19. В’їзд у Єрусалим 29-40;
29. І от, як він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, 30. кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив’язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв’яжіть його і приведіть. 31. Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв’язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.” 32. Пішовши посланці, знайшли, як він сказав їм. 33. Коли вони відв’язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв’язуєте осля?” 34. Ті відповіли: “Господь його потребує”. 35. А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса. 36. І як він їхав, простеляли свою одежу по дорозі. 37. А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38. кажучи: “Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” 39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.” 40. Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.”
КОМЕНТАР
ГОСПОДЬ ЙОГО ПОТРЕБУЄ
19,29– 40
Ісус не каже, коли прийде Царство, але як прийде Цар: він приїде на ослі. Його, а не когось іншого, потребує Господь! Місія Ісуса і того, хто йде за ним, — відв’язати осла: покірну тварину, яка служить і носить тягарі інших.
Після завершення довгого блоку Євангелія шляху («сходження») до Єрусалима (що розпочався в Лк 9,51) цей новий блок (Лк 19,29– 21,38) розпочинається урочистим входом Ісуса в святе місто.
Цей уривок (наявний в усіх чотирьох Євангеліях), який має більш літургійний, ніж розповідний стиль і вміщений відразу ж після «притчі про царську гідність» (Лк 19,11– 27), показує, як сповняються Ісусові слова після його першого плачу над Єрусалимом: «Ви не побачите мене, аж поки не настане день, коли ви скажете: Благословен той, що приходить в ім’я Господнє!» (Лк 13,35). Це прихід справедливого і переможного, смиренного і лагідного Месії (Зах 9,9).
в. 29 І от, як він наблизився до Витфагії (Бет- фаґа: «дім смокв», Кафр ел- Тур) та Витанії (Бет- анія: «дім бідності/скорботи», Ел- Азарієх). Села, розташовані на схід від Єрусалима, десь за 3 км на схилі Оливної гори, не згадані в СЗ. Рухаючись з боку Єрихона, на шляху є спершу Витанія, а потім Витфагія!
Витанія є також місцем, де відбудеться вознесіння (Лк 24,50; Ді 1,9). У Йо 11,1.18 Витанія є селом, де жили Лазар, Марта і Марія.
– до гори, що зветься Оливною (Мт 21,1; Мр 11,1а; пор. в. 37; пор. також Зах 14,4).
– послав двох із своїх учнів. Пор. Мт 21,1б; Мр 11,1б.
в. 30 ви знайдете прив’язане ослятко. Алюзія на Зах 9,9: «верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці». У Мт 21,2.7: «прив’язану ослицю й осля з нею».
– на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи (Мр 11,2). Як і належить тварині, що має бути принесена в жертву Господу (Чис 19,2; Втор 21,3).
в. 31 Господь його потребує (в. 34). Лука часто застосовує титул «Господь», але тут єдиний раз Ісус приписує його самому собі. Мр 11,3б і Мт 21,3б вживають його лише тут і додають: «Але він незабаром поверне їх назад».
в. 32 знайшли, як він сказав їм. Лише Лука підкреслює пророчий характер того, що звелів Ісус (вв. 30– 31). Пор. Лк 2,20б.
Зверніть увагу на аналогію з приготуваннями до останньої вечері (Лк 22,8– 13; Мр 14,12– 16).
в. 33 господарі (у Мр 11,5: «деякі ж із тих, що там стояли») його спитали їх:
– Навіщо відв’язуєте осля?
в. 34 Господь його потребує (в. 31). У Мр 11,6: «Тож їх відпущено».
в. 35 накинувши на осля свою одежу (що належала двом учням), посадили Ісуса.
в. 36 І як він їхав, простеляли свою одежу (що належала людям) по дорозі (Мт 21,8а; Мр 11,8а). Так приймають царів (пор. 1 Цар 1,33.38; 2 Цар 9,13).
Мр 11,8б додає: «інші ж — віття (“з дерев гілки” в Мт 21,8б), нарізане в полі». У Йо 12,12– 13: «Сила людей… узяли пальмове гілля». Пор. 2 Мак 10,7.
в. 37 вся громада його учнів. У Мт 21,8 (Йо 12,12): «Народ же, якого було багато».
– радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога (пор. Лк 1,42; 4,33; 8,28; 17,15; 23,23.46) за всі чуда, що бачили.
Лука, на відміну від Матея і Марка, пояснює причину ликування учнів: вони були свідками чуд (Ді 2,22; 10,38– 39). Це невтримна радість у відповідь на Божі відвідини. Пор. також «Засоби для розуміння» в Лк 2,20.
в. 38 Благословен цар, що йде (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 7,19) в ім’я Господнє! (Мт 21,9; Мр 11,9; Йо 12,13). Месіанський оклик, запозичений з Пс 118,26 (пор. Лк 13,35; Мт 23,39), який пригадує про свято наметів, коли святкується дар землі та її плодів. Пс 118 вміщений у збірку псалмів Халлел, що їх співають паломники на великі свята. Лука пропускає вигуки «Осанна» (Мт 21,9; Мр 11,9.10; Йо 12,13), але вставляє слово цар (як Йо 12,13).
– Мир на небі і слава на висотах! (лише в Луки). Мт 21,9 і Мр 11,10 заміняють цю фразу на: «Осанна на висоті!». Цей оклик нагадує спів ангелів під час народження Ісуса (Лк 2,14.20): «…й на землі мир людям його вподобання», який тут замінений на: мир на небі (найвищий месіанський дар; пор. «Напрямки для роздумів» в Лк 24,36– 49).
в. 39 Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 7,40), заборони твоїм учням.”
Вони відверто протестують проти надмірного ентузіазму учнів, а особливо проти проголошення Ісуса царем. Однак цим вони ще можуть закликати до розважливості і намагаються перестерегти, як в Лк 13,31.
Тут востаннє з’являються фарисеї (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17) в Євангелії від Луки, який не задіює їх до засудження Ісуса.
в. 40 Коли оці замовчать, кричатиме каміння. Туманна фраза, що є лише в Луки, яка, мабуть, з’явилась під впливом Ав 2,11 і відлунює Лк 3,8. Пор. Мт 21,15– 16, схоже за суттю.
Паралельні місця: Мт 21,1– 11.15– 17; Мр 11,1– 10; Йо 12,12– 16
ПСАЛОМ 119, 73-88
- (118) Хвала законові Господньому
- Руки твої мене створили й укріпили; настав мене, і я велінь твоїх навчуся. 74. Ті, що тебе бояться, побачивши мене, розвеселяться, бо я надіюся на твоє слово. 75. Знаю, о Господи, що твої присуди справедливі і що ти упокорив мене по правді. 76. Милість твоя, молю, нехай мене потішить, за словом твоїм до слуги твого. 77. Хай твоє милосердя зійде на мене, і я буду жити, бо закон твій – моя відрада. 78. Хай поб’є сором гордих, що мене незаслужено гнітять, я ж над твоїми заповідями буду роздумувати. 79. Хай повернуться до мене ті, що тебе бояться і відають твої свідоцтва. 80. Хай моє серце буде бездоганним у твоїх установах, щоб мені не осоромитись. 81. Душа моя знемагає за твоїм спасінням, на слово твоє я надіюсь. 82. Очі мої знемоглися за твоїм словом, кажучи: Коли мене потішиш? 83. Бо я став, мов бурдюк у димі, але установ твоїх не забуваю. 84. Скільки його, того віку, у слуги твого? Коли ти над гонителями моїми суд учиниш? 85. На мене яму викопали горді, а це не за законом твоїм. 86. Усі твої веління – правда; мене незаслужено гонять, подай мені допомогу! 87. Вони мене ледве зо світу не зігнали, та заповідей твоїх я не покинув. 88. Живи мене за твоєю ласкою – я пильнуватиму свідоцтво уст твоїх.
