пор. Ді 15,12.14) те, що сталося в дорозі (вв. 15– 29) і як вони його пізнали при ламанні хліба (вв. 30– 31).

ПСАЛОМ 145-146

145. (144) Велич та доброта Божі

1. Хвала Давида. Я вознесу тебе, мій Боже, Царю, і благословитиму ім’я твоє по віки вічні. 2. Щодня буду тебе благословляти, і хвалити ім’я твоє по віки вічні. 3. Великий Господь і хвали вельми гідний, і велич його незбагненна. 4. Рід родові діла твої буде славити і возвіщати про твою могутність. 5. Про пишну славу величі твоєї і про чудеса твої розповідатимуть. 6. Про силу діл твоїх страшних говоритимуть, і я буду розповідати твою велич. 7. Будуть звіщати славу великої добрости твоєї і будуть оспівувати твою справедливість. 8. Господь ласкавий і милосердний, повільний до гніву й милістю великий. 9. Добрий Господь до всіх, і його милосердя перед усіма його ділами. 10. Хай, Господи, усі діла твої тебе славлять і святі твої нехай тебе благословлять. 11. Про славу царства твого хай оповідають і говорять про твою могутність, 12. щоб дати синам людським твою силу і пишну славу царства твого. 13. Царство твоє – всіх віків царство, і влада твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх своїх глаголах, святий у всіх своїх творіннях. 14. Господь підтримує всіх тих, що падають, і всіх зігнутих підводить. 15. Очі всіх на тебе уповають, ти їм своєчасно даєш поживу. 16. Ти розтуляєш твою руку і насичуєш усе живе якнайкраще. 17. Справедливий Господь у всіх своїх дорогах і милостивий у всіх своїх ділах. 18. Близько Господь до всіх, які до нього взивають, до всіх тих, що до нього взивають по правді – 19. Він учинить волю тих, які його бояться; заклик їхній почує і спасе їх. 20. Господь береже всіх, які його люблять, а нечестивих усіх погубить. 21. Хай возвістять мої уста хвалу Господеві і хай благословить усякий смертний його святе ім’я по віки вічні.

146. (145) хвала Богові Творцеві

1. Алилуя. Хвали, душе моя, Господа! 2. Буду хвалити Господа поки життя мого, псалми співатиму Богові моєму докіль буду жити. 3. Не покладайся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може. 4. Виходить його дух, і він повертається у землю і того ж дня гинуть його задуми. 5. Щасливий той, кому Бог Якова подає допомогу, в кого надія на Господа, Бога свого, 6. що створив небо й землю, море – й усе, що є в них; що вірність береже повіки, 7. що пригнобленому чинить правосуддя, що дає хліб голодним. Господь визволяє в’язнів, 8. Господь відкриває сліпим очі, Господь випростовує похилих, Господь праведників любить. 9. Господь захожих захищає, підтримує сироту й удову, – дорогу ж нечестивих відвертає. 10. Господь буде царем повіки, твій Бог, Сіоне, по всі роди. Алилуя.