24. жінки та Петро при гробі 1-12;

1. А першого дня в тижні, рано- вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували, 2. й застали камінь, відкочений від гробниці. 3. Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. 4. І от, коли вони не знали, що їм про те думати, два чоловіки з’явились їм у блискучих шатах. 5. Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя, ті до них сказали: «Чому шукаєте живого між мертвими? 6. Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи: 7. Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розіп’ятий і третього дня воскреснути». 8. І вони пригадали собі його слова; 9. а повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим. 10. То були: Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам, 11. але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм. 12. Однак Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося.

 

КОМЕНТАР

ЙОГО НЕМА ТУТ: ВІН ВОСКРЕС

24,1– 12

Ісуса не треба шукати серед мертвих: він — Живий і своєю любов’ю переміг смерть. Ми зустрічаємо його в Галилеї, у нашому щоденному житті, слухаючи Слово, яке сповіщає нам радісну новину.

Останній розділ Євангелія від Луки не лише є очевидним і традиційним завершенням історичного життя Ісуса, але й кінцевою метою його шляху, сповненням усіх обітниць і очікувань спасіння. З ним буде пов’язаний у досконалій тяглості й гармонії другий том Луки: книга Діянь.

У вв. 1– 11 Лука ще раз підкреслює, яку важливу роль відіграли жінки, до яких звернена перша звістка про воскресіння, і робить їх першими вісницями пасхального послання.

в. 1 А першого дня в тижні, рано- вранці, вони прийшли до гробниці (Мр 16,2; Мт 28,1). Йо 20,1 уточнює: «як ще не розвиднілось»! На світанку закінчується обов’язок суботнього відпочинку. Для християн цей день буде неділею, «сьогодні» воскреслого Господа.

– несучи пахощі, що їх вони приготували (пор. Лк 23,56а). Жінки, які несуть пахощі («мироносиці», за східною традицією) приходять довершити поховання намащенням. У Йо 19,39– 40 з’являється ще й Никодим (пор. Йо 3,1– 15; 7,50– 52), який приносить «мішанину зі смирни та алое, мірок зо сто».

У Мр 16,1– 3: «Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів» і «прийшли вони до гробу, як сходило сонце». І говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу (пор. Мр 15,46б)?».

в. 2 й застали камінь, відкочений від гробниці (Мр 16,4; Йо 20,1б).

У Мт 28,2 сцена є апокаліптичною: «І ось великий зчинився землетрус, — ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому».

в. 3 Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса (Лк 24,22– 24). Вони ввійшли для того, щоб переконатися особисто (пор. Петро
у в. 12).

Тут єдиний раз Лука вживає у своєму Євангелії вислів Господь Ісус. Це пасхальний титул, який підкреслює новий стан Воскреслого. Натомість він часто буде вживатися в Діяннях (Ді 1,21; 4,33; 8,16; 11,20; 15,11).

в. 4 І от, коли вони не знали, що їм про те думати (вони були невпевнені, розгублені, занепокоєні). Знайти порожній гріб недостатньо для того, щоб прийти до віри.

– два чоловіки з’явились їм у блискучих шатах. Сяюча (біла) одежа вказує на небесну істоту (пор. Лк 9,29б; Ді 1,10; 10,30; 12,7). У Лк 24,23 жінки визнають їх за ангелів. Їх «двоє», щоб їхнє свідоцтво було дійсним (пор. Втор 19,15; 17,6). У паралельних уривках Мт 28,2– 3 говорить, що «ангел Господній зійшов із неба… Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла»; Йо 20,12: «двох ангелів у білім».

в. 5 Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя. У біблійних розповідях такі з’явлення породжують страх. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,12.

– Чому шукаєте живого між мертвими? (Лк 24,23; Ді 1,3). Схоже на докір, який має на меті пригадати їм те, що Ісус їм говорив. Тепер Ісус є «Живим», титул, який пригадує титул Бога в СЗ (ІН 3,10; Суд 8,19; 1 Сам 14,39…). Натомість у Мт 28,5– 6 (Мр 16,6): «Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса (у Мр: “Ісуса Назарянина”) розіп’ятого». Пор. Рм 6,9– 10; 14,9; 2 Кор 13,4.

в. 6 Його нема тут: він воскрес (Мр 16,6; Мт 28,6 додає: «як ото сам прорік»).

«Христос воскрес! Воістину воскрес!». Це пасхальне привітання. Гр. дієслово egéiro (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24), вжите в пасиві, означає: «його Бог воскресив (розбудив)» (пор. Ді 2,24)! Це перше вираження віри Церкви, суть апостольського звіщання (Ді 3,15; 4,10; 5,30; 10,40; 13,30.37; пор. Рм 4,25; 6,4; 1 Сол 4,14).

– Пригадайте собі (в. 8), як промовляв до вас… у Галилеї. Спомин Ісусових слів є початком кожної зустрічі з ним. Для Луки Галилея є місцем і часом обітниці.

в. 7 Син Чоловічий (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24) має бути (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,43) виданий грішникам у руки, має бути розіп’ятий і третього дня воскреснути.
Ретроспективна згадка про передбачення страстей (Лк 9,22.44; 17,25; 18,31– 33). Пор. також Лк 24,26– 27.44– 46.

У цю мить у Мр 16,7 юнак (у Мт 28,7 ангел) велить жінкам: «Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам»» (пор. Мр 14,28; Мт 28,10.16).

Для Луки ж не йдеться про те, щоб іти в Галилею. Ціле пасхальне таїнство сповняється в Єрусалимі, звідки апостоли вирушать сповіщати Євангеліє всім народам (пор. Лк 24,47; Ді 1,8).

в. 8 І вони пригадали собі його слова. Як і повторення самого пророцтва (вв. 6– 7), так і ця деталь належить до спадку Луки.

в. 9 а, повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом (тимчасовий термін, спричинений відступництвом Юди, пор. Лк 24,33; Ді 1,26) та всім іншим (це ті учні, окрім апостолів, які становлять ядро первісної спільноти, пор. Ді 1,15).

У Мт 28,8– 10 жінки біжать «зо страхом і великою радістю». А потім зустрічають самого Ісуса, який їм велить: «Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать».

Натомість у Мр 16,8 жінки «втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися».

в. 10 То були: Марія Магдалина (Йо 20,1– 2.11– 18), Йоанна (жінка Хузи, Іродового урядовця, Лк 8,3) й Марія, мати Якова (яка згадана тут вперше). Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам (Лк 24,22– 24). Вони є першими свідками! Але…

в. 11 слова ці їм (апостолам) видавалися пустим верзінням (Лк 24,23.37), і вони не повірили їм. Пор. також Лк 24,41.

в. 12 Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки (Йо 20,5– 7). І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося (Йо 20,10). Цього вірша немає в деяких рукописах.

Петро дивується, розгублений і невпевнений, як і жінки (в. 4), як учні з Емауса (Лк 24,13нн).

Перед ним постає подія найвищою мірою, але Петро не збагнув її і повертається своєю дорогою. Звістка про Живого ще його не осягнула (JR, c. 470).

Паралельні місця: Мр 16,1– 10; Мт 28,1– 8; Йо 20,1– 18

ПСАЛОМ 143-144

143. (142) Покаянна молитва у скруті

1. Псалом Давида. О Господи, почуй мою молитву, у твоїй вірності нахили вухо твоє до мольби моєї; вислухай мене у твоїй правді! 2. І не входь у суд із твоїм слугою, бо ніхто з живих не виправдається перед тобою. 3. Бо мою душу гонить ворог, життя моє у землю топче, він оселює мене в пітьмі, як давно померлих. 4. Дух мій тривожиться у мені й серце моє жахається у мені всередині. 5. Я згадую дні давні, роздумую над усіма вчинками твоїми і над ділами рук твоїх міркую. 6. До тебе простягаю мої руки; моя душа, мов спрагла земля, тебе жадає. 7. Вислухай мене скоро, Господи, бо знемагає дух мій. Не крий обличчя твого від мене, щоб я не став, як ті, що сходять в яму. 8. Дай мені вранці відчути твою милість, бо я на тебе покладаюсь. Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити, до тебе бо підношу мою душу. 9. Спаси мене, о Господи, від ворогів моїх, -до тебе прибігаю! 10. Навчи мене творити твою волю, бо ти Бог мій. Хай дух твій добрий мене веде по землі рівній. 11. Живи мене, о Господи, імени твого ради, у справедливості твоїй виведи з скорботи мою душу. 12. І в гніві твоїм знищ моїх, супротивників! І вигуби всіх гнобителів душі моєї! Бо я – слуга твій.

144. (143) Цар молиться за перемогу та добробут народу

1. Давида. Благословен Господь, моя скеля, що навчає руки мої до бою, до війни мої пальці. 2. Він моя милість і моя кріпость, моя твердиня і мій визволитель; мій щит, – і я до нього прибігаю. Він підбиває народи під мене. 3. Господи, що таке людина, що ти піклуєшся про неї, син чоловічий, – що думаєш про нього? 4. Людина схожа на подих, дні її, мов ота минуща тінь. 5. Господи, прихили твоє небо й зійди! Діткнись до гір, – і вони задимують. 6. Заблискай блискавкою і розсип їх, стріли твої пусти й збентеж їх! 7. Простягни з вишніх твою руку, спаси мене і вирятуй мене від вод великих, від рук чужинців, 8. уста яких промовляють брехнею, правиця яких – правиця клятвопорушна. 9. Боже, я нову пісню тобі заспіваю, на десятиструнній гарфі тебе хвалитиму, – 10. тебе, який даєш царям перемогу, який спасаєш Давида, слугу твого, від меча лихого. 11. Спаси мене й визволь із рук чужинців, уста яких промовляють брехнею, правиця яких – правиця клятвопорушна. 12. Сини наші як парості хай будуть, що ростуть у повнім віку молодечім. Дочки наші, немов стовпи наріжні, витесані, немов оті у палаці. 13. Засіки наші нехай будуть повні і постачають усяке збіжжя. Вівці наші хай тисячами котяться, тьмою-тьменною на полях наших. 14. Хай буде навантажена худоба наша; хай не буде ані розколини, ані втрати, ані галасу на майданах наших. 15. Щасливий народ, в якого така доля! Щасливий народ, якому Бог – Господь!