23. смерть та похорон 44-56;

44. Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, 45. бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. 46. Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, він віддав духа. 47. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний». 48. Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди. 49. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. 50. І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, — людина добра й праведна, 51. що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста, й очікував Божого Царства; 52. цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. 53. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. 54. День цей був п’ятниця, і вже заходила субота. 55. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. 56. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.

КОМЕНТАР

ОТЧЕ, У ТВОЇ РУКИ ВІДДАЮ ДУХА МОГО!

23, 44– 49

Ісус проживає смерть як брат усіх і як дитина Отця. Це страчений праведник, який об’являє обличчя Бога: безумовну любов до людини.

Ісус знову видає самого себе в руки Отця. Це остання дія слухняного сина. Це третя година після обіду (дев’ята година) п’ятниці, 7 квітня 30 року нашої ери.

в. 44 Було вже близько шостої години.

– і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години (Мр 15,33; Мт 27,45). Це апокаліптично- космічна подія. Біблійний знак, що знаменує нещастя і є провісником суду і Божого втручання (пор. Вих 10,22; Іс 13,10; Єз 32,8; Йоіл 2,10; 3,4; Ам 8,9; Соф 1,15; пор. також Мт 24,29; Мр 13,24).

в. 45 бо затьмарилось сонце. Це дієслово означає (лише в Луки), в його вузькому значенні, затемнення; але цього не могло бути, бо Пасху святкували під час повного місяця!

– а й завіса храму роздерлася посередині. Мр 15,38 уточнює: «зверху аж донизу»; а Мт 27,51– 53 додає: «І земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, … й багатьом з’явились». Марко і Матей ставлять цей факт після смерті Ісуса.

Завіса розділяла в храмі Святиню від Святая святих (пор. Вих 26,33б). Крізь неї заходив Первосвященик, один раз на рік, для проведення обрядів в день Спокути (Йом- Кіпур, пор. Лев 16,2нн; Євр 9,7). Завіса, яка роздирається, не просто собі деталь, це символ: відтепер всі люди, навіть не- юдеї, матимуть вільний доступ до присутності Божої. Пор. також Євр 6,19– 20; 9,6– 12; 10,19– 20.

Лука пропускає трагічний крик Ісуса, який наводить Мр 15,34 (Мт 27,46): «Елої, Елої, лама савахтані?» («Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?»), а також епізод з Марією і Йоаном, які стояли біля підніжжя хреста (Йо 19,25– 27).

в. 46 Ісус закликав сильним голосом (пор. Лк 1,42; 4,33; 8,28; 17,15; 19,37; 23,23):

– Отче, у твої руки віддаю духа мого! (Пс 31,6). Лише Лука наводить цю останню молитву, яка починається взиванням до Отця (пор. Лк 10,21; 22,42; 23,34). Саме стосується останнє слово Ісуса, як і перше в Лк 2,49. Той, кого «видали в руки людям» (Лк 9,44), «видає» свого духа в руки Бога. У Йо 19,30 замість цього вислову маємо: «Звершилось».

Останні слова Ісуса ще будуть у вечірній молитві побожного єврея.

Вислів мій дух означає життєвий подих, який дається людині в момент сотворення чи народження (Бут 2,7) і який повертається до Бога в момент смерті (Бут 35,18; Сир 38,23). Стефан, перший мученик, промовить: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» (Ді 7,59б).

– Сказавши це, він віддав духа. У Мр 15,37: «Голосом сильним скрикнувши, віддав духа»; у Мт 27,50: «Віддав духа»; у Йо 19,30б: «Схиливши голову, віддав духа».

в. 47 сотник. Римський офіцер, що очолював сотню вояків, не- єврей.

– почав прославляти Бога, кажучи (Мр 15,39). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 2,20.

У Мт 27,54: «… і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: …».

– Справді цей чоловік був праведний (пор. Ді 3,14). У Мр 15,39б (Мт 27,54б): «Чоловік цей справді був Син Божий». Римський офіцер, визнаючи справжнього праведника (невинного), також проголошує невинність Ісуса. Цей вигук може бути алюзією на Муд 2,18: «Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його і вирве його з рук противників»; приховане передвіщення воскресіння.

в. 48 Всі люди, що були збіглися на те видовище. Тут єдиний раз слово «видовище» з’являється в НЗ (theoría — бачення, процесія).

– побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди (Лк 23,27). Типовий жест для поховальних плачів. Тут це знак покаяння. Це наводить лише Лука. Пор. Єр 9,16– 17; Зах 12,10; Ді 2,37– 38.

в. 49 Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї («що їм допомагали з своїх маєтків», Лк 8,3б), дивилися на це. Можливо, й учні.

У Мр 15,40– 41 (Мт 27,55– 56): «Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим».

Лука, як і Марко, відзначає, з якою витривалістю ці жінки йшли за Ісусом і йому прислуговували (унікальний випадок в житті юдейського рабина). Тепер вони його споглядають мертвим на хресті. Про них ще буде мова в Лк 23,55– 24,10.

Лука мовчить про те, що учні «залишили його й повтікали» (Мр 14,50; Мт 26,56б)!

Паралельні місця: Мр 15,33– 41; Мт 27,45– 56; Йо 19,28– 30

І ВЖЕ ЗАХОДИЛА СУБОТА

23,50– 56

Син сходить в ад, щоб зустріти братів. У гробі збираються всі люди, які вже мертві чи ще ні. Його тіло, віддане за нас, є зерном життя, покладеним у лоно матінки- землі.

І вже заходила субота (світала субота). На обрії вже пробивається світло Пасхи, а світло, світильники чування, є відображенням сяйва воскресіння.

в. 50 Йосиф, радник, — людина добра й праведна (пор. Лк 1,6; 2,25). Присутній в усіх чотирьох Євангеліях (Мр 15,43; Мт 27,57; Йо 19,38). Мр уточнює, що він був «поважний радник», а Мт 27,57, що він був «заможний чоловік».

в. 51 Походив він з Ариматеї, юдейського міста. Ramatáim- Sofim, біля Рентіса, 15 км на північний схід від Лідди (сучасного міста Лод).

– й очікував Божого Царства (пор. Мр 15,43). Як старий Симеон в Лк 2,25.

Мт 27,57б додає, що «й сам став учнем Ісуса», а Йо 19,38: «але потайки, страхався бо юдеїв».

в. 52 цей прийшов до Пилата. Мр 15,43 уточнює: «сміливо»!

– й просив тіла Ісуса (Мт 27,58; Йо 19,38б). Лука пропускає згадку про те, що Пилат дав згоду на прохання Йосифа. Натомість Мр 15,44– 45 розгортає цю сцену: «Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло». У Мт 27,58б: «Тоді Пилат звелів видати тіло».

Лука пропускає розповідь про те, як Ісусові прокололи списом бік (Йо 19,31– 37).

На основі дій Йосифа (і на основі дозволу Пилата за попереднього підтвердження, отриманого від сотника, про що говорить лише Марко) офіційно засвідчено Ісусову смерть.

в. 53 Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно (від гр. sindón), поклав у гробниці, висіченій у скелі (Ді 13,29), де ще ніхто не лежав.

У Йо 19,39 мовиться ще про присутність Никодима (пор. Йо 3,1– 15; 7,50– 52).

У Мр 15,46 (Мт 27,59– 60): «А Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі (Мт 27,60 уточнює: “у своїй новій гробниці”); потім прикотив камінь до входу гробу».

П’ять дієслів, які описують дії Йосифа (прийшов, просив, зняв, обгорнувши, поклав), змінюються в швидкому темпі. Тіло знімають і ховають прискорено та поспіхом через наближення суботнього відпочинку і з огляду на закон, який велів поховати страченого до заходу сонця (Втор 21,22– 23).

Лука не говорить тут про «відкочений камінь» перед входом до гробу (про це буде ледь помітний натяк в Лк 24,2). Опис і далі є сухим та по суті.

в. 54 День цей був п’ятниця (Мр 15,42; Мт 27,62; Йо 19,42). Це день «Приготування». Це п’ятниця, урочистий переддень Суботи єврейської Пасхи.

– і вже заходила субота (світала субота). Це остання з семи субот Ісуса, які представив нам Лука (Лк 4,16.31; 6,1.6; 13,10; 14,1). Вже світає. Та це ще може бути алюзія на світильники, які запалювали в домах напередодні свята.

в. 55 Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї (пор. Лк 8,2– 3; 23,49; 24,10), ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса (Мр 15,47).

в. 56 Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира (пор.Лк 24,1; Мр 16,1; Йо 19,39– 40). Намащення тіла перенесено, бо…

– в суботу, за приписом, відпочивали (Вих 20,10; Втор 5,14). Характерне підкреслення, що є лише в Луки, про дотримання Закону (Лк 1,6; 2,22.23.27б.39…).

Паралельні місця: Мр 15,42– 47; Мт 27,57– 61; Йо 19,38– 42

ПСАЛОМ 141-142

141. (140) молитва праведника під час напасти

1.Псалом Давида. О Господи! – до тебе я взиваю: Поспішисьдо мене, почуй мій голос, коли до тебе взиваю! 2. Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило; здіймання рук моїх – немов вечірня жертва 3. Постав, о Господи, моїм устам сторожу; до дверей губ моїх – варту! 4. Не дай схилитися серцеві моєму до чогось злого, ані чинити лихі вчинки з людьми, що творять беззаконня, – їхніх ласощів не хочу їсти. 5. Хай праведник по-доброму б’є мене й виправляє; а олія грішного хай не намастить моєї голови; я все таки молитимусь, не зважаючи на їхні злі вчинки. 6. Якщо суддів їхніх скинуть в ущелини скелі, то почують, що слова мої любі. 7. Немов би хтось розбив і розрив землю, розкидано їхні кості біля пельки Шеолу. 8. До тебе бо, о Господи, мій Боже, мої очі; до тебе прибігаю, не губи душі моєї! 9. Збережи мене від петлі, що її наставили на мене, й від сильця тих, що творять беззаконня. 10. Хай грішники впадуть у власні сіті всі разом, а я пройду безпечно.

142. (141) псалмопівець, усіма покинутий, шукає втіхи в молитві

1. Маскіл Давида, коли він був у печері. молитва. 2. Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся. 3. Скаргу мою перед ним виливаю, скруту мою йому я виявляю. 4. Коли тривожиться у мені дух мій, – ти знаєш мою стежку. На дорозі, де я ступаю, тайно розставили сильце на мене. 5. Поглянь праворуч і подивися: нема нікого, хто за мене дбав би; нема куди мені втікати, нема нікого, хто б мною піклувався, 6. До тебе, Господи, взиваю й кажу: Ти моє прибіжище, в землі живих ти – моя доля! 7. Зверни увагу на моє благання, бо я вельми нещасний. Спаси мене від гонителів моїх, сильніші бо від мене. 8. Виведи з в’язниці мою душу, щоб дякувати імені твоєму. Мене обступлять праведники, бо ти добро мені вчиниш.