39 І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. 40 Хлоп’я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому. 41 Батьки його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. 42 І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. 43 Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали. 44 Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими, 45 а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати. 46 Через три дні знайшли його у храмі, як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. 47 Усі ті, що його слухали, чудувались його розумові й відповідям. 48 Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати: “Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали.” 49 Він же відповів їм: “Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” 50 Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм. 51 І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. 52 Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.

КОМЕНТАР

МАЮ БУТИ ПРИ СПРАВАХ ОТЦЯ МОГО

2,39– 52

Подорож Ісуса до Єрусалима підсумовує весь його шлях. Це шлях Сина, який займається справами Отця, слухаючи і відповідаючи на Писання.

Ця остання розповідь завершує «Євангеліє дитинства» та впроваджує у слухання і читання великого Євангелія публічного життя, в якому Лука представить нам спасительну науку вчителя, а Син нам об’явить свою повну єдність з Отцем у вірності, яка сягатиме аж до смерті на хресті.

в. 39 І як вони виконали все згідно з законом Господнім. Тут знову підкреслюється вірність батьків закону Мойсея (пор.Лк 2,22.23.24.27 і тут).

– повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста (пор. Мт 2,23). Щодо «Назарету», пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,26.

в. 40 Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю (в. 52). Це нагадує юність Хрестителя (Лк 1,80а). Мова про мудрість у біблійному значенні (пор. Лк 11,31; 21,15).

– і Божа благодать (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,28) була на ньому.

Для Йоана, як і для пророків, «рука Господня була з ним» (Лк 1,66б), а для Ісуса: «Святий Дух… зійшов на нього» (пор. Лк 3,22а).

в. 41 ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. Такий був звичай.

Закон приписував урочисто святкувати три свята («Тричі на рік увесь твій чоловічий рід являтиметься перед Господом, Богом твоїм», Втор 16,16): Пасху (і, через тиждень, свято опрісноків), П’ятидесятницю (свято урожаю) і «Сукот» (свято наметів, кучок). Отож мало бути й три прощі на рік (Вих 23,14– 17; 34,22– 23; Лев 23); але на практиці, особливо для тих, які мешкали далі, ніж за день ходи до Єрусалима, зобов’язання зводилося лише до свята Пасхи.

в. 42 дванадцять років. Ісусові бракує лише одного року для досягнення віку bar- mitzwah (син припису); це вік релігійної зрілості, коли хлопчик вважається здатним читати і розуміти Святе Письмо, а тому є зобов’язаним дотримуватися приписів Закону.

в. 44 почали його шукати між родичами та знайомими. Тож існувало родинне коло (пор. Мр 3,21). Імовірно, це була колективна проща, в яку разом ішли родичі та знайомі з одного села.

в. 46 Через три дні. Прихована алюзія на драму страстей і воскресіння.

– як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. «Законовчителі», книжники (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17), вчителі, які навчали — часто у формі діалогу (за раббіністичним методом) — в подвір’ї храму.

в. 47 чудувались. Пор. Лк 4,22; 8,25.56; 9,43; 11,14; Мт 13,54; Мр 6,2; 8,56; Йо 7,15.46. Вони були «захоплені» його розумом й відповідями.

вв. 48– 49 Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати. Йосиф мовчить!

– Дитино, чому ти це так зробив нам? У СЗ докір часто висловлений запитанням (пор. Бут 12,18; 20,9; Вих 14,11; Чис 23,11; Суд 15,11).

– батько твій і я, боліючи, тебе шукали. Марія пригадує «синівські обов’язки» (Вих 20,12), а Ісус відповідає, пригадуючи власні «обов’язки» перед Отцем:

– Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого? ТОВ перекладає: «Хіба не знали, що я маю “перебувати в домі” Отця мого?». Це перші слова Ісуса, і вони стосуються Отця, як стосуватимуться й останні (Лк 23,46;24,49). Це урочиста кульмінація вступу до Євангелія від Луки.

Ісус проголошує — в присутності Йосифа! — що має Бога за Отця і відстоює першість своїх відносин з ним (Лк 10,22; 22,29; Йо 20,17). Неодноразово побачимо ще термін я маю, вжитий, щоб підкреслити, що місія Ісуса є частиною Божого задуму (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,43).

За інших обставин Ісус також не дозволятиме, щоб його рідні втручалися в його справи (пор. Лк 8,19– 21; 11,27– 28; Мр 3,31– 35; Йо 2,4; 7,3– 9).

в. 50 Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм. Попри початкові об’явлення (Лк 1,31– 35), Марія і Йосиф, як і апостоли під час передвіщення страстей (Лк 9,45; 18,34), не розуміють. Пор. Лк 8,10; Ді 3,17; 7,25.

в. 51 пішов… й повернувсь у Назарет.

Мт 2,23 уточнює: «щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься». Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,26.

– і був їм слухняний. Пор. Флп 2,6– 8: «він понизив себе, ставши слухняним…».

– А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. Тут ще раз підтверджується Лк 2,19. Марія «зберігала/берегла» всі ці події/слова, роздумуючи над ними і намагаючись зрозуміти їхнє значення (пор. Лк 1,66), яке їй відкриється лише після воскресіння.

в. 52 Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей (в. 40). Пор. Лк 1,80; 1 Сам 2,26.

ПСАЛОМ 14-15

14. (13) Безбожні люди

1 Провідникові хору. Давида. Каже безумний у своїм серці: “Немає Бога!” Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би. 2 Господь із неба споглядає на синів людських, щоб подивитись, чи є розумний, що шукає Бога. 3 Всі відвернулися загалом і зледащіли; нема нікого, хто добро чинив би, нема ані одного. 4 Невже не схаменуться всі ті лиходії, що поїдають мій народ, наче б то хліб їли? Вони Господа не призивають, 5 тим і дрижатимуть від страху, бо Бог – із родом справедливих. 6 Над замислом убогого ви хочете сміятись, проте Господь – його притулок. 7 Коли б то вже прийшло з Сіону Ізраїля спасіння! Коли Господь поверне долю свого люду, зрадіє Яків, утішиться Ізраїль!

15. (14) Хто достойний стати перед Богом?

1 Псалом. Давида. Господи, хто перебуватиме в твоїм наметі? Хто житиме на твоїй святій горі? 2 Той, хто невинний ходить і чинить справедливість і правду говорить від серця; 3 той, хто не осуджує язиком, хто ближньому не коїть лиха, хто ганьби не кидає на сусіда, 4 хто нечесного за ніщо вважає, а тих, що Господа бояться, поважає; 5 хто присягає, навіть собі на шкоду, та не зміняє; хто гроші свої не дає на лихву і на безвинного підкупу не приймає. Хто отак чинить, не захитається повіки.

39 І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. 40 Хлоп’я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому. 41 Батьки його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. 42 І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. 43 Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали. 44 Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими, 45 а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати. 46 Через три дні знайшли його у храмі, як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. 47 Усі ті, що його слухали, чудувались його розумові й відповідям. 48 Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати: “Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали.” 49 Він же відповів їм: “Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” 50 Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм. 51 І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. 52 Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.

КОМЕНТАР

МАЮ БУТИ ПРИ СПРАВАХ ОТЦЯ МОГО

2,39– 52

Подорож Ісуса до Єрусалима підсумовує весь його шлях. Це шлях Сина, який займається справами Отця, слухаючи і відповідаючи на Писання.

Ця остання розповідь завершує «Євангеліє дитинства» та впроваджує у слухання і читання великого Євангелія публічного життя, в якому Лука представить нам спасительну науку вчителя, а Син нам об’явить свою повну єдність з Отцем у вірності, яка сягатиме аж до смерті на хресті.

в. 39 І як вони виконали все згідно з законом Господнім. Тут знову підкреслюється вірність батьків закону Мойсея (пор.Лк 2,22.23.24.27 і тут).

– повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста (пор. Мт 2,23). Щодо «Назарету», пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,26.

в. 40 Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю (в. 52). Це нагадує юність Хрестителя (Лк 1,80а). Мова про мудрість у біблійному значенні (пор. Лк 11,31; 21,15).

– і Божа благодать (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,28) була на ньому.

Для Йоана, як і для пророків, «рука Господня була з ним» (Лк 1,66б), а для Ісуса: «Святий Дух… зійшов на нього» (пор. Лк 3,22а).

в. 41 ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. Такий був звичай.

Закон приписував урочисто святкувати три свята («Тричі на рік увесь твій чоловічий рід являтиметься перед Господом, Богом твоїм», Втор 16,16): Пасху (і, через тиждень, свято опрісноків), П’ятидесятницю (свято урожаю) і «Сукот» (свято наметів, кучок). Отож мало бути й три прощі на рік (Вих 23,14– 17; 34,22– 23; Лев 23); але на практиці, особливо для тих, які мешкали далі, ніж за день ходи до Єрусалима, зобов’язання зводилося лише до свята Пасхи.

в. 42 дванадцять років. Ісусові бракує лише одного року для досягнення віку bar- mitzwah (син припису); це вік релігійної зрілості, коли хлопчик вважається здатним читати і розуміти Святе Письмо, а тому є зобов’язаним дотримуватися приписів Закону.

в. 44 почали його шукати між родичами та знайомими. Тож існувало родинне коло (пор. Мр 3,21). Імовірно, це була колективна проща, в яку разом ішли родичі та знайомі з одного села.

в. 46 Через три дні. Прихована алюзія на драму страстей і воскресіння.

– як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. «Законовчителі», книжники (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17), вчителі, які навчали — часто у формі діалогу (за раббіністичним методом) — в подвір’ї храму.

в. 47 чудувались. Пор. Лк 4,22; 8,25.56; 9,43; 11,14; Мт 13,54; Мр 6,2; 8,56; Йо 7,15.46. Вони були «захоплені» його розумом й відповідями.

вв. 48– 49 Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати. Йосиф мовчить!

– Дитино, чому ти це так зробив нам? У СЗ докір часто висловлений запитанням (пор. Бут 12,18; 20,9; Вих 14,11; Чис 23,11; Суд 15,11).

– батько твій і я, боліючи, тебе шукали. Марія пригадує «синівські обов’язки» (Вих 20,12), а Ісус відповідає, пригадуючи власні «обов’язки» перед Отцем:

– Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого? ТОВ перекладає: «Хіба не знали, що я маю “перебувати в домі” Отця мого?». Це перші слова Ісуса, і вони стосуються Отця, як стосуватимуться й останні (Лк 23,46;24,49). Це урочиста кульмінація вступу до Євангелія від Луки.

Ісус проголошує — в присутності Йосифа! — що має Бога за Отця і відстоює першість своїх відносин з ним (Лк 10,22; 22,29; Йо 20,17). Неодноразово побачимо ще термін я маю, вжитий, щоб підкреслити, що місія Ісуса є частиною Божого задуму (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,43).

За інших обставин Ісус також не дозволятиме, щоб його рідні втручалися в його справи (пор. Лк 8,19– 21; 11,27– 28; Мр 3,31– 35; Йо 2,4; 7,3– 9).

в. 50 Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм. Попри початкові об’явлення (Лк 1,31– 35), Марія і Йосиф, як і апостоли під час передвіщення страстей (Лк 9,45; 18,34), не розуміють. Пор. Лк 8,10; Ді 3,17; 7,25.

в. 51 пішов… й повернувсь у Назарет.

Мт 2,23 уточнює: «щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься». Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,26.

– і був їм слухняний. Пор. Флп 2,6– 8: «він понизив себе, ставши слухняним…».

– А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. Тут ще раз підтверджується Лк 2,19. Марія «зберігала/берегла» всі ці події/слова, роздумуючи над ними і намагаючись зрозуміти їхнє значення (пор. Лк 1,66), яке їй відкриється лише після воскресіння.

в. 52 Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей (в. 40). Пор. Лк 1,80; 1 Сам 2,26.

ПСАЛОМ 14-15

14. (13) Безбожні люди

1 Провідникові хору. Давида. Каже безумний у своїм серці: “Немає Бога!” Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би. 2 Господь із неба споглядає на синів людських, щоб подивитись, чи є розумний, що шукає Бога. 3 Всі відвернулися загалом і зледащіли; нема нікого, хто добро чинив би, нема ані одного. 4 Невже не схаменуться всі ті лиходії, що поїдають мій народ, наче б то хліб їли? Вони Господа не призивають, 5 тим і дрижатимуть від страху, бо Бог – із родом справедливих. 6 Над замислом убогого ви хочете сміятись, проте Господь – його притулок. 7 Коли б то вже прийшло з Сіону Ізраїля спасіння! Коли Господь поверне долю свого люду, зрадіє Яків, утішиться Ізраїль!

15. (14) Хто достойний стати перед Богом?

1 Псалом. Давида. Господи, хто перебуватиме в твоїм наметі? Хто житиме на твоїй святій горі? 2 Той, хто невинний ходить і чинить справедливість і правду говорить від серця; 3 той, хто не осуджує язиком, хто ближньому не коїть лиха, хто ганьби не кидає на сусіда, 4 хто нечесного за ніщо вважає, а тих, що Господа бояться, поважає; 5 хто присягає, навіть собі на шкоду, та не зміняє; хто гроші свої не дає на лихву і на безвинного підкупу не приймає. Хто отак чинить, не захитається повіки.