18. багатий юнак 18-30;

18. Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” 19. А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.” 21. Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.” 22. Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.” 23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” 26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?” 27. Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога.” 28. Тоді Петро промовив: “Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.” 29. Ісус сказав їм: “Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.”

КОМЕНТАР

ОДНОГО ЩЕ ТОБІ БРАКУЄ

18,18– 30

Син живе завдяки дару, а багатий — з володіння. Багатому, щоб стати сином, бракує лише залишити все те, що він має.

Це розповідь про «покликання багача». Уривок ділиться на три частини: розповідь про покликання (вв. 18– 23), настанова про небезпеку багатства (вв. 24– 27) і діалог з учнями про винагороду для тих, які зрікаються всього (вв. 28– 30).

Тема є такою: що мені робити, щоб успадкувати життя вічне. Однак переважає «проблема» володіння майном, багатствами (що є знаком Божого благословення!). Але любити багатство означає відмовлятися покласти власну довіру лише на Бога і йти за ним.

в. 18 Один знатний (гр. archon, начальник). У в. 23 Лука додає: дуже багатий.

У Мт 19,16.20 сказано: «один», «юнак». У Мр 10,17 це «один», який «прибіг, упав перед ним навколішки й почав його питати».

–  Учителю (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 7,40) благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? (= Лк 10,25). У Мт 19,16: «Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?».

Це завжди актуальне запитання для юдейського середовища, яке вже ставив Ісусові законовчитель в Лк 10,25– 28. Відповідь Ісуса (пор. в. 30) виходить за межі запитання, охоплюючи тему багатства.

в. 19 Чому мене звеш благим? У Мт 19,17: «Чому мене питаєшся про те, що добре?».

–  Ніхто не благий, хіба один Бог. Ісус відводить від себе людську похвалу, щоб скерувати її на Бога, на єдине джерело добра. Пор. Пс 34,9; 73,1; 100,5; 106,1; 107,1; 118,1.29; 135,3; 136,1, де часто повторюється приспів: «Дякуйте Господеві, бо добрий».

в. 20 Ти заповіді знаєш (пор. Лк 10,26). Далі є виклад п’яти з десятьох заповідей. Порівняно з Вих 20,12– 17 і Втор 5,16– 21 Лука першою цитує не перелюбствуй, а останньою (як Мт 19,19) шануй свого батька і матір.

Мр 10,19 додає: «не кривдь» (Втор 24,14; Лев 19,13) і Мт 19,19: «Люби ближнього твого, як себе самого» (Лев 19,18).

Тут перелічені ті заповіді, що стосуються обов’язків щодо ближнього. Відтак Ісус визнає, що їх виконання являє собою природний шлях, достатній для того, щоб осягнути життя вічне. Паралельна цитата в Мт 19,17– 19 починається словами: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей».

в. 21 Все це я зберіг змалку. У Лк 10,28 Ісус відповів законовчителеві: «Ти добре відповів, … роби це й будеш жити». Цей чоловік — святий! Хто може сказати, що зберігав усі заповіді змалку?

Тут Мр 10,21 вставляє: «Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому…».

в. 22 Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі (пор. Лк 12,33); тоді прийди і йди слідом за мною. Це надзвичайно вимогливе особисте прохання — лише Лука виявляє: продай усе і роздай (від гр. дієслова diadídomi — ділитися) — рівнозначне тому, яке було звернене до перших учнів (пор. Лк 9,23; 14,33). У Мт 19,21 покликання багатого юнака подається в іншому формулюванні: «Якщо хочеш бути досконалим…».

в. 23 той засмутився вельми (пор. Мр 14,34: Ісус в Гетсиманському саду), бо був дуже багатий.

У Мр 10,22 (і Мт 19,22) сказано, що багатий «зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, — мав бо великі багатства».

Натомість, в Луки знатний чоловік залишається присутнім (пор. в. 24: Глянув Ісус на нього…). Лука його затримує на сцені, щоб той почув суворі слова Ісуса.

Вислів бо був дуже багатий дає поштовх Ісусові спонукати присутніх, а особливо учнів, до роздумів про…

в. 24 Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! (пор. Лк 12,15.20– 21). Лука, на відміну від Мр 10,23 і Мт 19,23, вживає теперішній час: пересторога звернена до всіх!

в. 25 Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці… За іншою транскрипцією слово kámelos, верблюд, можна ще прочитати як kámilos — мотузка, шнур. Цей вислів є типовою східною гіперболою, яка має слугувати заохоченням до роздумів (пор. «колода» в Лк 6,41; «млинове жорно» в Лк 17,2).

Зверніть увагу на крещендо: на перехід від Як тяжко до того, що «неможливо» пройти верблюдові через вушко в голці!

–  … ніж багатому ввійти в Царство Боже. Пор. в. 24.

в. 26 Хто ж тоді може спастися? (пор. Лк 13,23). Мр 10,24.26 зауважує, що учні спершу «здумілися», а потім «здивувалися ще більше» (у Мт 19,25 «здивувалися вельми»).

в. 27 Неможливе в людей, можливе є в Бога (Мр 10,27; Мт 19,26). Пор. Бут 18,14; Іов 42,2; Зах 8,6; Лк 1,37; Мр 14,36.

в. 28 Тоді Петро промовив. Він є речником апостолів (пор. Лк 12,41). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 9,20.

–  Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою (Мр 10,28).

«А ми?» Питання Петра підкреслює те, що вони (апостоли), на відміну від багатого знатного чоловіка, прийняли Ісусове запрошення: вони залишили все і пішли за ним. Мт 19,27 додає: «Що будемо за те мати?».

в. 29 Істинно кажу вам. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,24.

–  Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства (пор. Лк 14,26). Лука зосереджується на розриві родинних зв’язків. Лише Лука говорить про «жінку». Мр 10,29 і Мт 19,29 додають «сестер» і «поля»; Марко завершує «ради мене та ради Євангелії»; Матей: «задля імени мого».

в. 30 і не отримав би (взяв би назад, отримав би взамін) багато більше за цього часу. У Мт 19,29 (Мр 10,30): «в сто раз більше…», а Мр додає: «посеред гоніння».

–  а в наступнім віці життя вічне. Це відповідь на початкове запитання з в. 18. Протиставлення між цим часом і наступним віком є типовим для тогочасної єврейської апокаліптики. Мт 19,28 додає: «Сидітимете й ви …, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля», — (Лука наведе це в проповіді на Тайній вечері, Лк 22,30).

Немає кінцевої сентенції: «Багато з перших будуть останніми, а останні — першими», наявної в паралельних уривках Мт 19,30 і Мр 10,31.

Паралельні місця: Мт 19,16– 30; Мр 10,17– 31

 

ПСАЛОМ 119,9-24

119(118) Хвала законові Господньому

9. Як юнак берегтиме чистою свою дорогу? Пильнуючи її за твоїм словом. 10. Усім моїм серцем я тебе шукаю; не дай мені відхилитись від заповідей твоїх. 11. Я в моїм серці сховав твоє слово, щоб не згрішити проти тебе. 12. Благословен єси, о Господи! Навчи мене твоїх установ. 13. Устами моїми я звіщаю усі присуди уст твоїх. 14. Я радуюсь дорогою твоїх свідоцтв понад усі скарби. 15. Про твої заповіді буду роздумувати і на стежки твої буду вважати. 16. Установами твоїми я втішатимусь, я не забуду твого слова. 17. Добре чини з твоїм слугою, щоб я міг жити й твоє слово пильнувати. 18. Відкрий мої очі, щоб я міг бачити дива закону твого! 19. Я – на землі чужинець, не крий від мене велінь твоїх. 20. Моя душа умліває, бажаючи ввесь час присудів твоїх. 21. Ти погрозив гордим, отим проклятим, що від велінь твоїх блудять далеко. 22. Візьми від мене сором і зневагу, бо я беріг твої свідоцтва. 23. Хоча князі, розсівшись, говорять проти мене, слуга твій роздумує про твої установи. 24. Бо твої свідоцтва – моя втіха, вони – мої дорадники.