37Останнього великого дня свята стояв Ісус і скликнув на весь голос:
– Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене й п’є!
38Хто вірує в Мене, то, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його.
39Так Він говорив про Духа, якого мали прийняти ті, що увірували в Нього. Не прийшов-бо ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений.
40Деякі з народу, чуючи ті слова, казали:
– Він справді пророк.
41Інші говорили:
– Він – Христос.
Ще інші мовили:
42– Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, із села Вифлеєму, звідки був Давид?
43І виник роздор через Нього серед народу. 44Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав рук на Нього.
45Вернулися слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають:
– Чому ви Його не привели?
46Слуги відповіли:
– Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.
47Фарисеї казали:
48– Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини чи фарисеїв увірував у Нього? 49Та проклятий цей народ, що не знає закону!
50Озвався до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один з них:
51– Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу й не довідавшися, що він робить?
52Ті йому у відповідь сказали:
– Чи й ти з Галилеї? Досліди і побачиш: із Галилеї пророк не приходить.
[53І розійшлися кожен до свого дому.]
12І знову говорив до них Ісус, кажучи:
– Я – світло світу. Хто йде за Мною, не буде в темряві блукати, а буде мати світло життя.
- Самостійна праця
- Прочитати уривок Йо. 7, 37–53.
- Зробити аналіз:
- де відбуваються події;
- хто відіграє в них головну роль.
1.3 Контекст – Йо. 7, 1 – 8, 59:
- прочитати, проаналізувати зв’язок з уривком.
1.1. Повідомлення із контексту
Ісус прийшов до людей у місце, яке вважали осідком Бога – до храму. Бог прийшов у людському тілі, щоб дати людині життя вічне, щоб принести їй воду живу. Але ті, котрі вважали себе служителями храму Господнього й учителями людей, не пізнали свого Господа, якому вони служили і про якого вони навчали.
1.2. Читання тексту
37 Останнього великого дня свята стояв Ісус і скликнув на весь голос: – Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене й п’є!
Людина після переступу Божої заповіді відійшла від Господа (Бут. 3). Перервалася розмова, утратився безпосередній зв’язок із Творцем. Господь не забрав назад від людини тих божественних функцій, які Він їй дав – співпрацювати з Ним у створеному світі, вдосконалюючи його, та передавати життя. Але після відходу від Бога ці функції зазнали змін. Людина, виконуючи їх, змушена докласти багато зусиль, і кінцевий підсумок дається їй із болем.
На юдейське свято Кучок, яке святкували після збору врожаю і під час якого дякували Богові за плоди і за чудесний вихід з єгипетської неволі, Ісус пішов до Єрусалиму.
Для людей, які прийшли святкувати до Єрусалиму, Господь був Богом, що дає життя. Зібравши врожай, людина завершила невеликий період у загальному Періоді творення й отримала зарплату – плоди, що служать для підтримання життя.
Останнього ж великого дня свята (що натякає на останній великий день творення, у якому людина була створена на образ Божий, у якому також довершилося творення людини на подобу Божу через смерть Ісуса на хресті) Ісус вказує на себе як на джерело, яке може втамувати спрагу – найгостріше відчуття браку того, що необхідне для життя. Ісус, що має в собі життя (Йо. 5, 26), пропонує людям прийти до Нього й пити воду живу (Йо. 4, 10), що втамовує спрагу.
38 Хто вірує в Мене, то, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його.
Залежно від того, як розмістити розділові знаки, вислів «хто вірує в мене» може стосуватися як того, що йому передує, так і того, що йде за ним.
У першому випадку будемо мати: до джерела живої води, яким є Ісус, може приходити той, хто вірує в Нього. Тобто з нутра Ісуса потечуть ріки води живої. І це було б відповіддю-роз’ясненням на запитання народу про те, що треба робити, щоб чинити діла Божі (Йо. 6, 28). На запитання Ісус відповів, що «діло Боже – вірувати в того, кого Він послав» (Йо. 6, 29), а тепер вказує на практичне здійснення віри людини: приходити й пити.
У другому випадку матимемо наголос на тому, що той, хто вірить в Ісуса, стане джерелом для рік живої води, і така людина зможе цю воду донести до інших, як сталося з жінкою-самарянкою.
Два способи читання цього місця не заперечують одне одного, а радше доповнюють.
Цей заклик Ісус підтверджує словами як Писання каже. Такої цитати дослівно в Писанні немає, але це речення передає суть усієї Біблії: Бог створив людину для життя, і без свого Творця людина не може мати життя; Господь хоче дати їй повноту життя від себе, і Син Божий задля того й прийшов до людей, щоб вони «мали життя – щоб достоту мали» (Йо. 10, 10).
39 Так Він говорив про Духа, якого мали прийняти ті, що увірували в Нього. Не прийшов-бо ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений.
Тепер євангелист Йоан пояснює суть попереднього вірша: джерелом води живої є Дух, якого мають прийняти ті, що повірили в Христа. Життя, яке має Син у собі, бо Отець Йому передав, передається людині через Духа. Святий Дух веде людину до пізнання повної правди, бо він – Дух Правди, що від Отця походить (Йо. 14, 17; 15, 26; 16, 13).
40 Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: – Він справді пророк.
Обіцянка живої води не залишає людину байдужою. Але того щоб дістатися до джерела води живої, необхідно зрозуміти, хто є той, що дарує цю воду, яка може втамувати спрагу до життя вічного.
Тут маємо перше визнання щодо особи Ісуса – визнання Його тим пророком, якого очікували ще з часів Мойсея. Цей пророк мав говорити те, що накаже Йому Господь (Втор. 18, 15–18).
41 Інші говорили: – Він – Христос. Ще інші мовили: – Чи Христос прийде з Галилеї?
Наступним є визнання Ісуса не лише пророком, що голосить слово Господнє, ай Помазаником (Христом, Месією), що виконує кожне слово, сказане Господом, і тим наближає Царство Небесне.
Як тільки дехто з людей визнав в Ісусі Помазаника Господнього, інші відразу починають сіяти сумнів: чому Месія прийшов із Галилеї? Це був закид-сумнів першим християнам щодо особи Ісуса з Назарету. Євреї, спираючись на 2 Сам. 7, очікували, що Месія прийде з дому Давида, а отже, з Юдеї (2 Сам. 7; Пс. 89; Іс. 11, 1), бо звідти був родом Давид (1 Сам. 17, 12).
Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, із села Вифлеєму, звідки був Давид?
Євреї очікували Месію з людського роду. Бог же зробив набагато більше: Він виявив бажання бути разом з людиною. А єдиний спосіб бути з людиною – це стати людиною, зрозуміти її. Тому Він приймає на себе людське тіло і стає особою в просторі та часі – такою, як кожна людина, що з’являється у світі. Цим підкреслено неповторність кожного окремого буття, кожної особи, кожного «я», яке не розмивається і не розчиняється в Бозі, а є самим собою, єдиним і неповторним. Людина не може збагнути, як той, хто все створив, зумів стати творінням. Але так забажав Господь.
43 І виник роздор через Нього серед народу.
Євангелист не відповідає на запитання попереднього вірша. Воно залишається відкритим для читача, який сам має відповісти, ким для нього є Ісус з Назарету. Особа Ісуса стає для людини або «каменем спотикання», або «скелею спасіння». Христос був свідомий того, що з Його приходом людство розколеться на тих, які Йому повірили, і тих, які не вірять у Нього (Лк. 12, 52–53). Навіть серед тих, хто повірив в Ісуса Христа, є певний розкол (σχίσμα [схісма]) щодо способу розуміння віри та способу виявлення свого ставлення до Бога.
44 Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав рук на Нього.
Були й такі, котрі хотіли заарештувати й знищити Ісуса (до особи Ісуса, Сина Божого, в людині зростає любов або ненависть). Але не все залежить від людей. Є Бог, котрий увійшов у людську історію. Він вибрав повноту часу, щоб послати свого Сина (Гал. 4, 4), Він вибрав і годину, коли Ісус мав прине- сти себе в жертву. Останній день свята нагадує про останній день, що мав ще настати.
45 Вернулися слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: – Чому ви Його не привели?
Тими, хто хотів схопити й ізолювати Ісуса, були першосвященики та фарисеї. Це вони вислали своїх слуг схопити Ісуса (Йо. 7, 32). Побачивши, що їхнього наказу не виконано, вони вимагають у слуг пояснення.
46 Слуги відповіли: – Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.
Першосвященики та фарисеї отримують відповідь, на яку зовсім не очікували: ті, котрі мали схопити Ісуса, були «схоплені» Ним: його слово їх дивує і захоплює. Вони не переповідають, що саме говорив Ісус, але підкреслюють його спосіб мовлення. Ісус відрізнявся від учителів-євреїв, бо говорив як повновладний (Мт. 7, 29).
47 Фарисеї казали: – Чи й ви дали себе звести?
Тут згадано лише фарисеїв, тому що після знищення римськими легіонами Єрусалимського храму (в 70-му році) спільнота Йоана мала з ними певні суперечки щодо особи Ісуса. Цим запитанням Йоан хотів підкреслити, що фарисеї і за часів Ісуса, і після Його розп’яття були запеклими опонентами його особи як Месії і Сина Божого та його навчання, яке критикувало певні фарисейські тлумачення закону.
48 Невже хто зі старшини чи фарисеїв увірував у Нього?
У той час, коли простий люд здатний був прийняти Слово, провідники народу залишалися глухими до Слова. Ті, котрі звикли приймати славу від людей, уже не хотіли шукати слави, що від Бога (Йо. 5, 44).
49 а проклятий цей народ, що не знає закону!
Ті, котрі підносять закон понад усе і тлумачать його, проклинають тих, ко- трі слухають самого Законодателя. Для них закон став Богом і за його буквою вони перестали бачити того, хто дав цей закон.
Фарисей означає відокремлений. Тих, хто не входив до течії фарисеїв, а отже, не докладав зусиль для вивчення закону, вважали народом землі. Тепер же фарисеї відокремлюють себе від народу Божого, від людей, які пізнали Бога. Вибрав Бог немудрих світу цього, щоб засоромити мудрих (1 Кор. 1, 27)
50 Озвався до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один з них:
Никодим – фарисей, який був членом Синедріону. Він приходив до Ісуса вночі, щоб бути просвітленим від Світла (Йо. 3, 1–21). Никодим приймає закон у його повноті, а не дивиться на нього як на засіб для захисту своїх поглядів чи своєї влади. Поділ настає і серед фарисеїв.
51 – Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу й не довідавшися, що він робить?
Никодим закидає тим, які вважають себе суддями, що спираються на закон, порушення цього закону: закон не дозволяв засуджувати людину, попередньо не вислухавши її (Втор. 1, 16–18).
52 Ті йому у відповідь сказали:
– Чи й ти з Галилеї? Досліди і побачиш: із Галилеї пророк не приходить.
На Никодимове запитання керівники не відповідають, натомість роблять випад у бік самого Никодима. Ставлячи запитання Никодимові, фарисеї закидають йому належність до нечистого народу, виключаючи його з-поміж себе (юдеї вважали Галилею поганською територією (Мт. 4, 15)). Фарисеї, які вважали себе вчителями закону, радять йому, як неграмотному учителеві, нарешті навчи- тися, прочитати закон і з’ясувати для себе, що з Галилеї пророк не приходить. Засліплені злобою та ненавистю учителі помиляються, бо з Галилеї був пророк Йона (2 Цар. 14, 25–26). Про цю ж землю говорить Господь через пророка Ісаю (Іс. 8, 23–9, 1), а виконання цього пророцтва описано в Євангелії від Матея (Мт. 4, 12–16).
[53 І розійшлися кожен до свого дому.]
Свій дім – це дім, де людина народилася і живе, у якому проживають батьки, брати та сестри. Ісус повертається до свого Отця, бо там його дім, звідки Він вийшов.
Ті ж, які не прийняли його слова, не можуть бути дітьми Божими, а є синами того, хто сам захотів зайняти місце Бога живого. Тому Ісус каже їм прямо, що диявол їхній батько і чинять вони так, як він того хоче (Йо. 8, 44).
2. Матеріал для допоміжного читання:
Пс. 63; 78; Зах. 13; Єз. 36, 22–38.
