22. тайна вечеря 14-23; суперечка між апостолами 24-30;

14. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. 15. І він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами, перш ніж мені страждати, 16. бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». 17. І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: «Візьміть її і поділіться між собою, 18. бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство». 19. І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: «Це — моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин». 20. Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша — це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. 21. Одначе ось рука того, що мене видасть, на столі зі мною. 22. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає». 23. І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. 24. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25. Ісус сказав їм: «Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник — як слуга. 27. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. 28. Ви ті, що перебували зі мною у моїх спокусах, 29. і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, 30. щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.

КОМЕНТАР

ЦЕ — МОЄ ТІЛО

22,14– 20

Євхаристія підсумовує життя Сина: він бере, благословляє, ламає і віддає своє життя за нас. А ми маємо його тіло в наших руках!

Цей уривок представляє нам останню вечерю і встановлення Євхаристії. Це відбувається в четвер увечері, у Страсний четвер.

Лука пропонує нам диптих, який представляє нам сповнення єврейської Пасхи (вв. 14– 16) у християнській вечері (вв. 17– 20). Після ягняти — розламаний хліб, після чаші благословення — кров нового союзу.

Між чотирма текстами, які розповідають про встановлення Євхаристії, простежується сильна схожість, з одного боку, між Лукою і Павлом (1 Кор 11,23– 26) (елліністичний контекст, Антіохійська літургія), а з іншого, між Марком і Матеєм (юдео- палестинське середовище, Єрусалимська літургія). У Йоана замість розповіді про встановлення Євхаристії маємо «обмивання ніг» (Йо 13,4– 11), а далі прощальні розмови і архиєрейську молитву (Йо 14– 17).

в. 14 І як прийшла година (пор. Йо 13,1; 17,1). Це вирішальна година, яка відповідає Божому задуму, в якому Ісус бере участь добровільно. У Мр 14,17: «Якже настав вечір».

–  сів він до столу (Лк 11,37; 14,10; 17,7).

–  й апостоли з ним. Ісус є центром, апостоли ж — з ним.

Тут вп’яте Лука вживає назву апостоли. Вшосте і всьоме це буде після воскресіння. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 6,13.

в. 15 Я сильно бажав. Букв. «я бажав бажанням».

–  спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати. Ісус горить бажанням розділити зі своїми учнями цю останню вечерю, перш ніж увійти у своє страждання.

в. 16 я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.

Тут і у в. 18 міститься образ есхатологічного пасхального бенкету (в кінці часів) у Божому Царстві (пор. Іс 25,6; Лк 13,29; 22,29– 30; Од 19,9). Це месіанська надія, що виражається в єврейському благословенні батька родини над чашею.

в. 17 взявши чашу. Лише Лука згадує цю першу (чи другу) чашу, початок єврейського обряду (seder) пасхальної вечері, яка передбачає чотири чаші (пор. в. 20).

–  віддав хвалу. Тут і у в. 19 Лука вживає гр. дієслово eucharistéo — віддавати хвалу (пор. Лк 17,16; 18,11; Ді 27,35; 28,15), яке стосується єврейського благословення (berakàh), що виголошується над усім, що стоїть на столі.

–  Візьміть її і поділіться між собою.

в. 18 Віднині. «Відтепер і надалі» (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,10).

–  я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство (у Мт 26,29; Мр 14,25: «… аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого»). Мр і Мт наводять цю фразу після представлення євхаристійної чаші (після освячення), тож в Луки вона б мала бути вміщена після в. 20. Пор. 1 Кор 11,26.

в. 19 взявши хліб, віддав хвалу (= 1 Кор 11,24). Це вияв подяки, «євхаристія», як у в. 17. У Мр 14,22 (= Мт 26,26; 1 Кор 11,24): «Ісус узяв хліб, благословив…».

–  поламав, дав їм. Послідовність дієслів (дій) пригадує помноження хлібів у Лк 9,16, яке було прообразом встановлення Євхаристії.

У Лк 24,30 (в епізоді з Емаусу, після воскресіння) відлунюватимуть ті самі слова: «Взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм».

–  Це — моє тіло (Мр 14,22; Мт 26,26; 1 Кор 11,24). Так Ісус заявляє про свою ідентичність. Це, тобто розданий хліб, Ісусове тіло, що приноситься в жертву. Це ціла його особа, ціле його життя. Арамейською мовою термін тіло означає цілу особу.

Лука майже повністю пропускає сам акт споживання їжі; він розповідає, що Ісус дав хліб, але слова «Беріть…» (Мр 14,22б), «Беріть, їжте…» (Мт 26,26б) цілковито відсутні. Дія Ісуса має перевагу над споживанням їжі.

–  що за вас віддається (чого немає в Марка і Матея). Хліб роздається тут на столі. Але хліб ще й вказує на Ісусове тіло, яке віддається за нас у смерті, що є найвищим виявом любові.

–  Чиніть це на мій спомин. Цієї формули, яку знаходимо в Павла (1 Кор 11,24– 25), немає в Марка і Матея. Вона визначає, що євхаристійна вечеря є «спогадом» (від гр. anámnesis) про жертву Ісуса. Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».

Лука (згідно з текстом Павла) виразно наводить наказ чинити спомин: Чиніть це на мій спомин. Дієслово «чинити» є конкретним дієсловом. Спомин про Ісуса не чинять лише на рівні думки, ані на рівні самих слів. Його чинять своїм життям. Біблійне поняття спомину не означає просто пригадати собі минуле, але зрозуміти його сенс «тепер» і «для мене». Біблійна пам’ять — це розуміння, актуалізація і персоніфікація. У Біблії предметом спомину є не діяння людини, навіть якщо вона була зразковим мучеником, а завжди і насамперед діяння Бога, тобто його любов, його чуда, його дари. Тут Ісус ставить себе самого за предмет спомину: на мій спомин. Спомин не чинять лише про те, що було зроблено, а про те, «хто» це зробив (ВМ, с. 369– 370).

в. 20 Так само чашу по вечері… Ймовірно, це третя чаша (пор. в. 17), «чаша благословення», над якою — знову ж таки за єврейською традицією — батько родини звершував дію подяки (1 Кор 10,16а).

У Мр 14,23б; Мт 26,27б: «Дав їм, і пили з неї всі…».

–  Ця чаша — це Новий Завіт у моїй крові (= 1 Кор 11,25). Мова не про «кров», а про Новий Завіт, укладений у крові. Лука посилається не на ритуальне жертвоприношення з Вих 24,8, а на страждання Слуги Господнього (Іс 53). Ідея мучеництва чітко випливає з додатку у моїй крові.

Завіт є Новим відносно Старого, який був двостороннім. А цей є одностороннім: Бог бере зобов’язання щодо нас, бо він нас спасає не через нашу справедливість, а через його любов і його вірність. Крім того, цей завіт є «вічним», бо ми більше не можемо його порушити. Що б ми не робили, навіть якщо ми прибиваємо його до хреста, він завжди залишається вірним своїй любові до нас, «бо сам себе зректися не може» (2 Тм 2,13).

–  що за вас проливається. Кров, що проливається, має на меті вказати на насильницьку смерть; за вас означає «замість вас». У Мр 14,24б (Мт 26,28б): «проливається за багатьох», а Матей додає «на відпущення гріхів». Пор. Рм 8,32; 1 Кор 15,3; 2 Кор 5,14– 15.21.

Ісус помирає «заради- замість», як Слуга Господній в Іс 53,10– 12; і «заплатить ціну» викупу (пор. 1 Тм 2,6: «Дав себе самого як викуп за всіх» і Мр 10,45: Син Чоловічий прийшов «віддати своє життя як викуп за багатьох»).

Ісус сповняє Новий Завіт, про який міститься пророцтво в Єр 31,31– 34 (яке наводиться в Євр 8,8– 12). Пор. також Єр 32,40; Зах 9,11.

У Мр 14,26 (Мт 26,30) ця сцена завершується словами: «І, проспівавши (можливо, Пс 136, Великий Халлел, в якому відбиває ритм приспів: «бо милість його вічна»), вийшли на гору Оливну».

Паралельні місця: Мт 26,26– 29; Мр 14,22– 25; 1 Кор 11,23– 26

Я МІЖ ВАМИ ЯК ТОЙ, ЩО СЛУЖИТЬ

22,21– 30

Син, виданий в руки братам, несе на собі їхнє зло. Навіть зло учнів — від жорстокості того, хто його зраджує, до жорстокості того, хто все ще сперечається про владу.

Вірші 21– 38 містять прощальні слова Ісуса. Це коротке звернення у формі заповіту, яке значно ширше викладене в Йоана (розділи 13– 17).

в. 21 Одначе, ось рука того, що мене видасть (мене зрадить), на столі зо мною. У Мт 26,23: «Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить».

Лука і Йо 13,21– 30 ставлять передвіщення зради після встановлення Євхаристії, тим самим маючи на увазі, що в ньому брав участь Юда. Натомість Мр 14,18– 21 і Мт 26,21– 25 ставлять його перед тим.

в. 22 Бо Син Чоловічий (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24) іде, як призначено (Мр 14,21а; Мт 26,24а). Пор. Ді 2,23; 3,18; 4,28…

У СЗ відкрито не сказано про зраду Сина Чоловічого. Але Писання є джерелом пояснення того, що його чекає (Іс 53,6– 12; Лк 24,25– 27.44). У Йо 13,18: «Але щоб збулося Писання: Хто їсть зо мною хліб, той п’яту свою підніс на мене» (Пс 41,10).

–  але горе тому чоловікові, що його видає. Лука пропускає «Краще було б не родитись чоловікові тому!» (Мр 14,21б; Мт 26,24б).

Юда, як кожна людина, є не так автором, як виконавцем зла; ставши через невідання його жертвою, він стає його носієм (пор. Лк 23,34; Ді 3,17).

Євангельські оклики Горе (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 6,24), у стилі плачів пророків, є суворою і сумною пересторогою, щоб привести до навернення.

в. 23 І вони заходились один одного питати… Лука пропускає запитання, звернені до Ісуса: «Чи не я?» та його відповідь, яка ідентифікує Юду: «Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить» (Мр 14,19– 20; Мт 26,22– 23, а особливо Йо 13,21– 30).

в. 24 Знялась між ними й суперечка. Гр. filoneikía означає (в позитивному сенсі) «змагання»; але більш звичним є вживання його в значенні (в негативному сенсі, пор. Прип 10,12): «спір, зумовлений суперництвом, сварка».

–  хто з них має вважатися за більшого. Спір, який періодично повторюється (пор. Лк 9,46; Мр 9,34; Мт 18,1) і вже достроково описаний в Мр 10,35– 45 і Мт 20,20– 28 в епізоді про Йоана і Якова, які просили про перші місця для себе в Царстві. Пор. Лк 14,7– 11.

в. 25 Царі народів панують над ними. У Мр 10,42 і Мт 20,25: «… утискають їх».

–  і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Від гр. euergétai, такий титул в грецькому світі приписується богам і героям. Часто тирани самі себе проголошували доброчинцями!

в. 26 більший між вами нехай буде як молодший (гр. neóteros), а наставник як слуга. Пор. Лк 12,37б.

У Мр 9,35 (Мт 20,27): «Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою». А потім знову ж таки в Мр 10,43– 44 (Мт 23,11): «Хто з- між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з- між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх».

в. 27 Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить?

–  я між вами як той, що служить. Це найкраще визначення, яке Ісус дає сам собі. Він присутній поміж нас як слуга (Йо 13,4– 16; Лк 12,37; Флп 2,5– 7).

в. 28 Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах (Йо 15,27; 2 Тм 2,12; Як 1,12). Ви є тими, які залишилися зі мною. Таке визнання вірності є прелюдією до надання влади апостолам (пор. вв. 29 і 30).

в. 29 і я завіщаю вам (готую заради вас) Царство, як мені завіщав Отець мій (пор. Лк 12,32; Од 2,26– 28). Це є лише в Луки.

в. 30 щоб їли й пили за столом у моїм Царстві. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 13,29.

–  й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.

У біблійній мові судити означає управляти, зберігати за собою владу, судити в царському значенні.

У Мт 19,28 це означає участь апостолів у Страшному суді. В Луки ж це сказане стосується майбутнього, здійснення місії («повноваження») апостолів (описаної згодом в Діяннях), яких покликано свідчити по- пророчому про сповнення обітниці: Ісус — суддя, який прийшов виправдати всіх у своїй крові.

Паралельні місця: Мт 26,20– 25; Мр 14,17– 21;
пор. також Йо 13,21– 30; Мт 20,25– 28; Мр 10,42– 45

ПСАЛОМ 127-128

127. (126) Без божого благословення – марно трудяться люди

1. Висхідна пісня. Соломона. Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, -дарма пильнує сторож. 2. Дарма устаєте рано, засиджуєтеся допізна: усе ж їсте загорьований хліб! Господь дає його у сні своїм любим. 3. Спадок Господній – діти; плід лона – нагорода. 4. Як стріли у руці вояка, так діти віку молодого. 5. Щасливий чоловік, що ними наповнив сагайдак свій! Не осоромляться, коли будуть позиватись при брамі з ворогами.

128. (127) щаслива побожна сім’я

1. Висхідна пісня.  Щасливий кожний, хто Господа боїться і хто його путями ходить! 2. Як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде. 3. Жінка твоя, неначе лоза плодовита, у середині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого. 4. Ось так буде благословенний чоловік, що Господа боїться. 5. Нехай Господь благословить тебе з Сіону, щоб ти міг бачити добро Єрусалиму, поки віку твого, 6. щоб ти міг бачити дітей твоїх дітей! Мир на Єрусалим!