20. про данину кесареві 20-26;
20. І назираючи за ним, вони послали підглядачів, що з себе праведних удавали, щоб його піймати на слові й видати начальству і владі намісника. 21. І ті спитали його: “Учителю, ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно, і не дивишся на обличчя, але навчаєш Божої путі по правді. 22. Чи вільно нам давати кесареві податок, чи ні?” 23. Він же, побачивши їх лукавство, промовив до них: 24. “Покажіть мені динарій. Чий на ньому образ і напис?” Ті відповіли: “Кесарів.” 25. І він сказав їм: “Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові.” 26. І не могли піймати його перед людьми на слові та, дивувавшися його відповіді, замовкли.
КОМЕНТАР
ВІДДАЙТЕ, ОТЖЕ, ЩО КЕСАРЕВЕ — КЕСАРЕВІ, А ЩО БОЖЕ — БОГОВІ
20, 20– 26
Влада Ісуса повертає нас до нашої гідності образу Божого: вона звільняє нас від рабського поневолення однієї людини іншою.
Ця друга суперечка розділяє сферу політичної влади та сферу віри. «Віддати Боже Богові» не заперечує, а релятивізує людську владу.
Тут йдеться про податок (данину), що був ганебним знаком підкорення римському окупантові. Серед звинувачень, висунутих Ісусові перед Пилатом, буде і той факт, що він «забороняє давати кесареві податок» (Лк 23,2). Але в Мт 17,24– 27 Ісус і Петро сплачують податок на храм срібною монетою, яка знайшлася в роті риби! Ще також можна пригадати відмову Ісуса розсудити двох братів щодо поділу спадщини (Лк 12,14).
в. 20 Зайнявши позицію для спостереження і назираючи за ним. Деякі давні рукописи додають: «Віддалившись…»; якраз в Мт 22,15: «Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би його впіймати на слові».
– вони послали підглядачів (шпигунів). У Мт 22,16 і в Мр 12,13 мова про фарисеїв та іродіян.
– що з себе праведних удавали. Постава, якою хизувалися фарисеї (Лк 16,15; 18,9). Але фарисеї вже більше не присутні (востаннє в Лк 19,39), бо Лука не хоче їх залучати до засудження Ісуса.
– щоб його піймати на слові (в. 26). Пор. Лк 11,53– 54.
– й видати начальству і владі намісника (Пилата). Лише в Луки.
в. 21 Учителю. Вони звертаються до нього підлесливим тоном. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 7,40.
– ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно. У Мт 22,16 (Мр 12,14): «Ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді».
– і не дивишся на обличчя. Дієш безпристрасно.
Мт 22,16б (Мр 12,14) перед тим додають: «Не вважаєш ні на кого, бо не дивишся…» (пор. Лев 19,15; Втор 1,17; 10,17; 16,19; Сир 4,27; 35,15; 42,1– 8; Мал 2,9; Ді 10,34; Рм 2,11; Гал 2,6; Еф 6,9; Кол 3,25; Як 2,1; 1 Пт 1,17).
Його співрозмовники визнають, що Ісус у своїй місії, а насамперед у своїй проповіді, не йшов на компроміси і не грав у людські ігри, щоб завоювати собі прихильність людей чи провідників. Цей комплімент, водночас іронічний і приємний, дає пізнати істинне значення його місії (SG, c. 518).
– але навчаєш Божої путі (Мт 22,16; Мр 12,14). Пор. Втор 8,6; 10,12… Пс 25,4.9; 27,11; 51,15. Це один з виразів, який характеризує християн у первісній Церкві: вони є послідовниками «нової путі» (науки) / вони тримаються путі (пор. Ді 9,2; 16,17; 18,25.26; 19,9.23; 22,4; 24,14.22).
в. 22 Чи вільно нам давати кесареві податок, чи ні? Повинні чи ні платити податок ми, пригноблені римською окупацією нашої країни?
Те, чи вільно давати податок чи ні, очевидно має визначатися на основі приписів Закону.
У Мт 22,17 (Мр 12,14) запитання є безособовим: «Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати…?». Мр 12,14б додає, наполягаючи: «Давати, чи не давати?».
Окрім непрямих податкових тягарів (дорожні мита, збори, численні податки), потрібно було платити податок pro capite (census), тобто податок на особу, від сплати якого були звільнені лише діти і люди похилого віку.
в. 23 Він же, побачивши їх лукавство, промовив до них. У Мр 12,15 (Мт 22,18): «Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: «Чого мене спокушаєте?»». Чого розставляєте мені пастки?
Ісус ставить зустрічне запитання (у стилі раббіністичної дискусії), щоб вивести на чисту воду задуми (лукавство) своїх співрозмовників (Лк 20,3). Адже якщо він відповість «так», то буде поганим патріотом (ворогом зилотів); якщо ж відповість «ні», то буде привід звинуватити його в тому, що він підбурює народ проти римської влади (пор. Лк 23,2).
в. 24 Покажіть мені динарій. Чий на ньому образ і напис? (Мт 22,20; Мр 12,16).
Динарій є оплатою за день роботи сільськогосподарського робітника (Мт 20,2), срібною монетою, викарбуваною в Римі, на якій був витиснений образ Тиверія Цезаря (14– 37 рр. по Р. Хр.), а довкола нього написано: «Tiberius Cæsar divi Augusti filius Augustus».
Той факт, що самі ж підглядачі мали монету, щоб показати, свідчить про те, що вони її вживали, а отже могли підлягати таким самим зловмисним наклепам, які звертали на Ісуса!
в. 25 Віддайте, отже, що кесареве — кесареві… Ісус не говорить ні про податок, ні про гроші. Пор. Рм 13,7: «Тож дайте кожному належне…». Пор. також 1 Пт 2,13– 17.
в. 26 І не могли піймати його перед людьми на слові (в. 20).
– та, дивувавшися його відповіді, замовкли (пор. Лк 14,4). У Мт 22,22: «Почувши це, ті здивувались і, полишивши його, відійшли». У Мр 12,17: «І вони дивувались йому».
Паралельні місця: Мт 22,15– 22; Мр 12,13– 17
ПСАЛОМ 119, 137-152
119. (118) Хвала законові Господньому
137. Ти – справедливий, Господи, і праві твої присуди! 138. Ти заповів твої свідоцтва в справедливості й великій правді. 139. Моя горливість мене виснажила, бо противники мої забули твоє слово. 140. Глагол твій – понад усяку пробу, і слуга твій його любить. 141. Малий я, і гордують мною, та заповідей твоїх не забуваю. 142. Справедливість твоя – справедливість вічна, і закон твій – правда. 143. Напасть і горе на мене напосіли, веління твої-моя відрада. 144. Свідоцтва твої- вічна справедливість; дай мені розуму, і я буду жити. 145. З усього серця взиваю: Вислухай мене, Господи! – я установи твої буду пильнувати. 146. До тебе я взиваю: Спаси мене! Я берегтиму твої свідоцтва. 147. Удосвіта встаю і допомоги благаю, надіюся на слово твоє. 148. Очима випереджую нічні сторожі, щоб розважати над твоїм глаголом. 149. Почуй мій голос, за твоїм милосердям, Господи, живи мене, як звик єси робити. 150. Наблизились гонителі мої несправедливі, а від закону твого віддалились. 151. Близько єси, о Господи, і всі твої веління – правда. 152. Віддавна з твоїх свідоцтв знаю що ти їх заснував навіки.
