22. суперечка між апостолами 31-38; на Оливній горі 39-46

31. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, 32. та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” 33. “Господи”, – сказав Петро до нього, – “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” 34. А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” 35. Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” 36. “Нічого”, – відповіли. Він же до них промовив: “А тепер – хто має калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. 37. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, – бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” 38. Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!” 39. Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40. Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” 41. І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42. “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” 43. Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45. Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46. І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!”.

КОМЕНТАР

Я МОЛИВСЯ ЗА ТЕБЕ, ЩОБ ВІРА ТВОЯ
НЕ ПОСЛАБЛА

22,31– 38

Петро готовий померти з Ісусом: він має відкрити для себе, що сам Ісус помре за нього. Тоді він зможе утверджувати своїх братів у вірі в Бога, який вірний понад всяку невірність.

Це остання частина прощальної промови Ісуса. Все відбувається в четвер ввечері (для євреїв вже п’ятниця). Передвіщення про зречення Петра, разом з передвіщенням зради Юди, творять місток між розповіддю про встановлення Євхаристії й молитвою в Гетсиманському саду. У Марка ця сцена розгортається по дорозі до Оливної гори.

в. 31 О Симоне, Симоне! Мова про Петра (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 9,20), якого так вже називають в Лк 4,38; 5,3– 10. Але тут вперше Ісус його називає на ім’я та ще й двічі, як Марту (Лк 10,41). Повторення зазвичай вводить докір (пор. Павла- Савла в Ді 9,4; 22,7; 26,14) або підкреслює, в СЗ, наділення відповідальністю: Авраам (Бут 22,11), Мойсей (Вих 3,4), Самуїл (1 Сам 3,10). Пор. Лк 6,46; 8,24; 13,34.

– Сатана (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,2) наставав, щоб просіяти вас… (лише в Луки). Цей образ означає «настійливо шукати», щоб піддати суворому випробуванню (пор. Іс 30,28; Ам 9,9), яке стосуватиметься віри (пор. в. 32). Сатана вже «просіяв» Юду, входячи в його серце (Лк 22,3).

в. 32 та я молився за тебе. Ще раніше, ніж передвістити зречення апостола (в. 34), Ісус молиться за Петра, щоб віра (вірність) його не послабла і щоб він, після цієї миті слабкості, міг відновити сили і допомагати іншим.

– а ти колись, навернувшись (Лк 22,61– 62), утверджуй своїх братів. Віра і розкаяння Петра відіграватимуть вирішальну роль для «утвердження» інших (пор. Ді 18,23).

в. 33 сказав Петро до нього. У Мр 14,31а: «А він ще більше твердив…».

– Господи, з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.

Пор. Мр 14,29.31 (Мт 26,33.35): «Навіть коли й усі спокусяться, — та не я!». ««Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!» І всі так само говорили». Пор. Йо 13,37.

Далі є передбачення про потрійне зречення Петра (Лк 22,54– 62).

в. 34 не заспіває нині півень. Цей вислів означає: «дуже рано, перед світанком».

– як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш (Мт 26,34; Йо13,38). У Мр 14,30: «Ти сьогодні, …, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся».

Відрікатися — протилежне до свідчити; означає заперечувати, що знаєш певну людину, не пригадувати, не хотіти пригадувати його (пор. Лк 12,9).

в. 35 Як я вас посилав без калитки… (лише в Луки). Такими були рекомендації Дванадцятьом в Лк 9,3 та учням в Лк 10,4, де вимоги до несення звістки і радикальність наслідування Христа вимагали крайньої тверезості і були знаком беззастережної довіри до Бога (пор. Мт 6,25– 34), а також звичайної гостинності людей.

в. 36 А тепер… хто ж не має меча, хай продасть свою одежу й купить меч. Ця фраза має ще й символічне значення: учні мають прийняти апостольське завдання тепер вже не в контексті прийняття й гостинності, а відкинення, переслідування, ворожості. Вони перебуватимуть без зовнішніх ресурсів і в небезпеці. А, в Лк 22,49– 50, один з учнів застосує меч проти слуги первосвященика!

в. 37 Має сповнитись на мені, що написане. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,43.

– Його зараховано до злочинців (Іс 53,12), до нечестивих, до беззаконних (від гр. ánomos). Лише Лука (і Мр 15,28) застосовує до Ісуса пророцтво про Слугу Господнього (пор. Ді 8,32– 35) і надасть йому титул слуги (Ді 3,13.26; 4,27.30).

– бо те, що стосується до мене, кінця доходить. До своєї кінцевої цілі (Лк 24,27.44; Ді 1,16).

в. 38 “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!”. Наразившись на нерозуміння учнів (пор. Лк 9,45), Ісус відмовляється давати подальші пояснення, бо розуміє, що сам має вийти назустріч власній долі.

Паралельні місця: Мр 14,29– 31; Мт 26,31– 35; Йо 13,36– 38

ХАЙ НЕ МОЯ, А ТВОЯ БУДЕ ВОЛЯ!

22,39– 46

Ісус довіряє Отцеві і сповняє його волю: він видає себе братам, які не довіряють Отцеві і не сповняють його волі.

Розповідь про молитву на Оливній горі доволі відрізняється від тієї, яку наводять Марко і Матей. Лука не подає назви місця — Гетсиманія, не говорить про присутність Петра, Якова і Йоана, ні про потрійну молитву Ісуса, ні про останні слова учням: «Прийшла година» (Мр 14,41), «Наблизилась уже година» (Мт 26,45). На противагу цьому, він вводить видіння ангела і кривавий піт (вв. 43– 44).

У розповіді немає атмосфери трагічності й переляку, яка панує в тому самому епізоді в Євангеліях Марка і Матея; натомість, настійливо лунає на початку і в кінці напоумлення: Моліться, щоб не ввійти в спокусу (вв. 40 і 46).

в. 39 Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Пор. Лк 21,37.

в. 40 Якже прибув на місце. Лука його не називає. У Мр 14,32 (Мт 26,36) йдеться про Гетсиманію (Gat shemanі — чавило для олії), невеликий оливковий гай, назовні від східного муру міста Єрусалима, біля підніжжя Оливної гори, по той бік від
Кедрон- потоку (Йо 18,1).

– він сказав їм. У Луки Ісус каже учням молитися, а в Мр 14,32 (Мт 26,36): «Посидьте тут, поки я помолюся». Лука пропускає згадку про те, що він покликав найближчих: Петра, Якова і Йоана (Мр 14,33; Мт 26,37).

– Моліться, щоб не ввійти в спокусу (в. 46; Лк 21,36). Це година вірності в момент випробування (Лк 8,13б). Спокушати означає піддавати випробуванню в болісній ситуації (Іов 1,6нн; Сир 2,1; Лк 11,4; Євр 2,18; 4,15). Лука приписує спокусу Сатані (Лк 4,2.13; 8,12; 22,31).

в. 41 І сам відійшов від них так, як кинути каменем. Ісус відокремлюється від учнів, але на таку відстань, щоб бути в межах їхньої досяжності.

– і, ставши на коліна, почав молитися… На відміну від юдеїв, які моляться стоячи (Лк 18,11), Ісус падає ниць, що є знаком цілковитої готовності до Божої дії (Пс 95,6; Дан 6,11). Опис з вв. 41– 42 є стриманим, позбавленим емоційного хвилювання, ледь не урочистим.

Натомість у Мр 14,33– 35 (Мт 26,37– 39): «…і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них (до Петра, Якова і Йоана): «Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте.» Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година».

в. 42 … Отче (у Мр 14,36: «Авва — Отче»; у Мт 26,39: «Отче мій»). В Євангелії від Луки Ісус звертається безпосередньо до Отця чотири рази: у молитві хвали (Лк 10,21), тут на Оливній горі і двічі на хресті: спершу, щоб просити прощення для своїх розпинателів (Лк 23,34), а потім щоб довірити йому власне життя (Лк 23,46).

– коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу (Мр 14,36; Мт 26,39). Вислів «пити чашу» є в СЗ символом страждання, смертельної долі (пор. Пс 75,9; Іс 51,17– 23; Єр 25,15– 16.27; Єз 23,31– 34; Од 14,10). Пор. також Мр 10,38– 39; Йо 18,11б.

– тільки хай не моя, а твоя буде воля! Нагадує молитву «Отче наш» в її розлогішій формі з Мт 6,10 (пор. Пс 40,8– 9; 143,10; Йо 5,30; 6,38; 14,31; Флп 2,8; Євр 5,8). У Мр 14,36б (Мт 26,39б): «Та не що я хочу, а що ти». У Марка і Матея благання повторюється («молився та промовляв те саме слово»).

Авторитетні рукописи пропускають наступні два вірші (вв. 43 і 44), але за «тематичною допустимістю» (TJ, c. 311) складається враження, що вони належать до спадку Луки; по суті, з’ява ангелів засвідчена в багатьох уривках (Лк 1,11– 17.19– 21.26– 38; 2,9– 14; 9,30– 31; 24,4– 7.23).

в. 43 Тоді з’явився йому ангел з неба (Лк 1,11), що підкріплював його.

Пор. в СЗ: 1 Цар 19,4– 8; Дан 3,49– 50.95; 10,18– 19. Пор. також Йо 12,27– 29, де в іншому контексті його розраджує голос Отця.

в. 44 Повний скорботи та тривоги (дослівно, увійшовши в боротьбу) (пор. Лк 12,50), ще пильніш молився.

Термін боротьба походить від гр. agón, боротьба (та, якою займалися атлети), від якого походять також слова: агонізм, агонія.

– а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. Пор. Од 19,13.

Текст не каже, що Ісус «обливався кривавим потом» (фізіологічна реакція на жахливий стрес), а наводить порівняння (мов) між сильним і рясним потовиділенням і каплями крові, яка є прообразом тієї, що він проллє наступного дня на хресті.

Такий спосіб висловлювання відповідає літературному жанру, який застосовує Лука, щоб представляти Ісуса як взірець мучеників (RF, с. 1249).

в. 45 Підвівшись від молитви,

– він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. Схоже, Лука намагається виправдати апостолів, як в Лк 22,28. У Марка і Матея аж тричі Ісус шукатиме їхньої розради і тричі «знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі» (Мр 14,40; Мт 26,43). Також і в Лк 9,32 під час переображення «Петро й його товариші були зморені сном».

в. 46 Чого спите? Лука пропускає докір Ісуса, звернений до Петра (Мр 14,37): «Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години?» (Мт 26,40 додає: «зо мною»).

– Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу! (в. 40). Мр 14,38 додає: «Дух бадьорий, але тіло кволе!».

У Мр 14,41б- 42 (Мт 26,45б- 46) ця сцена завершується словами: «Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!».

Паралельні місця: Мр 14,26.32– 42; Мт 26,30.36– 46

ПСАЛОМ 129-130

129. (128) молитва пригнобленого

1. Висхідна пісня.  Надто мене гнобили вже з юнацтва мого, – нехай собі Ізраїль скаже. 2. Надто мене гнобили вже з юнацтва мого, – але мене не подолали. 3. На моїй спині орачі орали, борозни довгі поробили. 4. Та Господь справедливий, він розтяв пута беззаконних. 5. Хай осоромляться й назад відступлять усі ті, що Сіон ненавидять! 6. Хай стануть, як трава на покрівлі, що висихає, ще заки зійде, 7. що нею жнець своєї жмені не наповнить, ані в’язальник – жмутка свого. 8. Перехожі теж не скажуть: «Благословення Господнє на вас! Ми вас благословляємо ім’ям Господнім.»

130. (129) молитва того, хто кається

1. Висхідна пісня.З глибин взиваю, Господи, до тебе. 2. О Господи, почуй мій голос! Хай твої вуха будуть уважні до голосу благання мого! 3. Коли ти, Господи, зважатимеш на провини, – о Господи, хто встоїться? 4. Та в тебе є прощення, щоб мали страх перед тобою. 5. Жду на Господа, душа моя жде, і я надіюся на його слово: 6. Душа моя чекає на Господа більш, ніж сторожа на ранок. 7. Надійсь, Ізраїлю, на Господа, бо в Бога є милість, і відкуплення велике в нього. 8. Він викупить Ізраїля з усіх його злочинів.