14. про покору 12-14; притча про запрошених на весілля 15-24;
12. Він сказав також тому, що його покликав: “Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати; 13. але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих. 14. І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити, – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних.” 15. Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.” 16. А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. 17. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. 18. Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. 19. Другий сказав: П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. 20. А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. 21. Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. 22. Пане, – озвавсь слуга, – сталось, як ти велів, і місця є ще. 23. Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. 24. Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.”
КОМЕНТАР
ЗАКЛИЧ УБОГИХ, КАЛІК, КРИВИХ, СЛІПИХ.
І ТИ БУДЕШ ЩАСЛИВИЙ, ТОМУ ЩО ВОНИ
НЕ МАЮТЬ, ЧИМ ТОБІ ВІДПЛАТИТИ
14,12– 14
Служити останньому означає стати на місце Господа, який так робить.
Сказавши слово до гостей, Ісус звертає слово до господаря дому: коли даєш обід, не запрошуй друзів чи багатих сусідів, а вбогих. Закон гостинності є священним, але ще більшою мірою таким є закон любові, особливо до тих, які в найбільшій потребі.
в. 12 не клич твоїх друзів…, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати. Слово звернене до господаря дому, до визначного фарисея (пор. Лк 14,1).
Відплата закладена в принципі «я — тобі, ти — мені», що характерне для вихованої поведінки.
Вірші 12 і 13 несуть відлуння від Лк 6,33 (Проповідь на рівнині): «І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга?». Пор. також Як 2,2– 4.
в. 13 але… заклич убогих, калік, кривих, сліпих (Лк 14,21; пор. Лк 7,22). Вони є ізгоями, відкиненими, «безправними». Ісус прийшов нести радісну новину саме для таких людей (пор. Лк 4,18).
У середовищі, де критерії оцінки є релігійними, виключення з суспільства означає також виключення з релігійного життя (і навпаки). Такі категорії нещасних не можуть навіть взяти участь в якихось релігійних відправах у храмі (пор. Лев 21,17– 21; 2 Сам 5,8).
в. 14 ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити. Не безплідна самовинагорода, а радісна участь у Божій справі, яка є благодаттю і милосердям.
Це ще одне з численних блаженств, якими Лука всіяв своє Євангеліє (пор. «Засоби для розуміння» у вступі до Лк 6,20– 26).
– тобі бо віддасться в день воскресіння праведних. Пор. Лк 6,35.
Блаженство і перспектива «воскресіння праведних», тобто обіцяне Богом майбутнє — це єдина перспектива, яка відкриває учневі повну свободу для того, щоб займатися вбогими, не піддаючись небезпеці використовувати їх у власних цілях (RF, c. 1139).
ЩОБ ДІМ МІЙ НАПОВНИВСЯ
14,15– 24
Хлібом Царства є дарована любов Отця до своїх дітей: якщо його відкидають ті, яких заполонили власні справи, то його приймають вбогі й далекі.
Божа ініціатива є невідклична: Царство дається в дар і його слід приймати відразу, беззастережно. Ця притча, що завершує блок про «званий обід» (Лк 14,1– 24), міститься і в Мт 22,1– 14, але в іншому контексті (Ісус вже прибув до Єрусалима) та в іншій формі.
в. 15 Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім. Тут висловлена надія на участь у месіанському бенкеті (Лк 13,29), цей вираз слугує також коментарем до блаженства з Лк 14,14. Пор. Іс 25,6; Од 19,9: «Блаженні ті, що на шлюбну вечерю Агнця покликані». Пор. також «Засоби для розуміння» у вступі до Лк 6,20– 26.
в. 16 Один чоловік справив вечерю велику. У Мт 22,2 мова про царя, який «справив своєму синові весілля».
в. 17 Під час вечері послав він слугу свого (у Мт 22,3: «своїх слуг»)… Ідіть, усе готове.
За східним звичаєм, запрошених вже було попереджено завчасно, а коли вже все готове, слугу посилають для того, щоб покликати їх знову і супроводити на бенкет (пор. Ест 5,8; 6,14).
в. 18 Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Слугу посилають тричі (вв. 17.22.23). Лука подає три види виправдань, які нагадують Втор 20,5– 8 (де перелічуються законні причини для звільнення від військової служби).
– Поле купив я, мушу піти на нього подивитись…
в. 19 П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати. Тут вже немає жодного мушу (в. 18), а є лише виключно вільний вибір багатої людини («п’ять пар волів»!).
– прошу тебе, вибач мені. Вважай, що я знайшов виправдання (в. 18).
в. 20 Я одружився і тому не можу прийти (лише в Луки). Відповідь звучить сухо і різко: тому не можу прийти. Він навіть не вибачається!
У Втор 24,5 (пор. також Втор 20,7): чоловік, який щойно одружився, «вільний від усього він зостанеться цілий рік у себе вдома, щоб веселитися з жінкою, що її взяв». Але євангельська нагальність (Лк 14,26) вимагає прийняття радикальних рішень!
в. 21 Розгнівався (розсердився) тоді господар та й каже до слуги свого:
У Мт 22,7 обурення (царя) виливається в наказ вигубити тих «убивців» (які повбивали його слуг), а «їхнє місто спалити» (пор. Лк 19,27).
– Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста… (пор. в. 23).
– … й приведи (пор. в. 23б) сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. Мова про «відкинутих», ізгоїв з попереднього уривка (Лк 14,13). Пор. Іс 29,18– 19; 35,5– 6; 61,1; Лк 7,22.
У Мт 22,8– 9: «Обід — готовий, але запрошені були негідні. Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля».
в. 22 Пане, … місця є ще. Аж ось і друге запрошення:
в. 23 Піди на шляхи та огорожі (пор. в. 21). На відміну від Мт 22,9– 10, Лука подає другий ряд людей, які займають місце запрошених, що не прийшли. Їх збирають поза межами міста. Ймовірно, це алюзія на покликання поган (Ді 13,46; Рм 1,16). Пор. також притчу про «робітників останньої години» в Мт 20,1– 16.
– й наполягай увійти. Настійливе запрошення (пор. в. 21: приведи) (пор. Лк 24,29), бо усе вже готове (в. 17). Цей вислів відводить до східного звичаю, який радить спершу відхиляти запрошення, вважаючи, що незручно відразу його приймати.
в. 24 Ніхто з отих запрошених не покуштує (не спробує) моєї вечері (в. 15). Пор. Мт 8,11– 12; Лк 13,28– 29. З цього місця й далі існує істотна розбіжність з кінцевими віршами (вв. 11– 14) паралельного уривка з Мт 22,1– 14.
Паралельні місця: Мт 22,2– 10
ПСАЛОМ 100-101
100. (99) Служіте Господеві з радістю!
1. Псалом. На подяку. Ликуйте перед Господом, уся земле! 2. Служіте Господеві з радістю! Увійдіть перед його обличчя веселі! 3. Знайте, що Господь, то він – Бог; він створив нас, і ми йому належимо. Його народ ми й вівці його пасовиська. 4. Увійдіть із подякою в його ворота, в його двори з хвалою; дякуйте йому, благословіте його ім’я! 5. Бо добрий Господь, повіки його милість і по всі роди його вірність.
101. (100) 3разок князя
1. Давида. Псалом. Про милість та про справедливість я буду співати, тобі, о Господи, псалми співатиму. 2. Буду вважати на дорогу досконалу. Коли прийдеш до мене? Ходитиму в досконалості серця мого посеред дому мого. 3. Перед очима в себе не утверджу нічого нечестивого. Того, що творить беззаконня, зненавиджу, до мене той не пристане. 4. Лукаве серце відійде геть від мене, зла я не хочу й знати. 5. Хто обмовляє тайкома ближнього свого, – того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того. 6. Очі мої на вірних краю, щоб жили зо мною. Хто ходить шляхом досконалих, той буде мені служити. 7. Не житиме у моїм домі, хто лукавство творить. Хто кує брехні, не встоїться перед очима в мене. 8. Щоранку призводитиму до мовчанки усіх нечестивих краю, щоб вигубити з Господнього міста усіх, що творять беззаконня.
