11. Христос навчає молитися 1-8
1. Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів.” 2. А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я, нехай прийде твоє Царство. 3. Дай нам кожного дня наш хліб щоденний. 4. І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу.” 5. Далі до них промовив: “Якби хтось із вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі Та й сказав до нього: Друже, позич мені три хліби, 6. бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, 7. а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зо мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, – 8. кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує.

КОМЕНТАР

ОТЧЕ

11, 1- 4

Хто знає те, що Син робить для нього, може молитися з ним і як він, кличучи Бога «Отче!»

Лука на початку цього розділу подає молитву «Отче наш». Вона коротша за формулюванням, але та сама за суттю, що й та, яку подає Мт 6,9– 13 (в рамках Нагірної проповіді, Мт 5,3– 7,27). Існування двох різних «версій» молитви пояснюють тим, що вони пристосовані до вимог різних літургійних традицій і різних середовищ: юдеохристиянського в Матея і середовища навернених поган в Луки.

в. 1 Раз якось він молився в якомусь місці. Лука часто згадує про моменти, коли Ісус молиться. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,16.

–  навчи нас молитись. Уточнення як і Йоан (Лк 5,33) знов утверджує ідею пророчого авторитету і вміння спілкуватися з Богом, якого очікують від пророка.

в. 2 Коли ви молитесь, кажіть. Тут і далі слід зауважити, що у версії Луки деякі типово єврейські висловлювання або не вживаються, або подаються у пом’якшеній формі, а самих прохань є п’ять, тоді як в Матея їх сім.

–  Отче. Це перше взивання є більш стислим і істотнішим, ніж в Мт 6,9: «Отче наш, що єси на небі». З нього починаються Ісусові молитви (Лк 10,21; 22,42; 23,34.46). Пор. також Рм 8,15; Гал 4,6. Цей термін вражає своїм тоном і відчуттям близькості, особливо, якщо зважити на ореол таїнства, що огортає в юдейському світі ім’я JHWH, ім’я, яке не можна вимовляти!

–  нехай святиться твоє ім’я (Лк 1,49). Грецьке дієслово вжите в пасивному стані, тому таке взивання означає: нехай Бог виявить свою святість, нехай прославить своє ім’я (Йо 12,28). Це типовий для юдаїзму вислів, в якому «святити [Боже] ім’я» означає те саме, що «виявити святитість Бога», Святого найвищою мірою (пор. Єз 36,21– 23). Пор. також Лев 11,45: «тож маєте бути святими, бо я святий» (пор. Лев 19,1; 20,7.26).

–  нехай прийде твоє Царство. Царства треба чекати як дару і водночас просити мужності його будувати. Пор. Лк 10,9.11 (Мт 3,2; 10,7): «Наблизилося до вас Царство Боже»; пор. також Лк 11,20; 12,31.

Ці два прохання містять паралель з єврейською молитвою Qaddísh: «Нехай величається і святиться його велике ім’я у світі, який він створив за своєю волею; нехай панує його царство у часі вашого життя…».

Лука пропускає прохання з Мт 6,10: «нехай буде воля твоя…», вже неявно присутнє.

в. 3 Дай нам кожного дня наш хліб щоденний. Мт 6,11 вживає: «дай нам нині», тоді як Лк воліє казати кожного дня (= «продовжуй нам давати, день за днем…»), підкреслюючи у такий спосіб постійний і безперервний характер цієї потреби (пор. Лк 9,23). ТОВ перекладає: «Дай нам хліб, якого ми потребуємо кожного дня». Пор. також Пс 146,7; Прип 30,8– 9.

в. 4 І прости нам гріхи наші. Мт 6,12 вживає: «Прости нам довги наші» (ледь не комерційно- юридичне зобов’язання між людьми). У Луки, який є scriba mansuetudinis Christi, все зосереджується на милосерді Отця (пор. Лк 15). Він більш відкрито, аніж Матей, стверджує, що спершу було Боже прощення, а наше бере за взірець Його прощення і є відповіддю на нього.

Тут вчувається відлуння молитви побожного єврея: «Отче наш і наш царю, прости і відпусти всі наші провини… стри, задля твого великого милосердя, всі наші лиходійства».

–  бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен. Бог, щоб дарувати нам своє прощення, просить нас простити нашим братам (Мт 5,7.23– 24; 6,14– 15; 18,23– 35; Мр 11,25). ТОВ перекладає: «Як і ми простили всім тим, які перед нами винні». Пор. Лк 6,36– 37: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний… простіть, і вам проститься». Пор. також Сир 28,1–  7; Лк 17,3– 4.

–  і не введи нас у спокусу. Лука, хоч і не наводить другу частину прохання (пор. Мт 6,13: «визволь нас від злого» чи «від зла»), все одно приписує спокусу Сатані (пор. Лк 4,2.13; 8,12; 22,31). ТОВ перекладає: «І не введи нас у спокусу, але визволь нас від спокусника». Пор. пересторогу Ісуса в Гетсиманському саду (Лк 22,40.46): «Моліться, щоб не ввійти в спокусу».

Попередній італійський переклад («не введи нас…»)^[1] не передавав повного значення арамейського дієслова: по суті, Бог не «спокушає» (= вводить у спокусу), а піддає випробуванню нашу вірність через спокусу відкинути і зректися Христа («відступництво») (Лк 22,31– 32; 1 Кор 10,13; Як 1,12). Вже в перших століттях багато латинських рукописів заміняли «Ne nos inducas» («Не введи нас») на «Ne nos patiaris induci» («Не допусти, щоб нас було введено»).

Юдеї у ранковій і вечірній молитві моляться: «Не введи нас у руки гріха і в руки спокуси».

Паралельні місця: Мт 6,9– 13

 

ВСЕ Ж ТАКИ З- ЗА ЙОГО НАСТИРЛИВОСТИ ПІДВЕДЕТЬСЯ І ДАСТЬ, СКІЛЬКИ ТОЙ ПОТРЕБУЄ

11,5– 8

Молитва допомагає нам отримати від друга, який спить і прокидається на наш поклик, хліб, що потрібен нам, аби запропонувати його серед ночі кожному приятелеві. Вона вводить в обіг між всіма той єдиний — отриманий і дарований — хліб. Наполегливе прохання — важлива скадова молитви.

Ця невелика притча, яку наводить лише Лука, є першим коментарем до молитви «Отче наш» і повністю зосереджена на «потребі» хліба від друга для друга.

Вона містить паралель з притчею про несправедливого суддю і вперту й надокучливу вдову (у Лк 18,2– 5 суддя каже: «тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови»).

в. 5 Якби хтось із вас мав приятеля. Букв. «Хто з- поміж вас…?». Такий початок у формі риторичного запитання часто властивий притчам, які наводить Лука (Лк 11,11; 12,25; 14,5.28.31; 15,4.8; 17,7; пор. також Мт 6,27; 12,11; Йо 8,46), Ісус ставить запитання і часто відповідає на них зустрічними запитаннями.

в. 7 Не докучай мені… У східному середовищі ціла родина спить в одній кімнаті на підлозі, замкнувши на ніч вхідні двері. Гостинність — це священна річ, і це дуже прирородно її надати/забезпечити (а також просити про допомогу в цьому), навіть якщо це створює справжню незручність, бо змушує розбудити серед ночі всіх в домі приятеля, коли доводиться просити три хліби для припізнілого гостя.

в. 8 коли й не встане… Деякі рукописи вставляють на початку вірша: «А він, якщо інший і далі буде стукати».

–  все ж таки з- за його настирливости… (від гр. anáideia — нахабство). Букв. «бо він безсоромний і зухвалий»; бо він є впертим і не відступає перед відмовою.

Приятель поступається не через дружбу, а щоб йому дали спокій, як суддя в Лк 18,5. Так a fortiori виявляється постава Бога, який є справедливим і Отцем (пор. Лк 11,13).

А Ісус на початку наступного уривка (Лк 11,9– 10) підсумовує: «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють».

ПСАЛОМ 73-74

73. (72) Вступ 1-3; безбожні на цьому світі щасливі 4-17; але їхнє щастя нетривке 18-22; праведні ж осягнуть славу 23-28
    1.Псалом. Асафа. Справді добрий Бог для правих, Господь для чистих серцем! 2. А в мене сливе захитались ноги, майже схибили мої кроки. 3. Бо я заздрив несправедливим, дивившись на щасливу долю грішних 4. Вони бо мук не знають, ціле й гладке в них тіло. 5. Вони не знають людських злиднів, і їх не б’ють, як простих людей. 6 Тому й гордість у них, немов нашийник, насильство їх, немов одежа, покриває. 7. Від жиру очі їхні наверх вилазять, а вигадки їхні так і переливаються з серця. 8. Вони глузують і говорять злісно, бундючно гнетом загрожують. 9. Уста свої спрямовують проти неба, своїм язиком по землі ширяють. 10. Отак за собою тягнуть народ мій і розкошують у достатках! 11. І кажуть: «Як Бог може знати? Чи ж є знання у Всевишнього?» 12. Ось вони, оті грішники, завжди безпечні, вони вбиваються в багатство. 13. Чи ж я даремне беріг чистим моє серце,: невинності умивав мої руки? 14. Увесь день зносив побої, і докори – щоранку? 15. Якби я сам до себе мовив: «Так, як вони, я буду говорити», -то родові дітей твоїх був би я зрадник. 16. І почав я міркувати, щоб те збагнути, але важкий він був – той труд – для мене. 17. Аж поки не ввійшов я у святиню Божу, Не збагнув долю, що на них чекає. 18. Дійсно, ставиш їх на слизькому, валиш їх у руїну. 19. Як притьмом зійшли вони нінащо, зникли, пропали від жахливого страху! 20. Неначе сном, коли хтось пробудився, так, уставши, Господи, ти їхньою подобою нехтуєш. 21. І серце в мене хвилювалось, нирки були пробиті в мені. 22. Я був дурний тоді і неук, немов тварина, був перед тобою. 23. Але я завжди був з тобою: ти взяв мене за праву руку. 24. Ти радою твоєю мене вестимеш, і потім приймеш мене у славу. 25. Кого, крім тебе, мав я на небі? І коли я з тобою, нічого на землі не хочу. 26. Тіло моє і моє серце знемагають; Бог – скеля мого серця і повіки моя доля. 27. Бо ось загинуть ті, що віддаляються від тебе. Ти нищиш кожного, що блудить геть від тебе. 28. А мені благо – близько Бога бути і покладати моє прибіжище в Господі Бозі, щоб розповісти про всі діла його.
74. (73) Плач над зруйнованою святинею 1-11; спогад про діла Божі для народу 12-17; молитва 18-23
    1.Маскіл. Асафа. Чому відкинув, Боже, нас навіки, палає гнів твій на овець твоєї пастви? 2. Згадай Твою громаду, яку ти придбав собі віддавна, щоб була коліном, яке відкупив собі в посілість гору Сіон, на котрій ти осівся. 3. Зійди твоїми стопами на руїни відвічні; усе в святині зруйнував ворог. 4. Зарикали противники твої посеред твоїх зборів, поставили там власні стяги як знамено перемоги. 5. Неначе той, що в гущавині сокирою махає, 6. вони сокирою й молотом на заставки їхні двері забивають. 7. Твоє святилище вони вогнем пустили, з землею осквернили житло імени твого. 8. Сказали в своїм серці: «Винищмо до ноги їх!» Спалили на землі всі Божі місця зборів! 9. Знамен наших не бачимо вже більше, немає більше пророка, і нема між нами того, що знав би, доки так буде. 10. Докіль, о Боже, буде глумитися противник? Чи вічно буде ворог хулити твоє ім’я? 11. Чому ти відтягаєш твою руку і стримуєш у пазусі твою десницю? 12. Таж ти, о Боже, – цар мій споконвіку, що дієш серед землі спасіння. 13. Ти силою твоєю розділив море, розбив на водах голови драконів. 14. Ти розторощив голови Левіятана, дав його морським потворам на поживу, 15. Ти відкрив джерела й потоки, ти висушив вічнотекучі ріки. 16. Твій – день і твоя – ніч. Ти сотворив світила й сонце, 17. ти встановив усі земні границі, літо й зиму сотворив ти. 18. Згадай, як ворог, було, над Господом глумився, і як народ безумний зневажав твоє ім’я. 19. Не дай шуліці життя горлички твоєї, життя твоїх убогих не забудь повіки. 20. Поглянь на твій союз, бо темні закутки землі стали кублом, повним насильства. 21. Нехай пригноблений не повернеться стидом прикритий нехай нужденний та вбогий хвалять твоє ім’я. 22. Встань, Боже, відстоюй твою справу, згадай наругу, що завдає тобі щоденно безумний. 23. Не забудь крику твоїх противників, галасу тих, що повстають на тебе, який іде угору безнастанно.

 

^[1]      Сучасний італійський переклад звучить дослівно: «не покидай/не полишай нас у спокусі»