11. вигнання бісів; засуд розпусного роду
    27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” 28. А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.” 29. Коли народ згромадивсь, Ісус почав промовляти: “Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться, окрім знаку Йони, 30. бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син Чоловічий буде знаком для цього роду. 31. Цариця півдня встане під час суду з людьми оцього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу послухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона! 32. Ніневитяни встануть з цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповіді Йони, та ось тут більше від Йони. 33. Ніхто не світить світла й не кладе його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, що входять, бачили ясність. 34. Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне. 35. Гляди, отже, чи світло, що в тобі, не є темрява. 36. Коли, отже, все тіло твоє – світле й нічого темного не має, воно буде все в світлі, так, наче б освічувало тебе світло (своїм) сяйвом.”

КОМЕНТАР

 

БЛАЖЕННІ ТІ, ЩО СЛУХАЮТЬ БОЖЕ СЛОВО
 І ЙОГО ЗБЕРІГАЮТЬ

11,27– 28

Хто слухає Слово, той зароджує його і зберігає в своєму серці, як Марія, так що в ньому народжується і зростає Син до повноти свого зросту.

Насправді не такою вже важливою є фізична близькість Ісуса: важливо слухати і зберігати Слово і перетворювати його на свідоцтво. Пізніше буде сказано: блаженні ті, які приймають Слово від його посланців і стають свідками.

в. 27 Щасливе лоно, що тебе носило (Бут 49,25; пор. Лк 1,42). Цей вигук є непрямим компліментом Ісусу і також є в певному сенсі блаженством.

в. 28 Справді ж блаженні… Ще одне блаженство (пор. «Засоби для розуміння» вступ до Лк 6,20– 26). Це «христологічне напоумлення» (є лише в Луки), яке переймає Лк 8,21: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (пор. Лк 6,46– 49; 8,15; Йо 13,17; Як 1,25; Од 1,3).

Це не критика на адресу Марії, його матері, що більше — вона є першою серед цих блаженних. По суті, Лука вже її представив: вона є «та, що повірила» (Лк 1,45) і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк 2,19.51).

ЗНАК ЙОНИ

11,29– 32

Єдиний знак, який дає Ісус, це знак Йони: його смерть за нас являє Боже милосердя, відкрите для всіх, що його потребують.

Слухачі вже просили «знаку з неба» (Лк 11,16), чудесної події, доказу- підтвердження (пор. Вих 3,12; Втор 28,46; Іс 7,14), який би виразив і обґрунтував владу Ісуса (пор. Йо 6,30). Але Ісус відмовляється: найбільшим знаком є він сам — своєю особою (в. 30) і своїм проповідуванням (в. 32)!

в. 29 Коли народ згромадивсь. Букв. «скупчився довкола нього».

–  Рід цей (Мр 8,12; Мт 12,39 каже: «Лукаве поріддя і перелюбне»). Цей термін вживається лише в плачах чи в словах відкинення і засудження. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 9,41.

–  він шукає знаку (Лк 11,16). У Мт 12,39: «вимагає знаку»!
Постава народу відтворює поставу євреїв у пустелі, які спокушали Бога, вимагаючи все нових знаків його могутності (Чис 14,11.22; пор. 1 Кор 1,22).

–  знаку Йони. Мт 12,40 розкриває відповідь Ісуса у проповіді про його смерть і воскресіння: «Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі (Йона 2,1), так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі».

У Луки, окрім пророцтва Симеона (Лк 2,34б), де Ісус є «знаком протиріччя», маємо Ісуса, який представляє як «знаки» власні дії і власні повчання (пор. Лк 7,22: «Ідіть, повідомте…, що ви бачили й що чули»). Натомість у Мр 8,12 (після другого помноження хлібів) він заявляє: «Не дасться отому поріддю знаку!».

У наступних віршах, через паралелі з персонажами, що навіть не належать до Ізраїля (ніневитянами і царицею савською), звучить новий заклик про необхідність слухання і навернення.

в. 30 як Йона був знаком для ніневитян (Йона 3,1– 10), так і Син Чоловічий (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24) буде знаком для цього роду.

вв. 31– 32 Цариця півдня (цариця савська, 1 Цар 10,1– 13; 2 Хр 9,1–  12)/Ніневитяни

–  встане/встануть під час суду з… і його засудить/і його засудять,

–  бо прийшла з кінців світу (можливо, з Ефіопії) послухати мудрости Соломона / бо вони покаялись на проповіді Йони,

–  а ось тут більше від Соломона (= Мт 12,42)/від Йони (= Мт 12,41).

ГЛЯДИ, ОТЖЕ, ЧИ СВІТЛО, ЩО В ТОБІ,
НЕ Є ТЕМРЯВА

11,33– 36

Добро і зло — не в речах, а в тому, якими ми їх бачимо: ми покликані до розрізнення, чи вміємо дивитися на них, як Син, чи ні.

У вв. 29– 32 Лука представив Ісуса як «знак»; тепер же вв. 33– 36 спонукають «ясно бачити», щоб розпізнати цей знак, тобто повірити. Але людина може заступити собою світло, і тоді буде не в стані розпізнати той знак; потрібно звільнити її серце від усяких перепон, щоб воно змогло прийняти Слово.

в. 33 Ніхто не світить світла (= Лк 8,16; Мр 4,21). Для світильника природно стояти на видноті та давати світло, і безглуздо ховати його туди, де він не зможе бути дієвим, чи класти під посудину (досл., ємність, що служить міркою для зерна), де він просто загасне. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 8,16.

Мр 4,22 (Лк 8,17) продовжує і пояснює: «Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б».

–  щоб ті, що входять, бачили ясність. Світильник насамперед має світити тим, які входять у дім, а не лише «усім у хаті» (Мт 5,15).

в. 34 Світло твого тіла — твоє око (Мт 6,22– 23).

–  Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле. Око стає його джерелом (пор. Прип 15,30).

–  коли ж воно недуже («лихе/погане»), все тіло твоє темне (пор. Сир 14,8– 10).

Наступних віршів немає в багатьох давніх рукописах.

в. 35 Гляди, отже. Стережися! Сама людина відповідальна за те, щоб бачити.

Пор. Лк 8,18: «Вважайте, отже, як слухаєте».

–  чи світло, що в тобі, не є темрява. Букв. «Роби так, щоб не перетворювати світло, що є в тобі, на темряву». У Мт 6,23: «Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява — якою ж великою буде».

Ймовірно, Лука має на увазі темряву невірства, яка заважає «цьому роду» (Лк 11,29) розпізнати в Ісусі спасіння.

в. 36 Коли, отже, все тіло твоє — світле…, воно буде все в світлі, так, наче б освічувало тебе світло (своїм) сяйвом. Тут повторюється пересторога з в. 35: на кожного покладено відповідальність: бути світлом, бути прозорим і відображати джерело, або ж бути затьмареним і перетворювати світло на темряву.

Паралельні місця: Мт 5,15; 6,22– 23; Мр 4,21– 22; Лк 8,16– 17

 

ПСАЛОМ 77-78

77.(76) Спогад про минуле Ізраїля
1. Провідникові хору. За Ідутуном. Асафа. Псалом. 2. Голос мій до Бога – і я взиваю; голос мій до Бога, щоб міг мене почути. 3. Скрутного для мене дня я Господа шукаю; уночі я простягаю мої руки безустанку, душа моя зреклась утіхи. 4. Як я про те згадаю, Боже, – стогну; як розважаю, – млію духом. 5. Очі мої тримаєш у безсонні; тривожуся, і відняло мені мову. 6. Я думаю про дні давні, згадаю про літа споконвічні. 7. Роздумую вночі у моїм серці, я розважаю, і допитується дух мій. 8. Чи то ж Господь відкине геть навіки й не буде більш прихильним? 9. Чи то ж назавжди припиниться його ласка, із роду в рід слово його стане нечинне? 10. Чи милосердуватися забув Бог? Чи в гніві замкнув він своє милосердя? 11. Кажу я: «То біль мій, що десниця Всевишнього змінилась.» 12. Пригадую собі діла Господні, пригадую чуда твої днедавні. 13. Роздумую й над усіма ділами твоїми, і міркую над учинками твоїми. 14. Боже! Свята твоя дорога: який бог так великий, як наш Бог? 15. Ти єси Бог, що чуда чинить, ти між народами явив свою потугу. 16. Ти відкупив твоїм раменом народ твій, синів Якова та Йосифа. 17. Води побачили тебе, о Боже, води побачили тебе, і здриглися, навіть безодні затряслися. 18. З хмар линуло водою, із туч залунав голос, і полетіли твої стріли. 19. Грім твій загуркотів у буревії, блискавки осяяли всю вселенну, здригнулася земля й затремтіла. 20. Твоя дорога через море, стежка твоя через великі води, і слідів твоїх не видно. 21. Ти вів народ твій, як отару, рукою Мойсея та Арона.

78. (77) Божі доброчинства: невдячність ізраїльського народу

1. Маскіл. Асафа. Слухай, народе мій, мого навчання! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх! 2. Уста мої для приповісток я відкрию, загадки оповім з віків днедавніх. 3. Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали, 4. не затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде, хвалу Господню та його потугу, і чудеса, які він чинив. 5. Бо він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те, що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали; 6. щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й розповіли своїм дітям. 7. Щоб на Бога вони покладали свою надію, не забували діл Божих і заповіді його пильнували; 8. не були, як батьки їхні, – поріддя бунтівниче, непокірне, поріддя із серцем змінливим, якого дух був Богові невірний. 9. Сини Ефраїма, що напинають лука й стріляють, повернулися назад у день бою. 10. Союзу Божого вони не пильнували, в його законі відмовились ходити; 11. діла його й чудеса його забули, що він був явив їм. 12. Дивні діла зробив він перед їхніми батьками. в землі Єгипетській, на полі Цоан. 13. Він розтяв море й перевів їх; і води валом поставив. 14. Удень їх хмарою він провадив, а цілу ніч вогненним світлом. 15. Розсік у пустині скелі, і напоїв їх щедро, мов з безодень. 16. Він вивів із скелі потоки, і ріками пустив води. 17. Та вони знову грішили проти нього, збунтувалися проти Всевишнього в пустині. 18. І спокушали Бога в своїм серці, просивши собі до смаку їжі. 19. І проти Бога говорили й промовляли: «Чи може приготувати Бог стіл у пустині? 20. Ось він ударив у скелю, і хлинули води, і полились потоки. Чи може дати й хліба або зготувати народові своєму м’яса?» 21. Тому, почувши те Господь, розгнівавсь і запалав огонь проти Якова, і гнів проти Ізраїля піднявся. 22. Бо вони не вірили в Бога, не покладалися на його спасіння. 23. І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері, 24. і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба. 25. Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу. 26. І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня. 27. Пустив на них дощем, як порох, м’яса, і мов пісок морський, птаство пернате. 28. І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів. 29. їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання. 30. Та ще не одвернулися від своїх забаганок, ще страва була в них у роті, 31. як проти них знявся гнів Божий, і він вигубив їхніх чільних, і повалив Ізраїля юнацтво. 32. Але вони таки грішили далі, не вірили в його чудесні дії. 33. Тому він звів їхні дні нінащо, немов подув, літа їхні у погибелі раптовій. 34. Коли він бив їх, вони його шукали, і, навернувшись, розшукували Бога ревно. 35. І згадували, що Бог – їхня скеля, що Бог Всевишній – їхній Відкупитель. 36. Але вони його обманювали своїми устами, своїм язиком вони йому брехали. 37. Їхнє серце перед ним не було щире, ані його союзові вони не були вірні. 38. Та він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав він гнів свій і не вергав усього свого обурення. 39. Згадав він, що вони – лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше. 40. Скільки разів бунтувались проти нього в пустині, в пустелі йому прикрощі коїли! 41. Потім знов спокутували Бога, і Святому Ізраїля смутку завдавали. 42. Руки його вони не спогадали, ні того дня, як від гнобителя він їх визволив, 43. як появив знаки свої в Єгипті і чудеса свої на полі Цоан. 44. Перетворив він у кров їхні ріки і їхні потоки, щоб їм не дати пити. 45. Він напустив на них пеських мух, що їли їх, і жаб, що їх пожирали. 46. Віддав гусені врожай їхній, і сарані їхню працю. 47. Їхні виноградники він побив градом, смоковниці їхні – памороззю. 48. Віддав градові їхню скотину, їхні отари – блискавицям. 49. Послав на них жар свого гніву, -обурення, погрозу й напасті, юрбу посланців нещастя. 50. Він простелив дорогу гнівові своєму; від смерти не зберіг їхнє життя і пошесті віддав життя їхнє. 51. Побив усіх перворіднів у Єгипті, первістків, цвіт сили, у наметах Хана. 52. І вивів свій народ, як овець, і вів їх, як отару, пустинею. 53. Провадив їх безпечно, і вони не боялись, а ворогів їхніх покрило море. 54. Привів їх до землі своєї святої, до гір, що здобула його правиця. 55. Прогнав народи перед ними, і жеребком розпаював їм у спадщину, і оселив коліна Ізраїля в їхніх наметах. 56. Але вони спокушали й гнівили Бога Всевишнього і свідоцтв його не пильнували. 57. І відступили й зрадили, як і батьки їхні; і відвернулися, неначе лук зрадливий. 58. Розсердили його узвишшями своїми, і своїми бовванами ревнощі його збудили. 59. Почув те Бог і розгнівався, і геть Ізраїля відкинув. 60. Покинув у Шіло житло, намет, де між людьми був оселився. 61. Він видав у неволю свою силу, і славу свою – у ворожі руки. 62. Під меч видав народ свій, обурився на свою спадщину. 63. Вогонь пожер їхніх хлопців, дівчатам їхнім не співано весільних. 64. Священики їхні під мечем упали, – і не плакали вдовиці. 65. Тоді Господь мов зо сну пробудився неначе витязь, вином одолілий. 66. І ворогів своїх відбив назад, завдав їм вічного сорому. 67. І погордував Йосифа наметом, коліна Ефраїмового більш не вибрав. 68. Але Юди коліно вибрав, гору Сіон, котру собі вподобав. 69. І збудував, мов небо свою святиню -як землю, що заснував її повіки. 70. І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від кошар овечих. 71. Від дійних овець його покликав пасти Якова, народ свій, та Ізраїля – свою спадщину. 72. І пас він їх у правоті серця свого, і вправними руками їх провадив.