20. притча про виноградник 9-19;
9. І він почав народові казати оцю притчу: “Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час. 10. Та своєчасно послав він до виноградарів слугу, щоб ті дали йому частку з плодів виноградних; а виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. 11. І знов послав він другого слугу, та вони, й того побивши й обезчестивши, відпустили з порожніми руками. 12. Послав ще й третього, та вони й цього, тяжко поранивши, прогнали. 13. Сказав тоді власник виноградника: Що мені робити? Послати хібащо мого улюбленого сина? Може його пошанують? 14. Виноградарі ж, побачивши його, так почали міркувати між собою: Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина нам дісталась. 15. І вивели його за виноградник і вбили. Що, отже, зробить їм власник виноградника? 16. Прийде і вигубить тих виноградарів, а виноградник дасть іншим.” Почувши це, вони сказали: “Нехай це не станеться!” 17. Ісус же глянув на них пильно й мовив: “Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним? 18. Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде – роздавить.” 19. Первосвященики та книжники шукали зараз же накласти на нього руки, але боялися народу, бо зрозуміли, що проти них сказав цю притчу.
КОМЕНТАР
ОДИН ЧОЛОВІК НАСАДИВ БУВ ВИНОГРАДНИК
20,9– 19
Влада Ісуса, який є Сином, така ж, як в Отця: вірність і милосердя до останнього. Вона відмінна від нашої: замість того, щоб помножувати насильство і смерть, він несе їх на собі з любові.
Це притча про «виноградарів- убивців» (можливо, більше алегорія, ніж притча). У ній увага зосереджується на долі сина, від якої залежатиме і доля виноградарів. Дедалі сильніша ворожість (образи, побиття, вбивство) контрастує з незбагненною терпеливістю і простодушністю власника: це месіанська алегорія на історію спасіння.
в. 9 І він почав народові казати оцю притчу. Ті, до кого передусім звернена ця притча, названі лише в кінці, у в. 19!
– Один чоловік насадив був виноградник. У в. 13 це власник.
Це цитата з Іс 5,1– 7 («пісня про виноградник»), спершу це була любовна пісня, яка згодом перетворилася на притчу про невірність Ізраїля. Мр 12,1 і Мт 21,33 доповнюють цитату: «Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту» (Іс 5,2).
Образ виноградника описує в СЗ ситуацію Ізраїля, вибраного народу Божого, який попри це порушує його союз (Пс 80,9– 17; Іс 5,1– 7; 7,23; 27,2– 5; Єр 2,21; 5,10; 6,9; 8,13; 12,10; Єз 15,1– 8; 19,10– 14; Ос 2,14; 10,1).
– винайняв його виноградарям.
– і відійшов на довший час. Згадка про час є лише в Луки.
в. 10 Та своєчасно. У свій час. У Мт 21,34а: «Коли ж настала пора винозбору».
– послав він до виноградарів слугу, щоб ті дали йому частку (частину власника) з плодів виноградних (Мр 12,2б). У Мт 21,34б: «Послав він слуг своїх…, щоб узяти від них плоди».
вв. 11– 12 Тепер притча описує наростаюче насильство над трьома слугами:
– першого, побивши, відіслали ні з чим,
– другого, побивши й обезчестивши, відпустили з порожніми руками,
– третього, тяжко поранивши, прогнали.
Такою була доля пророків (пор. Лк 11,47– 51; 13,34; пор. також 2 Хр 36,15– 16; Неєм 9,26; Єр 25,4; Ді 7,52; 1 Сол 2,15; Євр 11,32– 38). У Мр 12,5 третього «вбили» та й багато інших, яких «вони або побили, або повбивали». У Мт 21,35: «Кого побили, кого вбили, кого ж укаменували»!
Троє слуг, ймовірно, є постатями Мойсея (Ос 12,14– 15), Іллі та Йоана Хрестителя.
в. 13 Сказав тоді власник виноградника: Що мені робити? (в. 15). Посилання на Іс 5,4.
Таке питання про те, що робити, часто знаходимо в Луки (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 12,17).
– Послати хіба що мого улюбленого сина? Це відлунює початком «пісні про виноградник» в Іс 5,1 і пригадує Ісаака, єдиного сина Авраама (Бут 22,2.12.16). Також пригадується «голос» Отця, який проголошує Ісуса у хрещенні (Лк 3,22): «Ти — мій Син любий» і під час переображення (Лк 9,35): «Це Син мій, Вибранець». Це також є месіанською алюзією на постать терплячого Слуги (Іс 42,1; 52,13– 53,12).
– Може його пошанують? Не так в Іс 53,3!
в. 14 Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина нам дісталась (= Мр 12,7; Мт 21,38). Так казали брати Йосифа в Бут 37,19– 20.
в. 15 І вивели його за виноградник і вбили (= Мт 21,39; пор. Ді 7,58; Євр 13,12). У Мр 12,8 все подається у зворотному порядку: спершу його «вбили», а потім «викинули з виноградника».
Це очевидна алюзія на смерть Ісуса, яка станеться за межами міста.
– Що, отже, зробить (пор. в. 13) їм власник виноградника? (пор. Іс 5,4– 5). Мт 21,40а перед тим ставить «коли прибуде».
У Матея на це відповідають присутні.
в. 16 Прийде і вигубить тих виноградарів (пор. Лк 19,27).
Він не лише покарає винних (як в Іс 5,25), але й виноградник дасть іншим (Мр 12,9б). А Мт 21,41.43 додає: «що будуть давати йому плоди його своєчасно» і «Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його».
– Нехай це не станеться! Так вигукує народ. Але так могли ще протестувати й провідники, бо власник дасть виноградник іншим! Цей вислів є лише в Луки.
в. 17 Ісус же глянув на них пильно (лише в Луки; пор. також Лк 22,61) й мовив:
– Що, отже, значить оце написане. Букв. можна ще прочитати: «Чому ж тоді написано?». У Мт 21,42 (Мр 12,10): «Чи в Письмі не читали ви ніколи…?».
– Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним (замком склепіння). Це перше передвіщення Пасхи. Цитата з Пс 118,22 (Ді 4,11; 1 Пт 2,4.7– 8; пор. Іс 28,16; Еф 2,20). У Мт 21,42 і в Мр 12,11 ще наводиться в. 23 з Пс 118: «Від Господа це сталось і дивне в очах наших».
в. 18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде — роздавить (Мт 21,44). Це речення позначене впливом Іс 8,14– 15 і нагадує пророцтво Симеона (Лк 2,34; пор. Рм 9,32– 33; 1 Пт 2,8). Цей камінь є не просто пасивною перешкодою, об яку можна спотикнутися; він ще й сам може рушити з місця, впасти на когось і розчавити! Пор. Дан 2,34– 35.44– 45.
в. 19 Первосвященики та книжники (Лк 19,47) шукали зараз же накласти на нього руки, але боялися народу. Популярність Ісуса становить ризик для представників влади (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 20,6– 7)!
– бо зрозуміли, що проти них сказав цю притчу. Це кінцеве вставне речення ще більше розкриває месіанське і христологічне значення притчі. Вона є пророцтвом негайної дії!
Паралельні місця: Мт 21,33– 46; Мр 12,1– 12
ПСАЛОМ 119, 121-136
119. (118) Хвала законові Господньому
121. Я творив суд і справедливість, – гнобителям моїм мене не видай. 122. Будь запорукою слузі твоєму на благо, нехай не гнітять мене горді. 123. Очі мої знемоглися, чекаючи на твоє спасіння, на слово твоєї правди. 124. Вчини з твоїм рабом за твоєю ласкою і навчи мене твоїх установ. 125. Я твій слуга, настав мене на розум, щоб я спізнав твої свідоцтва. 126. Час Господеві діяти! Порушили закон твій. 127. Тим і люблю твої веління, над золото, над щире. 128. Тому всі твої заповіді я визнаю за справедливі; кожну неправедну стежку ненавиджу. 129. Дивні твої свідоцтва, тому душа моя їх пильнує. 130. Слова твої, відкрившись, просвітлюють, дають розуму простим. 131. Широко відкриваю уста мої, прагну, бо я велінь твоїх бажаю. 132. Обернись до мене й змилуйся надо мною, як ти звичайно робиш із тими, що люблять твоє ім’я. 133. Кроки мої спрямуй за твоїм словом, не дай ніякій кривді запанувати надо мною. 134. Визволь мене від гніту людини, і твої заповіді я пильнуватиму. 135. Світи твоїм обличчям на слугу твого і навчи мене твоїх установ. 136. Потоками з очей моїх ллються сльози, бо не додержується більш закон твій.
