23. Симон Киреней 26-32;
26. І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом. 27. Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. 28. Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! 29. Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. 30. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас! 31. Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” 32. З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.
КОМЕНТАР
БО КОЛИ ТАК ОБХОДЯТЬСЯ
З ДЕРЕВОМ ЗЕЛЕНИМ,
ЩО ТОДІ З СУХИМ БУДЕ?
23,26– 32
Є три види зустрічі між людиною та її Господом, який іде на хрест: Симон, який не знає і не хоче знати, жінки, які його оплакують, і злочинці, які розділяють з ним смерть.
Починається «via crucis» (хресна дорога). Про учнів мови немає! Є лише якийсь Симон Кириней, на якого наклали хрест; є жінки, які завжди присутні в складні моменти, і є два розбійники.
в. 26 І як вони його повели. Страту, за римським і юдейським звичаєм, виконували поза містом (Євр 13,12), на місці, де проходило багато людей, щоб це «видовище» (Лк 23,48) ставало показовою пересторогою.
– схопили якогось Симона Киринея (Мр 15,21; Мт 27,32).
Марко уточнює: «Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували (від гр. дієслова angaréo — утискати, силувати) нести його хрест»; це згадування імен двох синів наводить на припущення, що вони були відомі в первісній Церкві (пор. Рм 16,13). Ймовірно, це був сільськогосподарський робітник, який повертався з роботи (що повертався з поля) чи прочанин, який випадково тудою проходив. Це африканський єврей з діаспори. Киринея була грецькою колонією на лівійському узбережжі, де жило багато євреїв (пор. Ді 6,9; 11,20).
– і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом. Ісус виснажений після того, як його «покарали» (Лк 23,16.22б). Саме через його знесилення залучили перехожого, щоб допоміг йому, адже насправді засуджений сам мав нести поперечну балку, patibulum.
Лука робить з Симона взірець учня: «Хто не несе хреста свого (в Лк 9,23: “щодня”), і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем» (Лк 14,27).
в. 27 Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним (Лк 23,48) та голосили (пор. Міх 1,8). Лука вживає типові терміни для поховальних плачів (пор. Єр 9,16– 17). «Зустріч з побожними жінками» наводить лише Лука.
в. 28 обернувся (пор. Лк 7,44; 9,55; 14,25) до них. Як в Лк 22,61а, де Ісус, «обернувшись, глянув на Петра».
– Дочки єрусалимські, … плачте над собою і над вашими дітьми!
Ісус у пророчому тоні продовжує передвіщення про кару над Єрусалимом (Лк 19,41– 44; 21,20– 25), передаючи відлуння з Зах 12,10б- 11а: «І голоситимуть по ньому, як по синові одинакові, й будуть гірко плакати по ньому, як плачуть по первородному. Того дня в Єрусалимі здійметься великий лемент» (пор. Пл. Єр 1,2).
в. 29 настануть дні. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,35.
– Щасливі неплідні… (Лк 21,23; пор. Ос 9,14). Це дуже сумна версія блаженства. Вона цілком протилежна до Лк 11,27б: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили». Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,7.
в. 30 Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! — і горбам: Покрийте нас! (Од 6,16). Цитата з Ос 10,8, де вислови: Впадьте на нас! і Покрийте нас! стоять у зворотному порядку.
в. 31 коли так обходяться з деревом зеленим… Дерево зелене — це те, яке приносить плоди, а сухе лишається неродючим і його треба зрубати і кинути у вогонь (Лк 3,9; 6,43– 44; 13,6– 9).
Серед стацій хресної дороги («via crucis») традиція вставляє тут епізод з Веронікою.
в. 32 З ним вели також двох інших (Йо 19,18), злочинців, щоб їх скарати на смерть.
У Марка і Матея це «розбійники» (Мт 27,38.44; Мр 15,27). Лука вказує на сповнення Писання: «Його зараховано до злочинців» (Лк 22,37). Цитата з Іс 53,12.
Паралельні місця: Мр 15,20б- 21; Мт 27,31б- 32; Йо 19,17
ПСАЛОМ 137-138
137. (136) туга вигнанців за рідним краєм
Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. 2. На вербах, серед нього, повісили ми наші гусла. 3. Бо там пісень у нас просили ті, що в неволю нас забрали, просили радости у нас тії, що мук нам завдавали: «Співайте нам пісень сіонських!» 4. Як нам пісень Господніх на чужій землі співати? 5. Якщо тебе, Єрусалиме, я забуду, нехай забудеться моя десниця! 6. Нехай прилипне язик мій до піднебіння, коли тебе я не згадаю, коли Єрусалим я не поставлю понад найвищу мою радість! 7. Згадай, о Господи, день Єрусалиму синам едомським, що кричали: «Руйнуйте, руйнуйте його аж до підвалин!» 8. О дочко вавилонська, руїннице! Щасливий, хто тобі відплатить те, що ти нам зробила. 9. Щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об скелю.
138. (137) подяка за доброчинства Давида
Я буду дякувати, Господи, тобі з усього серця; перед богами буду тобі псалми співати. 2. Упаду ниць перед твоїм святим храмом і буду дякувати імені твоєму за твою милість і твою правду, бо ти понад усяке ім’я возвеличив твоє слово. 3. Тоді, як я візвав до тебе, ти вислухав мене, ти мене підбадьорив, вливши в мою душу силу. 4. Усі царі землі, о Господи, будуть тобі дякувати, скоро почують слова уст твоїх. 5. Будуть співати про путі Господні, велика бо Господня слава. 6. Бо хоч Господь високо, покірного він бачить і гордого він пізнає здалека. 7. Хоч я ходжу посеред лиха, ти мене оживляєш Ти проти ворогів моїх шалених руку простягаєш і твоя десниця мене спасає. 8. Господь почате доведе до краю задля мене. Милість твоя, о Господи, повіки; не покидай діла рук твоїх!
