15. про блудного сина 11-32

11. Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17. Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”

 КОМЕНТАР

ВЕСЕЛИТИСЬ І РАДІТИ ТРЕБА БУЛО

15,11– 32

Ця притча називається Євангелієм в Євангелії. Вона радикально змінює образ, який людина створила собі про Бога: він — не володар, проти якого треба бунтувати чи якому треба підкорятися, а Отець, який нас любить, і не тому, що ми — хороші, а тому що ми — його діти.

Ця притча є кульмінацією вістки Луки: Євангеліє в Євангелії. Вона складається з двох частин: одна стосується молодшого сина, який їде і повертається (вв. 11– 24), а інша стосується старшого, який продовжує жити вдома (вв. 25– 32). Однак головною дійовою особою є батько, який дає єдність цілій розповіді, тому її більш доречно називати притчею про «милосердного батька», аніж про «блудного сина».

Притча є лише в Луки, хоча можна помітити деякі тематичні аналогії з Мт 21,28– 32.

в. 12 Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає (пор. Лк 12,13). Таке прохання не є геть нечуваним, але доволі помітно виходить за межі звичаїв, адже поділ майна проводився після смерті батька (пор. Сир 33,20– 24). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 12,13.

–  І батько розділив між ними свій маєток. Молодший отримує третю частину, що йому припадає, а дві третини, що належать старшому (пор. Втор 21,17), залишаються аж до смерті батька під управлінням останнього, який залишається господарем цього майна.

в. 13 подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно.

У в. 30 старший брат дасть недоброзичливе тлумачення цим останнім словам.

в. 14 настав великий голод у тім краю. Таке явище не було незвичним у країнах, де сільське господарство завжди було під загрозою.

в. 15 пасти свині. Вже нижче за таке єврей не міг впасти: немає нічого гіршого, ніж пасти нечистих тварин (Лев 11,7; Втор 14,8) та ще й для господаря- поганина.

в. 16 І він бажав би був наповнити живіт свій стручками. Плоди дерева, що їх звичайно використовували на корм для худоби.

–  та й тих ніхто не давав йому. А хіба він не міг собі взяти сам? Людина не може жити, тамуючи голод, як це роблять тварини: нам потрібно їсти з іншими, нам потрібно, щоб хтось нам готував їсти, давав нам їсти, бо цей жест означає: я хочу, щоб ти жив і щоб ти жив добре, а тому я старанно готую (Е. Б’янкі)!

в. 17 Опам’ятавшись, він сказав до себе (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 12,17). Тут він починає «опам’ятовуватися».

–  Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю.

Тут з підтексту постає запитання: «Що мені робити?». Таке саме запитання поставить собі невірний управитель в Лк 16,3, і воно часто трапляється в Луки (Лк 3,10.12.14; 10,25; 12,17; 18,18; 20,13).

в. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому:

–  Отче, я прогрішився проти неба (перифраза, щоб не називати ім’я Бога, пор. Лк 11,16; 15,7; 20,4) й проти тебе!… (в. 21).

Ці слова пригадують слова фараона після восьмої кари на Єгипет (Вих 10,16): «Згрішив я перед Господом, Богом вашим, та й перед вами».

в. 19 Прийми мене як одного з твоїх наймитів.

Це ще доволі сумнівне і корисливе зізнання, яке виявляє схильність підмінити становище сина (члена родини і спадкоємця майна) на становище батрака (гр. místhios, оплачуваного робітника, який не має жодних сталих прав). Однак це перший крок.

в. 20 І встав він і пішов до батька свого (пор. Іс 55,7; Єр 3,12– 14).

–  І як він був іще далеко, побачив його батько його… Батько, який не раз вдивлявся в обрій в тривожному очікуванні, помічає його здалека.

–  змилосердившись. Це вагомий термін. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 7,13.

Побачити і зглянутися (виявити співчуття) є головними дієсловами в епізоді про вдову з Наїна (Лк 7,13): «Побачивши її, Господь зглянувся над нею»; і в притчі про доброго самарянина (Лк 10,33б): «Побачивши його, змилосердився».

–  побіг, на шию йому кинувся і поцілував його (пор. Бут 45,14– 15; 46,29). Для старшого чоловіка зі Сходу такий вчинок є незвичним і не надто достойним. Але він настільки зворушений, що не може втримати радості. Крім того, поцілунок є ще й знаком прощення (2 Сам 14,33).

в. 21 Отче, я прогрішився… Я недостойний більше зватись твоїм сином (вв. 18– 19).

Деякі рукописи додають: «Прийми мене як одного з твоїх наймитів» (в. 19). Але такий пропуск є вірогідним. Батька переповнює така радість, що він обриває пояснення свого сина.

в. 22 Притьмом. Накази є нетерплячими. Любов не терпить зволікань.

–  принесіть найкращу одіж (букв. «першу», найгарнішу), одягніть його (Зах 3,4),

–  дайте йому на руку перстень. Знак і печать влади (Бут 41,42; Ест 3,10; 8,2).

–  і сандалі на ноги. За ними відрізняється вільна людина від невільника.

в. 23 Та приведіть годоване теля (букв. «годоване зерном»). Тварина, яку годували окремо з додаванням зерна, бо вона була призначена для особливого свята.

–  і їжмо, веселімся. Запрошення розділити радість (вв. 24.32), що міститься в перших двох притчах (Лк 15,6.9), тепер приголомшує! Однак далі маємо пояснення цього:

в. 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив. Важливе уточнення, яке завершується лейтмотивом трьох притч:

–  пропав був, і знайшовся, що пронизує наскрізь і об’єднує цілий розділ (Лк 15,6.9.32). Ця фраза знаходила глибокий відгук у серці перших християн!

–  І вони заходились веселитися (Лк 15,6.9.32). Усі почуття Отця («побачив, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся, поцілував його», в. 20) і його дари («найкращу одіж, перстень і сандалі», в. 22) зливаються у слово веселитися. Цим завершується перша частина.

в. 25 А старший його син був у полі. Він працював для батька.

в. 27 бо знайшов його живим- здоровим. Букв. «у доброму здоров’ї».

в. 28 Розгнівався той (пор. Йона 4,1) і не хотів увійти. На відміну від батька, який зворушився і радіє, той не хоче заходити, не хоче бути під одним дахом з молодшим.

–  І вийшов тоді батько й почав його просити. Батько виходить назустріч старшому сину і просить його (від гр. дієслова parakaléo), намагається його переконати, більше як слуга, ніж як володар. Це батько, сам Бог, проявляє ініціативу!

в. 29 Ось стільки років служу (від гр. дієслова douléuo — служити як раб!) тобі

–  й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї. Такою є постава фарисеїв (пор. Лк 18,9).

Старший син має гірке відчуття, ніби його вірність виявилась геть марною, він почуває себе нижчим за наймитів (пор. в. 19) і висуває батькові звинувачення в несправедливості й упередженості.

–  і ти не дав мені ніколи козеняти. Разюча різниця з годованим телям (в. 23).

в. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями… Старший тримає дистанцію; він відмовляється визнати його своїм братом («цей син твій») і подає «грубу» версію до в. 13!

в. 31 Ти завжди при мені, дитино (гр. téknon — дитина, дитинка, в лагідному значенні), і все моє — твоє (Йо 17,10). Це і є істинна радість, запрошення подолати легалізм, щоб відкритися на любов (ТОВ). Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».

в. 32 А веселитись і радіти треба було. Пор. Лк 15,6.9.

–  бо оцей брат твій. Батько виправляє зневажливе означення з в. 30.

–  був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. Тут ще раз підтверджується лейтмотив цілого розділу, який тепер збагатився головною причиною: перехід від смерті до життя. Такий висновок є ще й відповіддю на ремствування фарисеїв.

ПСАЛОМ 106-107

106. (105) Хваліте Господа: 1-5; свідчення про невірність народу 6-43; гнів і помилування 44-48

1. Алилуя. Хваліте Господа, бо добрий, бо милість його повіки. 2. Хто може розповісти про подвиги Господні, усю славу його розголосити? 3. Щасливий, хто пильнує право й увесь час творить справедливість! 4. Згадай, о Господи, про мене у благоволінні до народу твого! Навідайся з твоєю допомогою до мене, 5. щоб я міг бачити твоїх вибранців щастя, щоб міг радіти радістю твого народу, щоб міг хвалитися твоєю спадщиною. 6. Ми згрішили з нашими батьками, провинилися, вчинили беззаконня. 7. Батьки наші в Єгипті на чуда твої не вважали, не пам’ятали про численні твої добродійства і збунтувалися проти Всевишнього над Червоним морем. 8. А все ж таки він спас їх імени свого ради, щоб появити свою силу. 9. Він погрозив Червоному морю, і воно висхло, і перевів їх через безодню. 10. Він з руки ненависника врятував їх, і визволив їх з руки ворога; 11. противників же їх покрили води, ані один з них не лишився. 12. Тоді вони повірили його словам і хвалу йому заспівали. 13. Незабаром вони діла його забули, поради його не чекали. 14. І запалали жадобою в пустині, і заходилися спокушувати Бога на безлюдді. 15. І дав він їм, чого вони бажали, але наслав сухоти в їхню душу. 16. І почали заздрити Мойсеєві в таборі й Аронові, Господньому святому. 17. Розсілася земля й поглинула Датана і покрила зграю Авірама. 18. І запалав огонь у їхній зграї, і полум’я спалило беззаконних. 19. Бичка зробили під Хоривом і вилитому бовванові поклонялись 20. І заміняли свою Славу на бика подобу, що траву їсть. 21. Забули Бога, Спаса свого, що вчинив великі подвиги в Єгипті, 22. діла предивні в землі Хама, страшенні – над Червоним морем. 23. Вже говорив про те, щоб їх запропастити, якби Мойсей, його вибранець, не став йому навпроти на проломі, щоб відвернути його гнів, щоб він їх не знищив. 24. І погордували розкішною землею, не йняли віри його слову. 25.І ремствували у своїх наметах, і на Господній голос не зважали. 26.І він, піднявши руку, їм поклявся, що трупом їх покладе в пустині 27. і між народами розсіє їхнє потомство, самих же їх розвіє геть по землях. 28. Злигалися і з Ваал-Пеором і їли жертви мертвих. 29. Роздратували його вчинками своїми, і впала на них кара. 30. Тоді устав Пінхас і вчинив розправу, і кара припинилась. 31. І полічено йому це за заслугу по всі роди, по віки вічні. 32. І розгнівали його над Меріва-водами, і через них дізнав і Мойсей лиха. 33. Вони бо так допекли його серцю, що в нього вирвалося з уст необачне слово. 34. Вони не знищили народів, про котрих говорив Господь їм, 35. але з поганами змішались і навчились, як вони, чинити. 36. Узяли служити їхнім божищам, що стали для них петлею. 37. Синів своїх і дочок рідних, жертвували демонам. 38. І проливали кров невинну, кров синів і дочок рідних, що жертвували божищам ханаанським. І осквернилася земля від крови, 39. і опоганилася вчинками їхніми, і блудними ділами їхніми. 40. І скипів гнів Господень на народ свій, і він свою спадщину зненавидів. 41. Він видав їх поганам у руки, їхні ненависники запанували ними. 42. І їх гнітили вороги їхні, і вони були підбиті під їхню руку. 43. Багато разів він визволяв їх, вони ж усе бунтувались думкою своєю і падали глибоко за свої провини. 44. Та він ізглянувся над їхньою бідою, коли почув був їхні благання. 45. Згадав він їм союз свій із ними і змилувався у своїм великім милосерді. 46. Він зробив так, що вони знайшли милосердя у всіх, що їх забрали в полон. 47. Спаси нас, Господи, наш Боже; збери нас із-між народів, щоб прославляти твоє святе ім’я і величатися твоєю похвалою. 48. Благословен Господь, Бог Ізраїля, по віки вічні! І нехай увесь народ скаже: «Амінь!» Алилуя!

107. (106) Спільна подяка за вирятування від різних життєвих небезпек

1. Хваліте Господа, бо добрий, бо милість його повіки. 2. Так нехай скажуть ті, що їх викупив Господь, котрих він викупив з руки гнобибителя 3. і котрих зібрав з країв, зо сходу й заходу, з півночі і з-поза моря. 4. Вони блукали пустинею, на безлюдді, дороги не знайшли до міста, де б їм жити. 5. Голодні й спраглі, – душа їхня всередині умлівала; 6. тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх. 7. Він вів їх дорогою простою, щоб ішли до міста, де б їм жити. 8. Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами. 9. Бо він наситив спраглу душу і зголоднілу душу сповнив благом. 10. Вони сиділи в тьмі й тіні смерти, скуті нуждою й залізом, 11. бо збунтувалися проти слів Божих і погордували радою Всевишнього. 12. їхнє серце він упокорив бідою, вони спіткнулися, але помічника не було. 13. Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх. 14. Він вивів їх із тьми й тіні смерти і розбив їхні кайдани. 15. Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами. 16. Бо він розбив мосяжні брами і розламав залізнії засуви. 17. Вони нездужали через свої переступи, прибиті за свої провини. 18. Усяка їжа їхній душі набридла і вони наблизились до брам смерти. 19. Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх. 20. Він послав своє слово й вилікував їх, і врятував їх із могили. 21. Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами. 22. Хай принесуть подячні жертви і з радістю діла його прославлять. 23. Ті, що у суднах пускаються на море, що ведуть торгівлю на водах великих, 24. побачили діла Господні і чудеса його в морській глибині. 25. Сказав, і буйний вітер знявся й підніс високо морські хвилі. 26. Знялись під саме небо, спустилися в безодню, в біді душа їхня танула. 27. І захиталися вони й закружляли, немов п’яний, пропала вся їхня мудрість. 28. Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і визволив їх із скорботи їхньої. 29. Він зробив з бурі тишу і втихомирив морські хвилі, 30. й вони зраділи, що затихло; він до бажаної пристані привів їх. 31. Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами. 32. нехай його позносять на народних зборах на раді старших хай його прославляють. 33. Він ріки обертає в пустиню, джерела вод – у суху землю. 34. У солончаки плодючу землю -через її мешканців злобу. 35. Він обертає пустиню в озеро воднисте і суху землю у водні джерела. 36. Там оселює зголоднілих, щоб заснували місто для оселі, 37. щоб засівали ниви, виноградники садили, що дають урожай достатній. 38. Благословляє їх, і вони множаться вельми; не допускає, щоб у них худоби стало мало. 39. їх змаліло, вони були прибиті утиском лихим та горем. 40. І той, що на князів кидає ганьбу, що їх блукати силує глухою пустинею, 41. підняв злиденного з нужди і його сім’ї, мов овець, розмножив. 42. Бачать те праві та радіють, і кожна злоба затуляє рот свій. 43. Хто мудрий, хай запримітить оці речі і хай зрозуміє милості Господні.