18. Притча про суддю та вдовицю 1-8; фарисей та митар 9-14; благословення дітей 15-17;
1. Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом. 2. І казав: “В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився. 3. Була ж одна вдова в тім місті, що (завжди) приходила до нього й говорила: Оборони мене від мого супротивника! 4. І довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, 5. але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.” 6. Тут Господь додав: “Слухайте, що суддя несправедливий каже! 7. А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? 8. Кажу вам: Оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?” 9. Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу: 10. “Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар. 11. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14. Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений.” 15. Приносили й малих дітей до нього, щоб до них доторкнувся. Побачивши те, учні їм докоряли. 16. Ісус покликав їх, кажучи: “Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже. 17. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього.”
КОМЕНТАР
ПРО ТЕ, ЩО ЇМ ТРЕБА МОЛИТИСЬ ЗАВЖДИ
18,1– 8
Молитва — це наше сопричастя з Сином і з Отцем, тому потрібно завжди молитися. Якщо Бог немовби не чує наших молитов, то це відбувається для того, щоб збільшити нашу довіру до нього, що є першою характерною рисою молитви.
Притча з вв. 2– 5 (що є лише в Луки), мабуть, була пов’язана з притчею про надокучливого приятеля в Лк 11,5– 8. Однак кінцеве запитання обертає проблему іншим боком: річ не в тому, щоби знати, чи Бог є гідним віри, а в тому, чи людство зуміє зберегти віру. Таким є висновок «малого апокаліпсису» Луки (Лк 17,22– 37).
в. 1 Він розповів їм притчу. Тут продовжується проповідь з попереднього уривка.
– про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом (Лк 21,36). Це заохочення до витривалої молитви, яка не здається. Тому молитва — це боротьба (Рм 15,30; Кол 4,12; пор. в СЗ: Бут 32,25нн; Вих 17,11– 12). Пор. також Лк 11,5– 13.
Вислів молитись завжди (Рм 12,12; Кол 1,3; 1 Сол 5,17; 2 Сол 1,11) й не падати духом (пор. 2 Кор 4,1.16; Гал 6,9; Еф 3,13; 2 Сол 3,13) є типовим для Павла.
в. 2 В одному місті був один суддя. У в. 6 сказано, що це був суддя несправедливий, як нечесний управитель в Лк 16,8.
– що не боявся Бога, ні людей не соромився. Суддя не є релігійним і не відчуває докорів сумління.
в. 3 Була ж одна вдова в тім місті. Сирота, вдова і чужоземець є біблійними прототипами слабких і незахищених людей (пор. Вих 22,21– 22; Втор 10,18; 14,29; 16,11.14; 24,19– 21; 26,12– 13; Пс 68,6; 94,6; 146,9; Іс 1,17.23; Єр 7,6; Єз 22,7; Зах 7,10). Пор. також Лк 7,11– 17; 20,47; 21,1– 4.
– що (завжди) приходила до нього й говорила. Дієслово в минулому часі недоконаного виду має значення повторюваної дії. Відповідно: «Багато разів, раз за разом». Пор. в. 5: «щоб вона не приходила безперестанку…».
– Оборони мене…! Пор. Іов 36,6; Пс 140,13; 146,7; Сир 35,17– 18.
в. 4 І довго не хотів він. У Втор 24,17 є спеціальний наказ: «Не кривосудь приходня й сироту та не бери вдовичої одежі в заставу» (пор. Сир 35,14– 15; Іс 10,1– 2; Єр 5,28; 22,3; Ам 5,12; Мал 3,5).
– але згодом мовив сам до себе. Як і в інших притчах Луки, персонажі часто виражають свої думки у формі монологу (Лк 12,17.45; 15,17– 19; 16,3; 20,13).
в. 5 … але тому, що ця вдова мені надокучає… Вона така настирна (набридлива), надокучлива…, що неможливо витримати!
– я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови. Букв. «щоб мене не чіпала». Це «в’їдлива наполегливість»!
У Лк 11,18 приятель, якому «надокучають», не поступається через дружбу, та «все ж таки з- за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує». Отож a fortiori…
в. 7 А Бог хіба не оборонить своїх вибраних. Бог є захисником вбогих і слабких (пор. Втор 10,17– 18; 32,36; Сир 35,12– 18). Тут єдиний раз Лука вживає термін вибрані, ймовірно, в есхатологічному сенсі (Мр 13,20; пор. Пс 105,43).
– які до нього день і ніч голосять. «Які безустанно просять про допомогу» (пор. в. 5). Пор. Втор 15,9; Лк 2,37; 1 Сол 3,10.
– і чи баритиметься до них? А ще можна перекласти: «поки він їх змушує чекати» (= «хоч і змушує їх чекати»). Мова про звичне згіршення перед позірною бездіяльністю Бога (пор. Пс 44,24– 27; 89,47; Ав 1,2– 4; Зах 1,12), що пригадує також про запізнення приходу парусії, дня «повернення» Господа. Запізнення пояснюється терплячістю Бога, який через очікування дає час для навернення і спасіння (пор. Вих 34,6; Неєм 9,17; Пс 86,15; 103,8; 145,8; Муд 15,1; Рм 2,4; Як 5,8; 2 Пт 3,8– 10; Од 6,10).
в. 8 Оборонить їх негайно. Букв. «помститься за них» (Сир 35,21– 25).
– Тільки ж Син Чоловічий (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24), коли прийде (нагадує Лк 17,22– 37), чи знайде на землі віру? «Хіба ви гадаєте, що…?». Запитання з вкрапленням сумніву і недовіри. Тут міститься натяк на тему «відступництва» (зречення власної віри), що постане в кінці часів. Пор. також Мт 24,12; Лк 8,13; 2 Сол 2,3.
БОЖЕ, ЗМИЛУЙСЯ НАДО МНОЮ ГРІШНИМ!
18,9– 14
Другою характерною рисою молитви є покора. Довіра не дає їй загаснути, а покора не дає їй виродитися в самовпевненість.
Ця притча, що є лише в Луки, поглиблює інший аспект молитви: витривалість і довіра мають супроводжуватися покорою, що є протилежністю до самовпевненості та самовдоволення.
Типовим для притч Луки є представляти правильну чи неправильну релігійну поставу через протиставлення між двома головними дійовими особами. Пор. двох синів у притчі про блудного сина (Лк 15,11– 32), вбогого Лазаря і багача (Лк 16,19– 31).
в. 9 Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі (в. 12; пор. Лк 16,15) й ні за що мали інших (в. 11), він сказав цю притчу. З контексту стає зрозуміло, що ця притча звернена проти фарисеїв. Пор. Рм 14,10.
в. 10 Два чоловіки зайшли в храм помолитись. Щодо храму як місця молитви, пор. Лк 1,9; 2,37; 19,46; 24,53; Ді 2,46; 3,1; 22,17.
– один був фарисей. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17.
– а другий — митар. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 3,12– 13.
в. 11 Фарисей, ставши. Класична постава в молитві для благочестивих юдеїв.
– молився так у собі. Молитва у собі становить монолог на зразок «почав він міркувати, кажучи сам до себе», який часто бачимо у персонажів з притч Луки (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 12,17).
– Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди. Елітарний підхід з вихвалянням самого себе: інші (в. 9), всі решта — це «непотріб»!
– грабіжники, неправедні, перелюбці. Однак в Лк 11,39 Ісус каже до фарисеїв: «Самі ж ви всередині повні здирства й лукавства», а Лк 16,14 називає їх такими, «які любили гроші»!
– або як оцей митар. Фарисей нездатний молитися, не озираючись довкола, і не приховує своєї зневаги до митарів (пор. Лк 5,30; 7,34; 15,1– 2).
в. 12 Пощу двічі на тиждень. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,33.
Ісус закликає практикувати піст, але не так, як роблять лицеміри (Мт 6,16– 18)!
– з усіх моїх прибутків даю десятину (пор. Лк 11,42). «Десятина» — вже сам промовистий термін вказує, що то був податок, який становив десять відсотків, його було встановлено на зерно, на пшеницю, на молоде вино, на олію і на первістків великої і дрібної рогатої худоби (пор. Втор 14,22– 29).
Фарисей хизується тим, як запопадливо він дотримується Закону, що аж виходить далеко за межі його приписів. У цьому він знаходить впевненість у своїй справедливості, але нічого не чекає від Бога, не має, про що його благати!
Ісус, у Мт 23,23, суворо засуджує прискіпливе дотримання Закону, коли при цьому занедбують «справедливість, милосердя і віру».
в. 13 А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди (пор. Лк 23,48), кажучи:
– Боже, змилуйся надо мною грішним! (Пс 51,3; 79,9…; пор. Лк 17,13: десять прокажених; Лк 18,38.39: сліпець з Єрихона). Митар, не озираючись довкола як фарисей (в. 11), безпосередньо просить прощення у Бога. У Лк 19,2– 10 ще один митар Закхей пообіцяє навіть відшкодувати завдану кривду.
в. 14 Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той. «Праведність», яку фарисей претендував осягнути через свої діла, є даром, який лише Бог може вділити (пор. Флп 3,9).
– бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений (Пс 51,19; Прип 3,34; Єз 21,31; Лк 13,30; 14,11; 16,15б). Це закон обертання ситуацій на кардинально протилежні (пор. вже Лк 1,52; 6,20– 26), «думки бо мої — не ваші думки, і дороги ваші — не мої дороги» (Іс 55,8). Замість висновку звучить оновлене запрошення до покори, як в Лк 14,11 (Мт 23,12), бо «смиренного молитва крізь хмари пробивається» (Сир 35,17а).
ХТО ЦАРСТВА БОЖОГО НЕ ПРИЙМЕ
ЯК ДИТИНА, ТОЙ НЕ ВВІЙДЕ ДО НЬОГО
18,15– 17
Наші стосунки з Богом є такими, як у дитяти з матір’ю: воно живе з любові, яку від неї отримує.
Царство Боже слід приймати у простоті й вдячності дитини, що є невід’ємною умовою для того, щоб могти в нього увійти.
Тут розповідь Луки знову приєднується до розповідей Мр і Мт, від яких Лука відійшов у Лк 9,50.
в. 15 Приносили й малих дітей до нього. Гр. термін bréphos означає: новонароджений, дитятко (пор. Лк 1,41.44; 2,12.16), на відміну від в. 16, де термін paidíon означає хлопчатко.
– щоб до них доторкнувся. За юдейським звичаєм (особливо напередодні дня Спокути, Йом Кіпур), батьки несли своїх дітей до рабинів, щоб ті поклали на них руки і їх благословили.
– учні їм докоряли (Мт 19,13; Мр 10,13; пор. Лк 17,3). Таке саме дієслово Лука вживав для опису того, як Ісус погрозив бісам (Лк 4,35.41; 9,42), учням (Лк 9,21.55), гарячці (Лк 4,39), вітрові (Лк 8,24).
Учні виявляють до них відверто вороже і суворе ставлення: вони хочуть вберегти свого Вчителя від надокучливих дітей і настирливих батьків.
в. 16 Ісус покликав їх, кажучи. Мр 10,14 подає: «виявив незадоволення».
– Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм. Пор. Лк 9,49– 50; 11,52б.
– таких бо Царство Боже (= Мр 10,14; Мт 19,14; пор. Лк 6,20; 9,50).
Діти були не так символом невинності і покори, як особами без юридичного статусу, які перебували у становищі повної залежності: те, що вони мають і ким вони є, є даром іншого. Вони вважалися істотами без жодної значимості; всі звикли відкидати і виключати їх навіть з релігійних зібрань (принаймні до 13– річного віку, до часу bar- mitzwah).
в. 17 Істинно кажу вам. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,24.
– Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього (= Мр 10,15). Пор. Лк 9,48; Мр 9,37. У Мт 18,3: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство».
Паралельні місця: Мт 19,13– 15; Мр 10,13– 16
ПСАЛОМ 118,1-119,8
118. (117) Подяка 1-4; Бог вирятовує 5-18; подяка у храмі 19-29
- Дякуйте Господєві, бо добрий; милосердя його повіки. 2. Хай скаже дім Ізраїля: «Милість його повіки!» 3. Хай скаже дім Арона: «Милість його повіки!» 4. Хай скажуть ті, що Господа бояться: «Милість його повіки!» 5. Із тісноти я візвав до Господа, – Господь відповів мені і визволив. 6. Господь зо мною – не злякаюсь; що може людина мені зробити? 7. Господь зо мною, моя допомога, і я дивитимусь на тих, що мене ненавидять. 8. Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатися на людину. 9. Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатись на князів. 10. Усі народи мене обступили, ім’ям Господнім я їх розіб’ю. 11. Вони навколо мене обступили, ім’ям Господнім я їх розіб’ю. 12. Обсіли мене, наче бджоли, палили, мов вогонь з тернини, ім’ям Господнім я їх розіб’ю. 13. Штовхнув мене сильно, щоб аж повалити, але Господь прийшов мені на допомогу. 14. Сила моя й пісня моя – Господь, він став моїм спасінням. 15. Луна радости й торжества у шатрах праведних; правиця Господня явила силу. 16. Правиця Господня піднялася, правиця Господня об’явила силу, 17. Я не вмру, я житиму і розповідатиму про діла Господні. 18. Карав, карав мене Господь суворо, але на смерть не видав. 19. Відчиніть мені ворота правди, я ввійду ними, воздам Господеві подяку. 20. Ось Господні ворота, праведники ними ввійдуть. 21. Дякую тобі, бо відповів мені і став мені спасінням. 22. Камінь, яким знехтували будівничі, став головним на розі. 23. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших. 24. Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому! 25. Спаси, о Господи, тебе благаєм! Дай же рятунок, Господи, благаєм! 26. Благословенний той, що приходить в ім’я Господнє! З дому Господнього ми вас благословляєм. 27. Господь є Бог, і він осяяв нас. Ведіть хоровід із гілками аж до рогів жертовника. 28. Ти єси Бог мій, і я дякую тобі, о Боже мій, тебе я буду возносити. 29. Дякуйте Господеві, бо добрий, бо вічна його милість.
119.(118) Хвала законові Господньому 1-8
- Щасливі ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом. 2. Щасливі ті, що його свідоцтва пильнують, шукають його всім серцем. 3. Вони не чинять беззаконня, вони його путями ходять. 4. Ти повелів заповіді твої, щоб пильнувати вельми. 5. О, якби мої дороги були певні, щоб зберігати твої установи! 6. Тоді б я не осоромився, вважаючи на всі твої веління. 7. Я буду щирим серцем тобі дякувати, навчаючись твоїх присудів справедливих. 8. Я берегтиму твої установи, не покидай мене зовсім. 9. Як юнак берегтиме чистою свою дорогу? Пильнуючи її за твоїм словом.
