13. Ісус закликає до покаяння 1-5; притча про смоковницю 6-9;
- Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. 2. Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? 3. Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. 4. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? 5. Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.” 6. І він розповів їм оцю притчу; “Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. 7. Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? 8. А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. 9. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.”
КОМЕНТАР
ЯК НЕ ПОКАЄТЕСЬ,
УСІ ЗАГИНЕТЕ ТАК САМО
13,1– 5
Зло, яке є в історії та в природі, закликає до навернення і примирення: ми є Божими дітьми, покликаними стати братами, знаючи, що ми не є володарями життя — ані інших людей, ані нашого.
Із двох трагічних подій з історичної хроніки, що їх подає лише Лука, Ісус виводить науку проти того, що кару слід розуміти як спокуту за гріх (таку тезу висували друзі Іова, пор. також Йо 9,2– 3). Він кидає — в стилі давніх пророків — нагальну відозву: всі є грішниками, всі мають навернутися!
в. 1 що їхню кров Пилат (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 3,1) змішав з їхніми жертвами. Ті, які сповіщають Ісуса про те, що сталося, хочуть спровокувати його, щоб він виклав власне судження і власну позицію. Ці два епізоди неможливо засвідчити документально, але історія згадує багато кровопролитних дій Пилата в Єрусалимі.
в. 2 Гадаєте, що ті галилеї … були більші грішники, ніж усі галилеї? Ісус відповідає, зміщаючи центр проблеми і спростовуючи народне упередження, яке проводило причинно- наслідковий зв’язок між гріхом і карою (пор. Єз 18,26).
в. 3 але як не покаєтесь, усі загинете так само (= в. 5; пор. Лк 17,26– 29). Ісус, відлунюючи словами Хрестителя (Лк 3,7– 9; пор. Іс 3,11), звертається до всіх із настійливим запрошенням до зміни і до навернення.
в. 4 гадаєте, що були більш винні. Букв. «в більшому боргу».
в. 5 але як не покаєтесь… Повторення вірша 3 слово в слово (майже як приспів).
ЛИШИ ЇЇ ЩЕ НА ЦЕЙ РІК
13,6– 9
Чому і далі триває ця історія, що вагітніє злом і не плодоносить добром? Чому Всемогутній не покінчить з нею? Час, який нам ще дарований, є постійним знаком милосердя і старання Бога, який терпляче чекає, що ми навернемося і принесемо плоди життя.
Тут знову поновлюється класична погроза проти дерева, що не дає плоду (Лк 3,9; 6,43– 44), з додатком про останнє відстрочення. Це притча про терплячість Бога, палкий заклик до навернення. Вона містить паралель — в іншому контексті та з іншим результатом — з епізодом про безплідну смоковницю в Мт 21,19– 21 і Мр 11,13– 14.20– 21.
в. 6 Один чоловік мав смоковницю, посаджену. Смоковниця — це дерево, що найчастіше згадується в Писанні (Втор 8,8; Суд 9,10– 11; Пс 105,33…), і коли воно не розпускає листя і не дає плодів, то накликає на себе суд Божий (Єр 8,13; Ос 2,14; Йоіл 1,12; Міх 7,1; Ав 3,17).
в. 7 три роки, як я приходжу, шукаючи плода. Пан є терплячим, він повертається багато разів.
– Зрубай її. У Лк 3,9 (Мт 7,19) твердження звучить майже як вирок: «Кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь».
в. 8 лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і…
в. 9 Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш. На противагу в. 7, сам пан повинен буде її зрубати!
«Не зволікає Господь з обітницею, як деякі вважають це за зволікання, а виявляє до вас своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пт 3,9).
ПСАЛОМ 90-91
90. (89) Бог – вічне пристановище 1-6; гріх – причина злиднів 7-11; молитва 12-17
1. Молитва. Мойсея, чоловіка Божого. Господи, ти був нам пристановищем по всі роди. 2. Перш, ніж постали гори і народилася земля, і всесвіт, від віку й до віку ти єси Бог. 3. Ти повертаєш людей у порох, кажучи: «Поверніться, сини людські!» 4. Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув, і мов нічна сторожа. 5. Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці, Мов та трава, що зеленіє. 6. Уранці квітне й зеленіє, а ввечорі – підтята висихає. 7. Бо гинемо від гніву твого, і стривожились ми від обурення твого. 8. Поставив ти провини наші перед собою, гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого. 9. Усі бо наші дні никнуть від гніву твого; літа наші минають, мов зідхання.10. Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм.11. Хто знає силу гніву твого? Хто бачив твоє обурення? 12. Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго. 13. Повернися, Господи! – докіль? -і змилуйся над слугами твоїми. 14. Насити нас милістю твоєю вранці, щоб ми раділи й веселились по всі дні наші. 15. Звесели нас мірою днів, за яких засмутив єси нас, мірою літ, що ми в них звиділи горе.16. Хай з’явиться твоїм слугам твоє діло, і слава твоя їхнім дітям.17. І ласка Господа, Бога нашого, хай буде над нами, і стверди діло рук наших; стверди його – діло рук наших!
91. (90) Бог – вічне пристановище людей
1. Ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пробуваєш, 2. скажи до Господа: «Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь.»3. Він бо спасе тебе від сітки птахолова і від погибельного мору. 4. Він тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під його крила; щит і забороло – його вірність. 5. Ти не злякаєшся ні страху вночі, ані стріли, що вдень літає, 6. ані чуми, що в пітьмі бродить, ані зарази, що нищить опівдні. 6. Нехай і тисяча упаде біля тебе і десять тисяч праворуч від тебе, -до тебе не підійде. 8. Ти лиш очима споглянеш -і кару грішників побачиш. 9. Бо Господь – твоє прибіжище, Всевишній – твій захист. 10. Ніяке лихо до тебе не приступить, ніяка кара не підійде близько намету твого. 11. Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. 12. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь. 13. На гада й змія будеш наступати, розтопчеш лева і дракона. 14. Тому, що він явив свою любов до мене, я його врятую; я вивищу його, бо знає моє ім’я. 15. Візве до мене, і я озвусь до нього; я буду з ним у скруті, я визволю його і його прославлю 16. Довгим віком його насичу , і явлю йому моє спасіння.
