14. потреба самозречення 25-35
25. Якже ішла з ним народу превелика сила, він обернувсь і до них мовив: 26. “Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем. 27. Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути моїм учнем. 28. Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити, 29. щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, 30. мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити! 31. Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього? 32. Коли ж не може, то, як той ще далеко, шле посольство й просить миру. 33. Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем. 34. Сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити? 35. Ні в землю, ні на гній вона більш не придатна: її геть викидають. Хто має вуха слухати, нехай слухає!”
КОМЕНТАР
ТОЙ НЕ МОЖЕ БУТИ МОЇМ УЧНЕМ
14,25– 35
Для того, щоб не зазнати невдачі на шляху, яким йдемо за Ісусом, ми покликані добре все прорахувати. Але це дивні підрахунки: що менше хтось має, то більша ймовірність, що він здійснить свій намір!
Ми вже не в домі фарисея, а на дорозі. Ісус розмовляє вже не з книжниками і фарисеями, а з народом, який ішов з ним. Тема, яку Лука розглядає із характерними для нього силою і радикальністю, стосується беззастережної посвяти себе: Кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем (в. 33).
в. 26 Коли хтось приходить до мене й не зненавидить… Жорстка і парадоксальна мова, що має на меті зачепити слухачів. Ісус не просить «ненавидіти» (так є в грецькому оригіналі), а зректися, цілковито і негайно розірвавши зв’язки (пор. Лк 9,57– 62).
Гр. дієслово miséo (ненавидіти, не терпіти) означає тут «любити менше» (пор. Іс 60,15; Мал 1,3; Лк 16,13). ТОВ перекладає: «Хто не надає мені перевагу над…». Навіть Мт 10,37– 38, у місійній проповіді, пом’якшує: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене…».
– свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер. Однак в Лк 18,20 Ісус пригадає заповідь про обов’язки щодо батьків (Вих 20,12; Втор 5,16). Лише Лука згадує жінку (пор. Лк 18,29).
– та ще й своє життя. Тобто власну душу, власне «я», самого себе! Пор. Лк 9,24; 17,33; Мт 10,39; 16,25; Мр 8,35; Йо 12,25.
– той не може бути моїм учнем (пор. вв. 27б.33б). У Мт 10,37: «той недостойний мене».
в. 27 Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною. Зверніть увагу на відмінність між «нести- підтримувати» (гр. bastázo) в Луки і «брати- приймати» (гр. lambáno) свого хреста в Мт 10,38; і «взяти» (гр. áiro) в Лк 9,23; Мт 16,24; Мр 8,34. У Лк 9,23 міститься доповнення: щодня (день за днем), що підкреслює тривале перебування в стані учня.
– не може бути моїм учнем (пор. вв. 26б.33б). Бути, а не «стати»!
Дві короткі притчі з вв. 28– 30 і 31– 32 (що є лише в Луки) запрошують добре подумати, перш ніж взяти на себе зобов’язання і «ризикнути» піти за Ісусом.
в. 28 Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити? Не кажучи: «Потім про це подбає Господь!». Господь вже подбав, давши нам розум, здатний проводити підрахунки! Але якщо людина не хоче задіювати все те, що має — включно з життям, — тоді не варто навіть починати.
в. 31 який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає…
Лише на цих кроках учневі рекомендується «сісти»: обдумування і розрізнення не мають бути поспішними. Потрібно зважити, скільки ми готові втратити, щоб Господь був нашою єдиною силою.
в. 32 шле посольство й просить миру. Букв.: «просить умов для миру».
в. 33 кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем (пор. вв. 26б.27б). Висновком a fortiori для науки цих двох притч є заклик зректися всього, що має людина (= покинути все, щоб іти за Ісусом), що є важливою темою для Луки (пор. Лк 5,11.28; 18,22; пор. Мр 10,28).
вв. 34– 35 Сіль — добра річ, але коли сіль звітріє (від гр. дієслова moráino, стати прісним, почати розкладатися; а також: бути нерозумним, неуком, безумним), чим її приправити?…
У СЗ сіль означає те, що надає смаку їжі (Іов 6,6) та її зберігає (2 Цар 2,19– 22; Вар 6,27). Жертви для приношень, щоб бути угодними, мали бути посипані сіллю, що є символом вірності (Лев 2,13; Єз 43,24). Вона ще означає тривалу цінність угоди: «союз непорушний — вічний (союз соли)» (Чис 18,19; 2 Хр 13,5).
У Мт 5,13: «Ви — сіль землі. Коли ж…»; а в Мр 9,50: «Сіль — добра; та… Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!».
Значення, яке Лука надає солі, є не дуже чітким. Попри все, він виводить із можливого подвійного значення слова пересторогу учням, щоб вони не ставали прісними (неуками!), а залишалися вірними посланню Євангелія (ТОВ). Якщо учень не дарує себе в повноті, це немов сіль, яка втрачає смак: стає ні на що непридатна.
– Хто має вуха слухати, нехай слухає! Ісус заохочує уважно слухати, щоб мати змогу розрізнити не лише образи, але й глибинне значення притч. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 8,8.
Паралельні місця: Мт 10,37– 38; 5,13; Мр 8,34; 9,5
ПСАЛОМ 102-103
102. (101) Молитва тяжко хворого
1. Молитва нужденного, що, прибитий горем, виливає свою скаргу перед Богом. 2. Господи, почуй мою молитву; моє благання нехай до тебе ввійде 3. Не ховай обличчя твого від мене у день моєї скрути. Прихили до мене твоє вухо, коли до тебе взиваю, вислухай мене скоро. 4. Бо дні мої, як дим, щезають, і мої кості, як жар, тліють. 5. Прибите, мов трава, в’яне моє серце, я забуваю їсти хліб мій. 6. Від сильного мого стогнання прилипли мої кості до моєї шкіри. 7. Я став, мов пелікан у пустині, зробивсь, мов той пугач у руїнах. 8. Не сплю я й стогну, немов самітна пташка на покрівлі. 9. Вороги мої ввесь час мене ображають; ті, що лютують проти мене, кленуться мною. 10. Бо я, неначе хліб, їм попіл і напиток мій із сльозами я змішую, – 11. через твій гнів і твоє обурення, бо ти мене підняв і кинув. 12. Дні мої, неначе тінь, що простягнулась, і сам я, неначе трава, в’яну. 13. Ти ж, Господи, сидиш повіки на престолі, й ім’я твоє по всі роди. 14. Ти встанеш, змилуєшся над Сіоном, бо час над ним уже змилосердитись, бо прийшла година. 15. Слуги твої люблять його каміння, їм милий його порох. 16. Народи будуть імени Господнього боятись, і всі царі землі – твоєї слави. 17. Коли Господь Сіон відбудує, явиться в своїй славі, 18. зглянеться він над молитвою нужденних, молитвою їхньою не погордує. 19. Хай це запишеться для будучого роду, і народ, що буде створений, хвалитиме Господа. Бо він з висоти своєї святині подивився, Господь із небес на землю глянув, 21. щоб почути стогін бранця, щоб визволити призначених на смерть; 22. щоб звіщали ім’я Господа в Сіоні і хвалили його в Єрусалимі, 23. коли разом зберуться народи і царства служити Господеві. 24. Він виснажив у дорозі мою силу, укоротив дні мої. 25. Я кажу: Боже мій, не забирай мене у половині віку мого: літа твої по всі роди! 26. Спервовіку світу ти заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 27. Вони загинуть, ти ж будеш стояти; все постаріється, немов одежа. Наче вбрання, ти їх міняєш, і вони пройдуть. 28. Ти ж усе той самий, і літам твоїм кінця немає. 29. Сини слуг твоїх будуть жити, і їхнє потомство утривалиться перед тобою.
103. (102) Прослава Божого милосердя
1.Давида. Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє – його святе ім’я.2. Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи. 3. Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги. 4. Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою та милосердям. 5. Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність. 6. Господь творить правосуддя і суд усім прибитим. 7. Він показав Мойсеєві свої дороги, синам Ізраїля діла свої. 8. Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий. 9. Не буде вічно він змагатись й не буде гніватись повіки. 10. Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам. 11. Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться. 12. Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші. 13. Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться. 14. Він знає, з чого ми зліплені, він пам’ятає, що ми – порох. 15. Чоловік бо – дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. 16. Потягне над ним’вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше. 17. Милість же Господня від віку й до віку над тими, що його бояться; і справедливість його над дітьми дітей тих, 18. що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати. 19. Господь на небі утвердив престол свій, і царство його усім володіє. 20. Благословіте Господа, всі ангели його, могутні силою, ви, що виконуєте його слово, покірні голосові його слова. 21. Благословіте Господа, всі його небесні сили, слуги його, що чините його волю. 22. Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління! Благослови, душе моя, Господа!
