21. про знищення Єрусалиму 25-38

25. І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. 26. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили. 27. Тоді побачать Сина Чоловічого, що йтиме у хмарі з силою і славою великою. 28. Як це почне збуватись, випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близьке.” 29. І він сказав їм притчу: “Погляньте на смоковницю і всякі (інші) дерева. 30. Коли вони розпукаються вже, ви, дивлячись, розумієте самі від себе, що вже близько літо. 31. Отак і ви, коли побачите, що це збувається, знайте, що Царство Боже близько. 32. Істинно кажу вам: Рід цей не пройде, аж поки все не станеться. 33. Небо й земля проминуть, слова ж мої не пройдуть. 34. Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, 35. немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі. 36. Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином.” 37. Днями Ісус навчав у храмі, а ночами виходив і перебував на горі, званій Оливна. 38. Зранку ж увесь народ приходив до нього в храм, щоб послухати його.

КОМЕНТАР

ТОДІ ПОБАЧАТЬ СИНА ЧОЛОВІЧОГО

21,25– 28

Ця сцена паралельна до сцени Ісусової смерті. Хрест є кінцем старого світу і початком нового: доля Сина освітлює і випереджає долю кожного брата і всього сотвореного.

Увага Луки зосереджується на людській історії. Друга частина (вв. 25– 28) апокаліпсису Луки (Лк 21,5– 36) говорить про те, чого очікує християнин: про прихід Сина Чоловічого і власне визволення, що є кінцем цілої історії.

в. 25 І будуть знаки на сонці… (пор. Іс 13,10). Космічні образи слід відчитувати як події перебігу історії. У Мр 13,24– 25 (Мт 24,29) наводиться ще ширша цитата з Іс 13,10 (+ Іс 34,4), в якій ще сильніше підкреслюються апокаліптичні й есхатологічні тони: «За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба…». Пор. Єз 32,7; Йоіл 2,10; 3,4; 4,15; Ді 2,19– 20.

–  а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Пор. Лк 21,9.

в. 26 Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде (лише в Луки).

–  бо захитаються небесні сили (= Мр 13,25б; Мт 24,29б). Пор. Сир 16,18; Іс 34,4; Соф 1,15; Аг 2,6; Євр 12,26.

в. 27 Тоді побачать Сина Чоловічого (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24), що йтиме у хмарі (пор. Іс 19,1). Це видіння проривається крізь тривогу передбачень.

Тоді побачать: прихід буде спостерігатися (споглядатися) одночасно з потрясіннями, про які щойно була мова. Це парусія — кінцевий прихід Сина Чоловічого (про який щойно згадувалося).

–  з силою і славою великою. Виразна алюзія на Дан 7,13, яка пригадує визволительне втручання Месії, що був «ніби Син Чоловічий». Лука вже передвістив цей «прихід» в Лк 9,26; 12,40; 17,24.30; 18,8.

Лука пропускає додаток Мр 13,27 (Мт 24,31): «Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба», а отже, і не розкриває тему суду.

Ісус повторить перед синедріоном ті самі слова про Сина Чоловічого. Через них його й засудять (Лк 22,69– 71; Мр 14,62– 64; Мт 26,64– 66).

в. 28 випростайтесь і підніміть ваші голови вгору. Це нагадує скорчену жінку, в Лк 13,11.

–  бо ваше визволення близьке. Гр. apolýtrosis — визволення = відкуплення; споріднене з lýtrosis, викуп з рабства (також і військовополонених). Цей термін, характерний для Павла (пор. Рм 3,24; 8,23; 1 Кор 1,30; Еф 1,7; Кол 1,14), наводить на думку не про якусь катастрофічну подію, а радше про спасенну, і не стосується якогось далекого майбутнього, а теперішнього. Пор. також Іс 63,4; Пс 111,9; Лк 1,68; 2,38; 24,21.

Паралельні місця: Мт 24,29– 31; Мр 13,24– 27

ПОГЛЯНЬТЕ НА СМОКОВНИЦЮ

21,29– 33

У світлі хреста все теперішнє зло слід відчитувати не як передсмертне хрипіння, а як крик новонародженого створіння.

Починається третя частина (вв. 29– 36) великого апокаліпсису Луки (Лк 21,5– 36). У ній містяться настанови, за якими слід проживати теперішнє очікування.

Притча про смоковницю (аналогічна до «метеорологічної» в Лк 12,54– 56) звучить промовисто: Ісус навчає нас, як жити з вірою в те, що відбувається. Це притча про розрізнення, яка завіщає наближення Царства в сьогодні нашої історії.

в. 29 Погляньте на смоковницю і всякі (інші) дерева. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 13,6– 9 (притча про безплідну смоковницю).

в. 30 Коли вони розпускаються вже, ви, дивлячись, розумієте самі від себе… Смоковниця плодоносить пізно, але поява пагонів і листя є надійним «знаком» того, що близько літо. У Мр 13,28 (Мт 24,32): «Коли віття її стає м’яким і пускає листя, знаєте, що близько є літо».

в. 31 Царство Боже близько (пор. Лк 17,20– 21). Лука видозмінює Мр 13,29 (Мт 24,33), котрий застосовує це порівняння з приходом Сина Чоловічого, який стоїть «під дверима».

в. 32 Істинно кажу вам. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,24.

–  Рід цей не пройде (Мр 13,30; Мт 24,34). Зазвичай, але не тут, цей термін вживається в негативному значенні: «О невірний та розпусний роде!» (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 9,41). У Лк 9,27 Ісус вже стверджував: «Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого» (Мр 9,1; Мт 16,28).

Лука пропускає Мр 13,32 (Мт 24,36): «Про день же той чи годину — ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, — тільки Отець».

в. 33 слова ж мої не пройдуть (= Мр 13,31; Мт 24,35). Цей вислів становить частину урочистої пророчої мови (пор. Іс 40,8; 55,10– 11; Мт 5,18; Лк 16,17).

Паралельні місця: Мт 24,32– 35; Мр 13,28– 31

ЗВАЖАЙТЕ НА САМИХ СЕБЕ

21,34– 38

Серед ночі світу, замість того, щоб закрити очі і забутися, нас заохочують зберігати пильність і тверезість, зі знанням того, що прийде день.

«Великий апокаліпсис», що розпочався в Лк 21,5, завершується сильним заохоченням до пильності й молитви, в очікуванні того, щоб постати перед Сином Чоловічим. У Луки його прихід не ставиться в кінці часів, а в межах нашої особистої долі.

в. 34 Зважайте на самих себе (Лк 17,3). Попередження про небезпеку. Пор. Лк 12,1.40; 20,46.

–  обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами. Пор. Лк 8,14; 12,22– 30.45; 17,26– 30; Рм 13,11– 13; 1 Сол 5,4– 8.

–  і щоб той день не впав на вас зненацька. Це день повернення Сина Чоловічого (парусія). Пор. Лк 12,35– 40.45– 46; 17,24.26– 31; 1 Сол 5,3.

в. 35 немов сітка, бо він прийде. Сітка — це щось таке, що падає на вас зненацька. Пор. Проп 9,12; Іс 24,17– 18; Рм 11,9 (Пс 69,23); 1 Тм 6,9.

в. 36 Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться… (пор. Еф 6,18). До світлої і уважної тверезості (в. 34) потрібно додати пильне очікування і витривалу молитву. Вже в Лк 18,1– 8 Ісус «розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом». Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 18,1.

–  щоб мати змогу (ТОВ перекладає: «щоб ви вважалися гідними») уникнути всього того, що має збутися (пор. Лк 3,7).

–  і стати перед Чоловічим Сином (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24). Потрібно щодня жити так, щоби бути в змозі стати (= стояти прямо) перед Сином- суддею. Такими є останні слова «великого апокаліпсису» Лк (21,5– 36).

Далі йде короткий завершальний підсумок, як і початковий в Лк 19,47– 48.

в. 37 Днями Ісус навчав у храмі. Пор. Лк 19,47; 20,1; 22,53.

–  а ночами виходив і перебував (ночував, лаштувався на ніч) на горі, званій Оливна. Пор. Лк 22,39; Мр 11,19; Мт 21,17; Йо 8,1– 2.

Як вже було сказано в Лк 19,47, схоже, що тривалість науки і перебування Ісуса в Єрусалимі перевершує три дні за Мр 11,12.20 і два за Мт 21,17– 18.

в. 38 Зранку ж увесь народ приходив до нього в храм, щоб послухати його (Лк 19,48).

На думку деяких дослідників, саме тут мав би бути вставлений уривок про жінку- перелюбницю, наявний в Йо 8,1– 11, який, можливо, слід приписувати Луці.

ПСАЛОМ 123 – 124

123. (122) Народ, погорджений, покладається на Бога

1. Висхідна пісня. До тебе я підношу мої очі, до тебе, що живеш на небі. 2. Як очі слуг на руки свого пана і як слугині на руки господині, так наші очі дивляться на Господа, Бога нашого, поки не змилосердиться над нами. 3. Помилуй нас, о Господи, помилуй! Бо надто ми наситилися зневаги. 4. Надто наситилася душа наша глузування ситих, зневаги гордих.

124. (123) Народ спогадує про небезпеку 1-5; дякує за порятунок 6-8

1. Висхідна пісня. Давида. Якби Господь не був з нами, – нехай же Ізраїль скаже, – 2. якби Господь не був з нами, коли на нас повстали були люди, 3. живцем тоді були б нас проковтнули, коли на нас запалав їхній гнів. 4. Води були б тоді нас затопили, потік пронісся б понад нами, 5. бурхливі води б тоді пройшли над нашою душею. 6. Благословен Господь, що нас видав на здобич їм у зуби. 7. Душа наша спаслась, як пташка з сильця птахоловів; сильце порвалось, і ми спаслися. 8. Допомога наша в імені Господа, що створив небо й землю.