22. Тайна Вечеря 1-13;
1. Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха. 2. І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу. 3. Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, 4. і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати. 5. Зраділи ті й згодилися дати йому гроші. 6. І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу. 7. Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, – сказав, – “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” 9. Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” 10. Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, 11. і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? 12. І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” 13. Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.
КОМЕНТАР
НАБЛИЖАЛОСЯ СВЯТО ОПРІСНОКІВ…
Й ШУКАВ НАГОДИ, ЩОБ ВИДАТИ ЙОГО
22,1– 6
Пасха, свято звільнення людини, настає тоді, коли Сина Чоловічого видають в руки людям. Тоді як наше насильство заволодіває ним, він дарує себе з любові.
Довгий шлях Бога, який шукає людину, підходить до кінця. Тут починається остання частина Євангелія від Луки: розповідь про страсті й смерть Ісуса (Лк 22,1– 23,56), про його воскресіння і вознесіння (Лк 24,1– 53).
в. 1 Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха. Мр 14,1а уточнює: «Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки». Це два окремих свята, але вони були настільки пов’язані, що практично ототожнювалися між собою (пор. Втор 16,1– 8).
Свято починалося вечерею напередодні (14 нісана, останнього дня перед повним місяцем, наступного за весняним рівноденням, пор. Чис 9,2– 5.11– 12). Це пасхальна вечеря (євр. Pesách), яка ще й сьогодні для євреїв є найбільшим святом року (Вих 12,14). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 2,41.
в. 2 первосвященики та книжники (Мр 14,1). Тут втретє (вперше в Лк 19,47, а потім в Лк 20,19) первосвященики з великих священичих родин (пор. Ді 4,6) об’єднуються з книжниками (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17). Серед них немає фарисеїв! У Мт 26,3 ж мова про «первосвящеників» і «старших народу».
– шукали, як би його вбити (Лк 19,47; 20,19). У Мр 14,1 (Мт 26,4): «шукали, як би його схопити підступом і вбити» (пор. Йо 11,57).
– боялись бо народу. Популярність Ісуса становить загрозу для представників влади і для громадського порядку (Лк 19,48; 20,19; Мр 12,12; 14,2; Мт 21,46; 26,5).
Лука пропускає епізод про обід у Витанії з «помазанням» і обуренням учнів через велике «марнотратство» (Мр 14,3– 9; Мт 26,6– 13). Лука вже наводив аналогічний епізод в Лк 7,36– 50.
в. 3 Ввійшов же сатана (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,2) в Юду (це зазначає лише Лука і є також в Йо 13,2.27), на прізвище Іскаріот. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 6,16.
Юда завжди згадується як один з числа дванадцятьох (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 8,1), адже він також був покликаний з любові!
Зверніть увагу в Лк 4,13: «Диявол відійшов від нього (Ісуса) до якогось часу». Тепер же настала його година «і влада темряви» (пор. Лк 22,53б).
в. 4 і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками. Останні, начальники сторожі, про яких згадує лише Лука, є відповідальними за громадський порядок в храмі, їх набирали з- поміж левитів (пор. Ді 4,1; 5,24). Первосвященики разом зі «старшими» і книжниками несуть відповідальність за арешт Ісуса в саду (Лк 22,52) і за його засудження (Лк 22,66). Саме вони звинуватять його перед Пилатом (Лк 23,10), і їх вважатимуть головними відповідальними за його смерть (Лк 24,20).
– як би його видати (в. 6). Гр. дієслово paradídomi ще означає «зраджувати». Це ключове слово страстей: воно виражає долю Сина Чоловічого (Іс 53,12).
По суті, Юда «видає» Ісуса первосвященикам і начальникам (Лк 22,48– 53), ті «повели» його до Пилата (Лк 23,1), той «відіслав» його до Ірода (Лк 23,7), який «відіслав його назад» до Пилата (Лк 23,11), а той нарешті «Ісуса видав їм напризволяще» (Лк 23,25). Син Чоловічий «видається» Богом в руки людям: страсті є частиною задуму Отця (пор. Лк 9,22.44; 24,7.20.26; Ді 17,3).
Те саме дієслово вживається, щоб сказати, що в Євхаристії Ісус «видає» нам своє тіло і свою кров! Однакове дієслово вживається для опису найбільшого дару любові і найбільшої зради!
в. 5 Зраділи ті. Трагічне зауваження для найбільш мерзенної зі зрад.
– й згодилися дати йому гроші. У Мр 14,11: «Обіцяли дати йому гроші». У Мт 26,15б: «Ті відважили йому тридцять срібняків» (ціна за одного раба, Вих 21,32; пор. Бут 37,28: як Йосифа продали його брати «за двадцять срібняків»; пор. також Зах 11,12– 13).
в. 6 І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його (в. 4) (= Мр 14,11б; Мт 26,16).
– без відома народу (пор. в. 2). У Мр 14,2 (Мт 26,5): «Не під час свята, щоб розруху не було в народі!».
Паралельні місця: Мт 26,1– 5.14– 16; Мр 14,1– 2.10– 11
ІДІТЬ ТА ПРИГОТУЙТЕ НАМ ПАСХУ
22,7– 13
Приготувати Пасху означає знайти місце, де «він їсть з нами», своїми учнями. Таким місцем є наше серце: якщо ми йому відкриємо, він вечеряє з нами, а ми з ним.
Це момент приготувань до пасхального чування.
в. 7 Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху (Втор 16,1– 8). Мр 14,12 (Мт 26,17) уточнює: «першого дня Опрісноків».
Приготування до свята починалося напередодні (в день приготування = гр. paraskeuē) зарізом ягнят, яких потім мали споживати під час вечері в переддень Пасхи, пор. Вих 12,1– 11.14.
в. 8 Ісус послав Петра та Йоана. Ісус сам проявляє ініціативу, тоді як в Мр 14,12 і Мт 26,17 її проявляють учні. Лише Лука наводить імена двох учнів (у Мр 14,13: «І послав двох із своїх учнів»), які вже згадувалися разом з Яковом у Лк 8,51 (воскресіння дочки Яїра) і в Лк 9,28 (переображення). Щодо Петра та Йоана пор. також Ді 3,1.11; 4,13.19; 8,14.
Цей факт пригадує те, як учнів було послано, щоб приготувати вхід Ісуса в Єрусалим (Лк 19,29б- 30а): «Послав двох із своїх учнів, кажучи: “Ідіть…”».
– Ідіть… та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили (Вих 12,8– 11) (у Мр 14,12: «щоб ти їв Пасху»). Для Луки (як і для Марка і Матея, але не для Йоана) це була пасхальна вечеря, на зразок тієї, яку споживають всі євреї у цей день.
Приготування, за єврейськими звичаями, були такі: вбивали ягнят, яких пекли, а потім споживали під час вечері, готували гіркі трави, воду для омивань, вино, лампи… і позбувались останніх залишків дріжджового хліба; споживати (впродовж семи днів) можна буде лише прісний хліб, на згадку про визволення з Єгипту (Вих 12,15– 20; 34,18; Чис 9,11– 12).
в. 10 чоловік, що буде нести глечик води (Мр 14,13; цього немає в Мт). Це знак, адже набирати воду належить жінкам або рабам (пор. Втор 29,10; ІН 9,27).
По- іншому в Мт 26,18: «Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми».
в. 11 Учитель. Це єдиний уривок в Луки, де Ісус сам себе називає Вчителем.
– Де світлиця. Гр. katályma. Таке саме слово вживається в Лк 2,7, де Ісусові батьки намагалися знайти місце, де він міг би народитися! У Мр 14,14: «Де моя світлиця».
в. 12 І він покаже вам горницю (гр. anágaion — верхня горниця) велику, вистелену килимами. У Мр 14,15: «…світлицю велику, вистелену килимами та готову».
в. 13 Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм (= Мр 14,16; пор. Лк 19,32), і приготували пасху. Цим завершальним зауваженням Лука підкреслює важливість цієї вечері. «Пасха» згадана аж п’ять разів у вв. 1– 13!
Паралельні місця: Мт 26,17– 19; Мр 14,12– 16
ПСАЛОМ 125 – 126
125. (124) Господь стереже праведних
1. Висхідна пісня. Ті, які звіряються на Господа, – подібні до гори Сіон, що не хитається, що пробуває вічно 2. Єрусалим! Гори навколо нього; а Господь круг народу свого, віднині і повіки. 3. Берло беззаконних не буде тяжіти над долею праведних, щоб праведні не простягали рук своїх до кривди. 4. Благотвори, Господи, добрим, людям щирого серця! 5. А тих, що звернули на криві дороги, – нехай Господь зведе їх з тими, що творять беззаконня. Мир над Ізраїлем!
126(125) Поворот з неволі 1-3; молитва за народ 4-6
Висхідна пісня. Коли Господь повернув сіонських бранців, немов би сон ми бачили, так було з нами. 2. Тоді уста наші сповнилися сміху радости язик наш. Тоді проміж народами загомоніли: «Велике діло вчинив Господь над ними!» 3. Велике діло вчинив Господь над нами, -раділи. 4. Поверни, о Господи, наших бранців, немов потоки на спраглу землю. 5. Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати, 6. Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна. Повертається додому радий, несучи снопи з собою.
