23. Ісус чи Варавва? 13-19; засуд Ісусові 20-25;

13. Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, 14. Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. 15. Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. 16. Тож я його покараю і відпущу.” 17. Треба ж було їм одного випустити з-за празника. 18. Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” 19. Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю. 20. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. 21. Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” 22. І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” 23. Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп’яти. І крик їхній переміг. 24. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. 25. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.

КОМЕНТАР

РОЗІПНИ ЙОГО!

23,13– 25

Невинний вмирає замість злочинця. Варавва, повстанець і вбивця, який сидить у в’язниці, чекаючи на страту, нічийний син і брат, стає вільним, а його місце займає Син Отця, якого ніхто не впізнає і якого вбивають як злочинця, яким він не був.

Ісуса знову відводять до Пилата. Про невинність Ісуса Пилат твердить тричі (Лк 23,4.14– 15.22), однак спроби його виправдати завершуються видачею Ісуса його обвинувачам. Це великий обмін: життя злочинця в обмін на смерть Праведника.

в. 13 Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 22,66). Йдеться про публічне судове засідання.

В деяких рукописах написано: «провідників народу», в такий спосіб проявилося бажання звільнити народ від відповідальності за засудження (так проглядається в Лк 23,27.35; 24,19– 20).

в. 14 Пилат. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 3,1.

– Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря (підбурювача, людину, яка зводить зі шляху) народу (пор. Лк 23,2.5).

– ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Це друге авторитетне проголошення невинності Ісуса (перше в Лк 23,4). Пилат його повторить у в. 22 (пор. Йо 18,38б; 19,4.6б; Ді 13,28). Словам Пилата не знайшов протиставлені інші — ті, які промовила громада — «ми знайшли» (Лк 23,2).

в. 15 Та й Ірод ні (не знайшов вагомої причини для його засуду), бож відіслав його до нас (Лк 23,11б).

– Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Додаткове уточнення порівняно з Лк 23,4б.14б. Тут вперше з’являється термін смерть! По суті, Лука пропускає вирок синедріону (в Мр 14,64: «І всі вони присудили, що смерти він гідний»; пор. Мт 26,66).

в. 16 я його покараю (від гр. дієслова paidéuo — виховувати; а ще воно може означати виховувати у строгості, карати) і відпущу (в. 22б). Мова про суворе покарання: бичування (Лк 18,33; Йо 19,1), що не пов’язане з вироком! Це жорстока спроба врятувати Ісуса від засуду на смерть.

Натомість в Мр 15,15 і Мт 27,26 (які відкрито вживають дієслово «бичувати») покарання, за римським звичаєм, є прелюдією до розп’яття. Його призначали, щоб ослабити, а отже, і вкоротити страждання засудженого, якого прив’язували до стовпа, де він мав отримати 40 ударів без одного! Римський бич був зроблений зі смужок шкіри, в які вставляли кісточки чи свинцеві кульки.

[в. 17 Треба ж було їм одного випустити з- за празника].

Йдеться про privilegium paschale. Цього вірша немає в багатьох давніх рукописах, і його, можливо, запровадили під впливом Мр 15,6.8 (Мт 27,15; Йо 18,39), щоб пояснити крик натовпу у в. 18.

вв. 18– 19 всі разом закричали: “Убий цього”. Тут вперше народ гуртується проти Ісуса.

– а відпусти нам Варавву! (Мр 15,7– 15; Мт 27,16– 26; Йо 18,40; Ді 3,14). «Bar Аbba»: син батька. Ймовірно, таке ім’я давали нічийним дітям. Згадування імені та обставин спонукає припустити, що не йдеться про якогось звичайного злочинця, а про ватажка повстання (про «визначного в’язня», Мт 27,16), якого за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю (в. 25).

в. 20 Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. У Мт 27,17 (Мр 15,9): «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?». Мова не про визнання права, а про уділення благодаті.

А потім в Мт 27,20: «Та первосвященики й старші намовили (у Мр 15,11: “підбурили”) народ, — просити за Варавву, а Ісуса — видати на смерть».

в. 21 Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” (в. 23). Відсутнє у передвіщеннях про страсті дієслово «розпинати» (в наказовому способі) з’являється тут в Луки вперше.

Розп’яття, покарання перського походження, було римською карою, яку мали виконувати римські вояки. У римлян це була найжорстокіша і найбільш ганебна кара, яку присуджували за крадіжку, вбивство, зраду чи бунт, але її не можна було накласти на римських громадян (ТОВ). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 23,33.

в. 22 І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він?

– Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти.

Це третє проголошення невинності (пор. Лк 23,4.14– 15).

– Тож, покаравши його, відпущу” (в. 16).

в. 23 Але вони наполягали сильним криком (пор. Лк 1,42; 4,33; 8,28; 17,15; 19,37; 23,46)

– і вимагали, щоб його розіп’яти (в. 21). І крик їхній переміг.

в. 24 Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою.

Пилат капітулює, а відтак вирішує долю Ісуса.

У Мт 27,24– 26: «… бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите.” Увесь же народ відповів, кажучи: “Кров його на нас і на наших дітях!” Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття».

У Мр 15,15 закінчення є сухим і різким: «… бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп’яли».

Нерішучість і позірна слабкість Пилата не відповідають іншим джерелам, які описують його жорстоким і нещадним чоловіком (пор. Лк 13,1).

в. 25 Ісуса ж видав їм напризволяще. Таке завершення є лише в Луки, тут немає навіть найменшого натяку на вирок (пор. Мр 14,64; Мт 26,66).

Так сповняється Божий задум: Сина Чоловічого видають в руки людям. Пор. Іс 53,12; Лк 24,7.26нн; Ді 2,23; 3,13– 15; 13,27; 26,22– 23. Пор. також різні передвіщення страстей: Лк 9,22.44; 17,25; 18,31– 33.

Зверніть увагу в Діяннях на серйозний докір Петра народові та його провідникам: «Ісуса, що його ви видали й відреклися перед Пилатом… і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця» (Ді 3,13– 15). А Павло, в Ді 13,28, підкреслює: «…хоча й не знайшли ніякої смертельної вини на ньому».

Паралельні місця: Мр 15,6– 15; Мт 27,15– 26; Йо 18,38– 19,16

ПСАЛОМ 135-136

135. (134) хваліте Господа – Він Бог єдиний

1.Алилуя. Хваліте ім’я Господнє, хваліте, слуги Господні, 2. що стоїте в домі Господнім, у дворах дому нашого Бога. 3. Хваліте Господа, бо Господь добрий; псалмами величайте ім’я його, бо воно миле. 4. Бо Якова Господь вибрав, Ізраїля собі у власність. 5. Я знаю добре, що Господь великий, і Що Владика наш над усіма богами. 6. Усе, що Господь хоче, чинить; на небі й на землі, на морях і у всіх водних безоднях. 7. Підносить із кінців землі хмари і блискавки для дощу утворює, виводить вітер із своїх сховищ. 8. Він вибив перворідних у Єгипті, так людини, як і скотини. 9. Явив знаки й чудеса посеред тебе, Єгипте, над фараоном і над усіма його слугами. 10. Багато розгромив народів і повбивав царів могутніх. 11. Сихона, царя аморіїв, і Ога, царя Башану, і всі царства ханаанські. 12. І землю їхню віддав у спадщину Ізраїлеві, своєму народові, в насліддя. 13. О Господи, ім’я твоє повіки; пам’ять твоя, о Господи, від роду й до роду. 14. Господь бо заступається за люд свій і над слугами своїми має милосердя. 15. Поган божища – срібло й золото, діло рук людських: 16. уста мають – і не говорять, очі мають – і не бачать, 17. вуха мають – і не чують; навіть і подиху нема в їхньому роті. 18. Ті, що їх виробляють, хай самі, як вони, стануть, усі, що на них покладаються. 19. Доме Ізраїля, благословіте Господа! Доме Арона, благословіте Господа! 20. Доме Леві, благословіте Господа! Ви, що боїтеся Господа, благословіте Господа! 21. Благословен Господь із Сіону, що перебуває у Єрусалимі! Алилуя.

136. (135) дяка Богові за різні благодійства

Хваліте Господа, бо добрий, бо милість його вічна. 2. Хваліте Бога над богами, бо милість його вічна. 3. Хваліте Володаря над володарями, бо милість його вічна. 4. Він сам один великі дива творить, бо милість його вічна. 5. Він мудрістю створив небо, бо милість його вічна. 6. Розстелив землю над водами, бо милість його вічна. 7. Витворив великії світила, бо милість його вічна. 8. Сонце, щоб днем правило, – бо милість його вічна. 9. Місяць і зорі, щоб правили ніччю, – бо милість його вічна. 10. Він побив Єгипет – його перворідних, -бо милість його вічна. 11. 3-між них Ізраїля він вивів, бо милість його вічна. 12. Рукою сильною й простягнутим раменом, бо милість його вічна. 13. Червоне надвоє розділив море, бо милість його вічна. 14. Провів Ізраїля посеред нього, бо милість його вічна. 15. Він кинув фараона та його військо в Червоне море, бо милість його вічна. 16. Він вів народ свій через пустиню, бо милість його вічна. 17. Розбив царів великих, бо милість його вічна. 18. Знищив царів могутніх, бо милість його вічна. 19. Сихона, царя аморіїв, бо милість його вічна. 20. І Ога, царя Башану, бо милість його вічна. 21. І дав їхню землю у спадщину, бо милість його вічна. 22. У спадщину Ізраїлеві, слузі своєму, бо милість його вічна. 23. Він згадав нас у нашім приниженні, бо милість його вічна. 24. І визволив від наших гнобителів, бо милість його вічна. 25. Дає поживу всякій плоті, бо милість його вічна. 26. Хваліте Бога неба, бо милість його вічна.