15. Заблукана вівця 1-7; загублена драхма 8-10;

1.Усі митарі й грішники приходили до нього, щоб його почути. 2. А фарисеї з книжниками нарікали: “Цей грішників приймає і їсть разом з ними.” 3. Тоді Ісус сказав до них цю притчу: 4. “Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев’ятдесят дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде? 5. А, знайшовши, кладе її собі, радіючи, на плечі 6. й, повернувшися додому, скликає друзів та сусідів і до них каже: Радійте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась. 7. Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння. 8. Або котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила, не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно, поки не знайде? 9. А, знайшовши, скличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила. 10. Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається.”

КОМЕНТАР

РАДІЙТЕ ЗО МНОЮ, БО Я ЗНАЙШОВ ОВЕЧКУ, ЩО БУЛА ЗАГУБИЛАСЬ

15,1– 7

Ісус їсть з грішниками: ворота спасіння є широкими для тих, які потребують милосердя, і вузькими для тих, які покладаються на власні заслуги.

Розділ 15 містить в собі три «притчі про милосердя»: про загублену вівцю (вв. 4– 7), про загублену драхму (вв. 8– 10) — притчі- «близнюки» за структурою і стилем — і про милосердного батька (вв. 11– 32). Друга і третя є лише в Луки. Всі три притчі сягають своєї кульмінації в запрошенні розділити з Богом радість у тому, щоб знайти те, що загубилось, у тому, щоб простити.

У паралельному уривку до першої притчі Матей, натомість, підкреслює, як дбайливо і старанно пастир шукає овечку, що «заблукала» (Мт 18,12– 14).

в. 1 Усі митарі й грішники. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 3,12–  13.

в. 2 А фарисеї з книжниками. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк5,17.

–  нарікали (= Лк 5,30). Пор. Лк 19,7.

–  Цей грішників приймає і їсть разом з ними. Це причина згіршення. Ісуса вже звинувачували в тому, що він «ненажера і п’яниця, приятель митарів та грішників» (Лк 7,34). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,30.

в. 3 сказав до них цю притчу. Притча про милосердя є однією притчею в трьох сценах. Ця притча, що розповідає «про загублену вівцю», є першою.

в. 4 одну з них загубивши. У Мт 18,12: «одна з них заблудить». У Луки пастир зоставить дев’ятдесят дев’ять (в. 7) у пустелі («у горах» в Мт 18,12) і шукатиме її, поки її не знайде (Лк 15,8). У Мт 18,13 припускається лише можливість знайти її: «І коли пощастить знайти її».

Пастир і стадо (вівці) — це класичні образи СЗ, що свідчать про турботу Бога про свій народ (Бут 48,15; Чис 27,17; 1 Цар 22,17; Пс 23,1– 4; 79,13; 80,2; 95,7; 100,3; 119,176; Іс 40,11; Єр 23,3– 4; 31,10; 50,19; Єз 34,11– 13.16; Міх 2,12– 13; 7,14). Пор. також Лк 12,32; Мт 9,36; Йо 10,1– 16.26–  29; 21,15– 17.

в. 5 А, знайшовши, кладе її собі, радіючи, на плечі. Подробиця, якої немає в Мт.

Тут чуємо відлуння з Єз 34,11– 12.16: «Сам, сам я буду дбати за
моїх овець… так наглядатиму і я за моїми вівцями. Я приведу їх назад з усіх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву були порозбігались». І у в. 16: «Котре запропастилось, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перев’яжу, недуже підсилю…».

в. 6 й, повернувшися додому, скликає друзів та сусідів і до них каже: Радійте зо мною. Це запрошення розділити радість, що міститься й в інших двох притчах (Лк 15,9.22– 24.32).

–  я знайшов овечку, що була загубилась. Вислів: «та/той, що була/був загубилась/загубився, знайшлася/знайшовся» (Лк 15,9.24.32) є лейтмотивом усього розділу.

в. 7 Отак… на небі буде більша радість. Мова тут про «радість в Бога»; «на небі» є символічною перифразою, щоби не згадувати імені Бога (пор. Лк 11,16; 15,18.21; 20,4).

–  над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма (в. 4) праведниками (прихований — але не надто! — натяк на фарисеїв), що їм не треба покаяння. Парадоксальне твердження, яке підкреслює радість Бога від навернення грішників.

Пор. також Лк 5,32: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (пор. Єз 18,23; 33,11) і Мт 18,14: «Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих».

Паралельні місця: Мт 18,12– 14

РАДІЙТЕ ЗО МНОЮ, БО Я ЗНАЙШЛА
ТУ ДРАХМУ, ЩО БУЛА ЗАГУБИЛА

15,8– 10

Любов Сина до загубленого брата показує, що той є надзвичайно цінним: він є дитиною Отця!

Це друга з трьох притч про милосердя. Перша розповідала про чоловіка, а ця говорить про жінку; перший був заможним, бо мав сто овець, а ця — вбога бо має десять драхм. Структура притчі ідентична (і паралельна) до попередньої: втрата, пошуки, віднайдення, скликання друзів і сусідів, запрошення радіти, бо те, що загубилося, знайшлося.

в. 8 котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила. Драхма (грецька монета, що є еквівалентом римського «динарія») є денною платнею для сільськогосподарського робітника (пор. Мт 20,2).

–  не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно.

Помешкання вбогої людини освітлювалось лише через невеликі вхідні двері. Навіть в білий день, жінка засвічує світильник, щоб освітити найтемніші закутки і ретельно підмітає підлогу в надії почути брязкіт монети.

–  поки не знайде? (= Лк 15,4).

в. 9 скличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною… (= Лк 15,6, але в жіночому роді!). Тут знову звучить запрошення розділити радість, присутнє в інших двох притчах (Лк 15,6.22– 24.32).

–  …бо я знайшла ту драхму, що була загубила (= Лк 15,6). Як у попередній і в тій, що буде далі: «те, що загубилося, знайшлося» (Лк 15,6.24.32); це тема, що служить тлом для цілого розділу.

в. 10 буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається. У Лк 15,7: «На небі буде більша радість над…».

ПСАЛОМ 104-105

104. (103) Хвала Богові Творцеві

1. Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми! Ти одягнувсь величчю й красою, 2. ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп’яв, неначе намет, небо. 3. Ти збудував твої горниці в водах. Із хмар србі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру. 4. Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне – слугами своїми. 5. Ти заснував землю на її підвалинах – не захитається по віки вічні. 6. Безоднею, немов одежею, покрив її, понад горами стали води. 7. Перед погрозою твоєю вони втікали, перед голосом грому твого тремтіли. 8. Звелися гори, зійшли долини до місця, що ти їм призначив. 9. Поставив їм границю, якої не перейдуть, щоб знову покрити землю. 10. Джерела посилаєш у ріки, які течуть проміж горами. 11. Усю звірину, що в полі, вони напувають, дикі осли там гасять свою спрагу. 12. Над ними кублиться небесне птаство з-поміж гілляк дає свій голос. 13. Ти напуваєш гори з твоїх горниць, земля насичується плодом діл твоїх 14. Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: 15. вино, що серце людське звеселяє олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське. 16. Насичуються дерева Господні, кедри ливанські, що посадив їх. 17. На них гніздяться птиці; бусли – на кипарисах їхнє житло. 18. Високі гори для кіз диких, скелі – для борсуків притулок. 19. Ти створив місяць, щоб значити пори; сонце знає свій захід. 20. Наводиш темряву, і ніч надходить, що в ній ворушаться усі звірі дібровні. 21. Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять. 22. Ховаються, як тільки зійде сонце, лягають у своїх барлогах. 23. Виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора. 24. Яка їх, твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив, – повна земля твоїх створінь. 25. Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів безліку, звірів малих і великих. 26. Там кораблі проходять, є і Левіятан, котрого ти створив, щоб ним бавитися. 27. Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. 28. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом. 29. Вони бентежаться, коли ховаєш вид твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. 30. Зішлеш твій дух, – вони оживають і ти відновлюєш лице землі. 31. Нехай слава Господня буде повіки нехай Господь радіє творами своїми; 32. спогляне він на землю, і вона стрясається, торкнеться гір, – вони димують. 33. Я буду Господеві співати поки життя мого, псалми співатиму, скільки буду жити. 34. Хай буде приємна йому моя пісня; у Господі я веселитимусь. 35. Хай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше хай не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алилуя!

105. (104) Заклик хвалити Бога 1-7; історія патріярхів 8-45
1. Хваліте Господа, взивайте його ім’я, звіщайте між народами його учинки. 2. Співайте йому, псалми йому співайте, розповідайте про всі його діла чудесні. 3. Хвалітеся його святим ім’ям, хай радується серце тих, що Господа шукають. 4. Шукайте Господа і його силу, Шукайте його обличчя завжди. 5. Згадайте його чуда, що він зробив був; дива його й вироки уст його. 6. Потомки Авраама, слуги його, діти Якова, його вибранці! 7. Він Господь, Бог наш; суди його – на всю землю. 8. Він вічно пам’ятає про союз свій, слово, що заповідав на тисячу родів, 9. союз, що уклав з Авраамом, і свою клятву Ісаакові, 10. що він установив для Якова законом і для Ізраїля союзом вічним, 11. кажучи: «Тобі я дам Ханаан-землю як частку вашого спадкоємства.» 12. Як їх була маленька жменька, мало, та ще й були чужими в тій країні 13. і мандрували від народу до народу, від одного царства до іншого народу, – 14. не допустив нікому їх гнобити і за них картав царів: 15. «Не доторкайтеся моїх помазаників і не робіть зла моїм пророкам!» 16. Навів на землю голод, зламав усю їхню підпору, їхній хліб. 17. Послав був перед ними чоловіка, у рабство був проданий Йосиф. 18. У диби закували йому ноги, повісили йому на шию залізні пута, 19. аж поки не здійснилось його слово, -випробував його глагол Господній. 20. Послав цар і випустив його на волю; володар народів дав йому свободу. 21. Настановив його господарем над своїм домом та управителем над усім своїм маєтком, 22. щоб він князів його зобов’язував за своєю волею, його старших навчав мудрости. 23. От і ввійшов Ізраїль у Єгипет, Яків почав жити в землі Хама. 24. Розмножив він народ свій вельми, він їх зробив сильнішими від ворогів їхніх. 25. Перевернув їхнє серце, щоб зненавиділи люд його, щоб коїли слугам його лукавства. 26. Тоді послав Мойсея, слугу свого, Арона, що собі вибрав. 27. Вони появляли поміж ними його дивні знаки і чудеса у землі Хама. 28. Він наслав темряву, і потемніло, але вони спротивилися його слову. 29. Перетворив на кров їхні води і виморив їхню рибу. 30. Від жаб у їхній країні закишіло, були вони й у самих царських покоях. 31. Сказав, і роями взялися мухи, і комарі всю їхню країну вкрили. 32. Замість дощу – дав град їм, вогонь палючий на їхню землю. 33. Побив їхній виноград, смоковниці їхні; і деревину поламав у їхній країні. 34. Сказав, – і сарана злетіла, і гусені без ліку, 35. що з’їла всю траву у їхній країні, плоди на їхній землі пожерла. 36. Він вибив усіх їхніх первородних у країні, первенців повної родючої їхньої сили. 37. І випровадив їх із золотом та сріблом, і не було між племенами їхніми хисткого. 38. Зрадів Єгипет, коли ті вийшли, бо страх напав на нього перед ними. 39. Він простер хмару, неначе покривало, вогонь, щоб уночі світити. 40. Просили, і перепелиць зіслав їм, і хлібом з неба наситив їх. 41. Розколов землю, і ринули води, рікою потекли в пустині. 42. Згадав бо своє святе слово до Авраама, слуги свого. 43. Випровадив із радістю народ свій і з торжеством – своїх вибранців. 44. Дав їм землі поган, і вони напрацьованим заволоділи, 45. щоб його заповідей пильнувати і зберігати його закони. Алилуя.